Тимчасова депутатська комісія Рожнятівської райради з контролю  будівництва ТОВ «Карпатнафтохім» розсолопромислу на Верхньострутинському родовищі кам’яної солі, яку очолює Володимир Пасічник, провела виїзне засідання у місті Калуші в Державному науково-дослідному інституті галургії з участю директора інституту, старшого наукового співробітника, кандидата технічних наук Івана Костіва та його заступника, завідувача лабораторії геології Юрія Садового.

Депутати Рожнятівської райради передусім звернули увагу на численні давні фотографії: металеві бочки з хімікатами  розкидані по так званому могильнику відходів у Калуші. Відтак члени комісії озвучили зміст газетної статті «Очі не бачать — серце не плачеѕ», що була опублікована ще 26 липня 1989 р. у місцевій газеті «Зоря Прикарпаття». Її автори — нинішній директор Калуського ДНДІГ Іван Костів та провідний науковий співробітник, кандидат геолого-мінералогічних наук інституту Степан Корінь. «У Калуші та в районі внаслідок роботи виробничого об’єднання «Хлорвініл» за останні два десятиріччя склалась несприятлива екологічна ситуація, — йдеться у статті. — Об’єднання викидає в навколишнє середовище більше 50 найменувань шкідливих хімічних речовин, різних за токсичністю і за кількістю». Тож ідеться про наслідки роботи такого ж підприємства, яке має намір освоювати  і Верхньострутинське солеродовище! Щоправда, нині воно має назву ТОВ «Карпатнафтохім».

Під час дискусії Юрій Садовий відповів на низку питань, що цікавили членів комісії — Михайла Борковича, Ігоря Диріва, Йосипа Курільця, Володимира Пасічника, Наталію Мельник...

- Чому, на вашу думку, «Карпатнафтохім» претендує на освоєння Верхньострутинського солеродовища?

— Підприємство закуповує необхідну сировину — сіль — в Артемівську. Її ціна постійно зростає. Дорожчають і перевезення. Тож вигідно мати власне родовище...

- Але ж і на Калущині є чималі  запаси солі. Чи не вигідніше добувати її тут?

— Так. Запаси кам’яної солі сягають  32 мільйонів тонн. Але чомусь інвестор за ці поклади не береться...

- Калуські нафтохіміки наголошують на методі підземного вилуговування солі. У чому його переваги, скажімо, над шахтним методом?

— Підземне вилуговування найменш капіталозатратне. Вигідне й тим, що наслідки його не так швидко проявлятимуться. Але цей спосіб можна, своєю чергою, найлегше контролювати. Бо контроль повинен випереджати виробництво.

- Хто може контролювати такий процес?

— Тільки незалежні від інвестора спеціалісти. Є прилади, які фіксують будь-які зміни...

- Чи можете спрогнозувати екологічні наслідки при порушеннях технологічного процесу вилуговування?

— Можливо, земля в окремих місцях почне просідати. Однак це не буде екологічною катастрофою.

- Чи потрапить сіль у криниці?

— Теоретично — так. І якщо трубу прорве — в першу чергу.

- Чим заповнюватимуть підземні порожнини?

— Технологічним розчином. Це розчин солі. Але склад розсолів треба постійно контролювати компетентним державним службам.

- До речі, не раз ТОВ «Карпатнафтохім» закидали, що родовище не пройшло всі стадії геологічної розвідки...

— Це відомо. Проте, мабуть, інвестору гроші вкладати так не хочеться...

- А чи не безпечніше на Верхньострутинському солеродовищі добувати харчову сіль?

— Це питання — передусім компетенція влади. Але вона нині більше знає інвесторів на деревину. Вітчизняні науковці, наприклад, стверджують, що Україна могла стати монополістом з виробництва калійних добрив у Європі. Натомість купуємо їх у Білорусі. Приїжджали торік інвестори зі Словаччини, років десять тому — з колишньої Югославії. На жаль, щось не склалося. Зрештою, влада повинна вирішувати такі питання з урахуванням всіх можливих ризиків, зокрема й екологічних.

- Недавно екологічна комісія розглядала питання наслідків вибирання солі у Домбровському кар’єрі в Калуші. Чому інститут опинився осторонь?

— На мою думку,  інститут відсунули зумисно. Нас не завжди чують. Як приклад — калійний завод: консервацію провели без врахування наших рекомендацій. Наслідки — відомі!

...Тож, на наш погляд, не потрібно поспішати: не людина є царем природи, бо природа завжди карає за людське «царювання».