Що можуть сільському жителю, з яким трапилася біда — раптово зловила гостра хвороба чи зазнав важкої побутової травми, — запропонувати з медикаментів у фельдшерсько-акушерському пункті? У декотрих ФАПах — лише зеленку, стверджував приїжджий лідер однієї з партій під час недавньої виборчої кампанії на зустрічі з журналістами в Івано-Франківську. А чи в нашій області людині, з якою стався такий прикрий випадок, нададуть первинну медико-санітарну допомогу у ФАПі або сільській лікарській амбулаторії? Своє запитання адресую Миколі ОЛІНІЙЧУКУ — на нього як першого заступника начальника головного управління охорони здоров’я облдержадміністрації покладено відповідальність за роботу якраз цієї ланки медичних закладів краю.

— Обслуговують сільське населення, — каже М. Олінійчук, — окрім ФАПів та лікарських амбулаторій і номерні, міські, центральні районні лікарні. Те, як обслуговують, чи своєчасно і на належному рівні надають первинну медико-санітарну допомогу хворим, завжди було питанням актуальним, а нині воно ще більше загострилося. Адже охорона здоров’я, як, зрештою, і всі інші сфери життєдіяльності суспільства, потерпає від економічної кризи, яка для нашої галузі триває вже роками, а не лише два останні роки, як дехто думає.

Тож тепер ми робимо акцент на відновленні профілактичних оглядів населення, щоб виявляти захворювання на ранній стадії і направляти людей на те лікування, якого вони потребують, — чи в амбулаторних умовах воно відбуватиметься, чи в районній лікарні, чи в обласній. Таких хворих треба надалі брати на диспансерне спостереження й відстежувати стан їхнього здоров’я.

- Наскільки знаю, багато селян за вічними господарськими клопотами не надають значення тому, що необхідно час від часу обстежуватись у лікаря, проходити флюорографію, — тим паче, що пересувний флюорограф з обласного центру виїжджає за графіком у віддалені села різних районів, навіть якщо людину нічого, здавалося б, не турбує. Коли ж щось заболить, то дехто займається самолікуванням, збиваючи температуру за допомогою таблеток. До лікаря йде, коли вже, як то кажуть, добряче припече...

— Йде тоді, коли хвороба вже запущена і доведеться набагато більше затрачати часу й коштів на своє лікування, аніж коли б він звернувся до лікаря своєчасно. Ще гірше — інколи через явно запізніле звернення хворого до лікаря йому вже нічим не зарадиш... Тож ми націлюємо медиків у районах на проведення відповідної роз’яснювальної, санітарно-просвітницької роботи, щоб кожен із жителів сіл і селищ усвідомив необхідність постійно піклуватися про власне здоров’я та регулярно контролювати його стан. А щоб і самих лікарів-спеціалістів із міських та районних центральних лікарень наблизити до сільського населення, підготовлено і вийшло кілька наказів по нашому управлінню, які передбачають їх виїзди для допомоги сільським медикам. З другого боку, завідувачі ФАПів та головні лікарі сільських амбулаторій повинні організувати прийом місцевих жителів цими спеціалістами, які б при виявленні симптомів тих чи інших захворювань направляли їх на дообстеження та лікування. Такі графіки складено вже в усіх районах області по кожному населеному пункту, вони є у ФАПах та амбулаторіях.

Ця система працює в одних районах краще, в інших — гірше, а подекуди ще доводиться й підганяти медиків з її впровадженням. Таку неоднозначну картину ми склали для себе, проводячи в області акредитацію закладів первинної медико-санітарної допомоги. Передусім фахівці нашого управління цікавляться їх матеріально-технічною базою та фінансуванням, щоб ці заклади могли повсякчас повноцінно функціонувати. Як мовиться, неозброєним оком видно, що чимало приміщень ФАПів та амбулаторій давно потребують ремонту, і тут не обійтися без допомоги сільських громад. Беремо на замітку і забезпеченість амбулаторій санітарним транспортом. У 40% таких закладів його необхідно оновити. Бо то не амбулаторія, котра не має справної машини, аби лікар міг поїхати в сусіднє село оглянути дітей, на виклики до хворих.

- А що вже показала акредитація первинних медичних закладів у розрізі районів?

— У кращому стані ФАПи й сільські амбулаторії в Богородчанському, Коломийському, Городенківському, Калуському районах, у дещо гіршому — в Долинському, Надвірнянському й Тисменицькому районах. Недавно ми провели на Городенківщині виїзну нараду-семінар з участю заступників головних лікарів з медичного обслуговування всіх центральних районних і міських лікарень області — аналізували те, як надають на місцях сільському населенню первинну медико-санітарну допомогу, які проблеми належить невідкладно вирішити для її поліпшення.

- Чому запросили медиків саме в Городенківський район? Адже він не належить до найбагатших в області, а є суто аграрним і дотується з обласного бюджету, зокрема й коли ідеться про фінансування медицини.

— Та тому, що на Городенківщині, як переконалися учасники семінару, ФАПи й амбулаторії в доброму стані, тут вироблена і вже десятиліттями зберігається система надання сільським жителям невідкладної медичної допомоги, виїздів у села лікарів ЦРЛ для огляду дорослих і дітей. Таку практику треба відновити у тих районах, де занедбали і, зрештою, втратили її.

- Миколо Дмитровичу, ви й самі причетні до формування тієї системи, адже ваша трудова біографія великою мірою пов’язана з Городенківщиною...

— Пропрацював там 20 років, з них 16 — у галузі охорони здоров’я. Втім, і до того, як був головним лікарем ЦРЛ, вже діяла та система медичного обслуговування сільського населення, яку, відповідаючи на ваше запитання, я стисло, лише основними штрихами, окреслив. Я старався зберегти її на тому рівні, який можна було зберегти в тодішніх умовах. І, дякувати Господу Богу, ця роками й навіть десятиліттями відпрацьована система на Городенківщині дотепер функціонує. Це свідчить, що не все залежить від грошей — в якому обсязі кошти держава може асигнувати на медичну галузь, а й від тих, хто на місцях керує цією галуззю, від уваги чільників виконавчої і представницької влади району, органів місцевого самоврядування, сільських громад до потреб охорони здоров’я. Усі повинні  повернутися обличчям до проблем цієї галузі, від якої залежить здоров’я і довголіття наших краян — частини української нації.
Крім усього іншого, головні лікарі центральних районних лікарень мають бути і господарниками, менеджерами у своїй галузі, якщо вжити сучасний термін. Серед них тепер в області чимало нових облич. Тож ми вчимо, орієнтуємо головних лікарів, як вони повинні працювати в нинішніх умовах. Хоч умови ці дійсно непрості, у первинних медичних закладах завжди має бути запас медикаментів для надання на місці екстреної допомоги тим, хто її нагально потребує, кому необхідно рятувати життя, — йдеться, скажімо, про серцевий напад, гіпертонічний криз, необхідність зупинити кровотечу, про ситуацію, коли людина потрапила в аварію. Вимагаємо, щоби в амбулаторіях були належним чином оснащені для проведення першочергових аналізів лабораторії. Вірю, що вже невдовзі кожен сільський лікар, аби правильно діагностувати захворювання і пацієнтам не доводилося задля цього їхати до райцентру, на додачу до традиційного фонендоскопа матиме в своєму розпорядженні портативний апарат для ультразвукового дослідження, апарат для флюорографічного обстеження. Потрібно також відкрити аптечні кіоски при всіх амбулаторіях та ФАПах — люди зможуть тут же, в селі, купити ліки, які відпускаються без рецепта.