Голосування 31 жовтня змінило політичний ландшафт Прикарпаття. На карті електоральних симпатій з'явилися нові об'єкти, здрібніли старі й знайомі території впливу, окреслилися нові границі й свіжі позначки.

Результати виборів у районах помітно відрізняються від ситуації в обласному центрі Прикарпаття, в якому тріумфує «Свобода», здатна самотужки сформувати більшість у франківській міській раді. На традиційно консервативніших виборців райцентрів, містечок, сіл і селищ політичні бренди - ані старі, ні нові - не справили такого магічного впливу, як на франківчан. У виборі мешканці керувалися не стільки програмною ідеологією чи партійною належністю кандидатів, скільки їхніми особистими якостями. Тому до складу районних рад потрапили від 10, як у Калуську, до 18 (!), як у Косівську райраду політичних сил найрізноманітнішого спектру й калібру.

Така розпорошеність має свої причини і в загальній девальвації відомих і колись улюблених на Прикарпатті політичних брендів - «Нашої України» й «Батьківщини», і в законі про місцеві вибори. Змішана мажоритарно-пропорційна виборча система і заборона самовисування призвела до того, що в ради по мажоритарних округах проскочили висуванці від призабутих, а то й майже незнаних політичних партій, як-от НДП, Партії дітей війни, Народної влади чи Партії зелених. При цьому жодна з партій-ветеранів не спромоглася здобути переконливу більшість бодай у якійсь із 14 районних рад Прикарпаття. Щонайбільше партії-лідери в деяких радах отримали до третини мандатів, як «Наша Україна» в Городенківському чи «Батьківщина» в Коломийськомоу і Снятинському районах.

Отже, яскравих, переконливих лідерів немає. З 1230 депутатів 14 районних рад і 5 рад міст обласного значення (Івано-Франківськ, Болехів, Калуш, Коломия, Яремче) найбільше мандатів здобули «Батьківщина» - 191, «Наша Україна» - 190, «Свобода» - 163, «Фронт Змін» - 158. Ця четвірка й складає нинішню «вищу лігу» прикарпатської політики, яка радикально відрізняється від конфігурації попередньої каденції. Поява нових гравців - «Свободи» і «Фронту Змін» підкреслює глибину падіння помаранчевих і білосердечних старожилів та засвідчує тенденцію у зміні настроїв електорату, який сьогодні вагається між радикальною і поміркованою альтернативами «старим обличчям».

До «першої ліги» можна умовно віднести Партію регіонів (84 штики), УНП (70), Народну партію (69), Українську партію (59), НРУ (54), «Відродження» (43). Тут помітна дещо несподівана перевага регіоналів, яким вдалося отримати такий результат здебільшого завдяки мажоритарникам. Партія регіонів вперше здобула представництво у всіх районних радах і стала серйозним претендентом на перехід до «вищої ліги». З її адміністративним і фінансовим ресурсом в області це тільки питання часу. До того ж групи депутатів «Відродження» чи Народної партії можна вважати командами-дублями регіоналів. А «другі» команди, як відомо, не мають права на вихід у «вищу лігу». «Відродження» не відважилося навіть виставити партійні списки на вибори, усі кандидати йшли виключно як мажоритарники, аби не забрати ані голосу від списку регіоналів.

Окремої уваги вартує результат Української партії Ігоря Насалика: її успіх на разі локалізований у калуському районі (15 депутати) і самому Калуші (32), де Насалик зарекомендував себе на посаді мера. Але здобуті мандати в Рогатинскому й інших районах свідчать про перспективу росту.

Решта партій не можуть похвалитися помітними досягненнями. Завівши у ради від 1 до 5-6 депутатів, претендувати на вплив не доводиться. Їм світить пливти за течією або ж розчинитися в якій-небудь численнішій групі.

Попри розпорошеність представлених у радах політсил, партії націонал-демократичного спрямування арифметично взяли більшість мандатів. Але арифметика рідко спрацьовує в Україні. Зважаючи на хронічну нездатність «демократів» до переговорів і об'єднання, не важко передбачити, що на процеси створення більшості у радах значний вплив матимуть голови районних адміністрацій. Що, власне, і потрібно було чинній владі.

Галицький кореспондент