Власне, перше з призначень ще не відбулося. Володимир Гайдар,судячи з тенденцій, скоріш за все опиниться на посаді начальника управління містобудування та містобудівного кадастру - головного архітектора міста, а не, як було раніше повідомлено, керівника департаменту містобудування та архітектури. Очільник міських «свободівців» Роман Онуфріїв, змальовуючи Гайдара, обмежився характеристикою «молодий, практикуючий архітектор». А й справді – йому лише 34…

     Практично кожен день цього феєричного дійства  дарував глядачу видовище. Драми  змінювались комедіями, актори – блазнями, ґрунтовні дискусії – фарсом. Одним словом, і сміх, і гріх… І що найголовніше – це все без уже дещо приївшихся Юльок, Вітьок, москалів та жабоїдів. У нас своє болото, шановні!!

     Літо  сі скінчило. З чим вас щиро і  вітаємо.

Двадцята  річниця Незалежності України безпосереднім чином вплинула на характер та особливості протікання політичного процесу на Прикарпатті. За великим рахунком, політичне життя протягом тижня вирувало виключно в контексті останніх штрихів підготовки та самих урочистих заходів з нагоди Дня Незалежності. 

Втім, якщо на центральному рівні свято  пройшло під призмою панічного  страху влади перед можливими  акціями протесту з боку опозиції та, як наслідок, обмеження будь-яких масових заходів, протидії правоохоронних органів, то на Івано-Франківщині відзначення Дня Незалежності минуло з точністю до навпаки – в більш тепличних умовах. 

Тиждень минув під призмою приготувань  до двадцятиріччя Незалежності України.

     Ще  напередодні УНП в рамках всеукраїнського промотору провела в обласному центрі акцію «Рідний прапор нас єднає». Площа перед пам’ятником Івану Франку потонула в синьо-жовтих кольорах. Її зайняв найбільший Державний прапор України розміром 45 на 30 метрів, який свого часу виготовила жінка, що проживає на Донеччині. Саме у Донецьку його й було вперше розгорнуто чотири роки тому. Тепер же ініціативу підхопила УНП й партія роз’їжджає по країні, презентуючи його. Одним словом, і жіночці приємно, і для партії прекрасна можливість з’явитися в інформаційному просторі.

Останній  тиждень у значній мірі обіцяв стати показовим в плані засвідчення  протесної активності місцевого  населення й готовності, як поспішили  міфологізувати окремі політичні діячі  краю, захищати Україну…

     Однак, тиждень, що розпочинався із обідньої акції протесту, завершився більш, аніж полюбовно. Схоже, окремі керівники даремно заметушилися, перелякавшись можливого громадського  обурення, внаслідок чого десятки додаткових одиниць органів правопорядку разом із загоном беркутівців, які з самого ранку понеділка посилено чергували перед головним адмінбудинком області, були змушені стомлені нудьгою повертатися в первинні місця своєї дислокації.

Головною  новиною тижня поза всяким сумнівом стала зміна запобіжного заходу щодо Юлії Тимошенко.

     Відкидаючи  емоції, мусимо визнати, що мабуть кожен, хто сяк-так стежив за судовим  процесом навколо одного з лідерів  опозиційної до цієї влади політичної сили, хоча б подумки, однак таки припускав схожу картину. Власне, питання, чи наважиться влада відправити Юлію Тимошенко за грати, було одним із найбільш інтригуючих запитань усього «судового» процесу.

     Наважилась…

     Інша  справа, що саме рішення Родіона Кірєєва стало неабиякою несподіванкою, як для захисту, так і для мільйонів громадян по всій країні.

     Не  очікували на такий розвиток подій  і у вищих ешалонах «Батьківщини».

     За  довгі роки політичної кар’єри  підкорення Говерли для Віктора Андрійовича перетворилося на важливий політичний ритуал, місце своєрідного політичного паломництва.

     Все починалося з 2002 року… Далі була не менш символічна акція підтримки  Віктора Ющенка опозиційними політичними  силами напередодні 2004. Щорічне сходження на найвищу українську вершину стало незмінним атрибутом Ющенка-політика, який, як склалося враження, свято вірив у те, що Говерла приносить йому перемогу. Власне, свої наміри балотуватися на другий термін український Президент озвучив саме на ній. У липні 2009 року Віктор Ющенко зауважив: «Ми не раз піднімалися на нашу найвищу гору і щоразу перемагали. Так буде і зараз. Ми йдемо вперед і ми переможемо».

З посеред низки подій, які відбулися  впродовж тижня, одна все ж таки яскраво  виділялася. Надавала йому особливого, символічного значення, одухотворювала, змушувала поринути в ностальгію, тяжко здихнути від сьогодення і все ж таки з надією поглянути в майбутнє. А воно в нас, українців, поза всяким сумнівом є. І одна з причин цьому – 16 липня 1990 року.

Саме  цього дня було прийнято один із найбільш визначних документів в  новітній історії України – Декларацію про державний суверенітет України. Саме цей день разом із Референдумом 1 грудня та 24 серпням по праву можна вважати днями, коли закладалися підвалини й поставала сучасна Українська незалежна держава. Точніше сказати – Відновлювала власну незалежність.

Однак, незважаючи на повноліття, боротьба за власне Українську державу, як показують реалії, не припиняється. Більше того, постають все нові й нові виклики. Справа ж за великим рахунком в нас самих. В нашій, просяклій совком, свідомості. Лише звільнивши раба в собі, можна звільнити й країну. Й можливо для когось це парадокс, однак ми це обов’язково зробимо. Можливо не сьогодні, точно не з ними, з великою вірогідністю, що й не з іншими, але зробимо…

     Впродовж  тижня головними темами для обговорення стали 70-а річниця з дня проголошення у Львові Акту відновлення Української держави та продовження судових справ супроти Юрія Луценка та Юлії Тимошенко.

     В той час як місцева «Народна самооборона» продовжує мовчати (ще троха й галичани взагалі забудуть про функціонування такої політичної партії на Прикарпатті), «Батьківщина» не оминає будь-якої можливості прокоментувати ситуацію навколо політичного переслідування свого єдиного лідера Юлії Тимошенко. Зберігати тишу в ситуації, коли на кону опинилася не лише свобода Юлії Тимошенко, але й майбутнє партії, було б, м’яко кажучи, надзвичайно дивно. В той же час, як би це парадоксально не звучало, однак саме завдяки суду над Тимошенко місцева «Батьківщина» отримала прекрасну нагоду не лише не зникати з інформаційного простору Прикарпаття, але й деякою мірою відвернути увагу громади від історії з орендою однієї з будівель в центральній частині міста.