Вето наклали. Податковий кодекс прийняли. Майдан розігнали… Влада розв’язала черговий ребус свого власного владарювання. Тепер на головній площі країни замість тисяч громадян, які, захищаючи свої права, в протестний спосіб виступили супроти ініціатив влади у сфері податкового реформування, височітиме новорічна ялинка. Чи, точніше кажучи, «елка», як зауважив у властивій йому манері Президент…
Зовні наче все налагодили, конфлікт вирішили. Втім, за зовнішнім фасадом наявності двостороннього діалогу між владою та суспільством, відповідної реакції чиновників на зауваження підприємців та знаходження компромісу, методи, якими послуговувалась влада та шлях, яким вона вкотре пішла, продовжують залишати безліч запитань й наштовхують на думку про штучність та косметичність внесених змін.
Так, якщо ще наприкінці минулого тижня в Адміністрації заявляли, що в Президента кодекс поки не «бачили», то вже у вівторок Глава держави ветує відповідний законопроект й надсилає з усіма необхідними правками назад у Верховну Раду.
Кодекс, що спричинив хвилю жорсткої критики та суспільного несприйняття, що потребував детального опрацювання, доопрацювання та обговорення, «згладжування» найбільш гострих кутів та врахування вимог протестуючих, вже у четвер виноситься на повторне голосування. Більше того, поправки, викладені на 25 сторінках, до в цілому 626-сторінкового нормативно-правового акту без традиційних в таких випадках порівняльних таблиць голосувалися пакетом. Безпосередній ж розгляд даного питання зайняв лише близько сорока хвилин.
Сорок хвилин, які обіцяють змінити соціально-економічний розвиток країни… Втім, така фрагментарність, узагальненість та одностайність парламентаріїв вже здається нікого не дивує. Як свого часу зауважив один із народних обранців, «Верховна Рада не місце для дискусій…».
У змодельованій владою ситуації яскраво прослідковується продовження байки про погану свиту та доброго царя-батюшку.
Вся вина очевидно буде покладена на окремих чиновників та народних обранців, які поспішно проголосували відповідний законопроект й не врахували всі виклики та загрози, що випливають з нього й створюють перепони розвитку малого та середнього бізнесу в країні. Недарма Ніколо Макіавеллі у своїй фундаментальній праці «Володар» зауважив, що «справи, неугодні підданим, правителі мають покладати на інших, а справи угодні – здійснювати самі».
За таких умов Віктор Янукович перебирає на себе образ мудрого, розсудливого та дбаючого про свій народ правителя й накладає вето. Наступник кроком у пасьянсі Глави держави – звільнення конкретних «винуватців торжества». Першою ластівкою, судячи з усього, стала заступник міністра фінансів України Тетяна Єфименко. Логічним бачиться звільнення й Михайла Бродського, як одного із ідеологів сумнозвісного кодексу. За певних умов цілком очевидним виглядає й звільнення Миколи Азарова. Ще один ймовірний претендент – Сергій Тігіпко. Чутки про його ймовірне відправлення у відставку ходять вже давно. Однак, за таких умов Тігіпко в ту ж мить перетворюється на страждальця. Мовляв, я хотів, я прагнув, однак мені заважали… Вітчизняний виборець скривджених, як відомо, голосами не обділяє практично ніколи. Щоб не отримати безпосереднього конкурента, Януковичу та його соратникам набагато легше й доречніше наразі залишати Тігіпка в себе й екстраполювати на нього всю негативну енергію пов’язану із реалізацію оголошених перетурбацій. Перетворившись на уособлення суспільних невдоволень, Тігіпко тим самим нівелює й власні позиції. Таким чином, зняття Азарова із посади видається більш ймовірним та очікуваним, аніж працюючого супроти себе, однак потрібного наразі владі Сергія Леонідовича.
Разом з тим, необхідно дбати й про добре ім’я Партії Регіонів. Головними механізмами цього за певних умов можуть виявитися відміна чергового підвищення вартості комунальних послуг, певне затягування із підвищенням пенсійного віку, штучне стримування інфляційних процесів, незначне підвищення зарплати. Досягнувши окремих соціально-економічних показників, відповідним чином їх подавши чи створивши ілюзорність покращення життя вже сьогодні, партія влади буде подана виборцю у досить привабливій обгортці.
Що стосується «податкового майдану», то, він із сфери громадянської, господарської, як форми самозахисту, все більше переростає в політичну площину, перетворюючись лише на чергову акцію протесту опозиційних політичних сил. Невдоволені досягнутими домовленостями та прийнятими поправками підприємці готують на понеділок нову акцію протесту, запрошуючи приєднатися до неї всі бажаючі політичні сили. Думаю, не варто наголошувати чиї партійні прапори виявляться серед перших на такому майдані. Для влади ж надзвичайно важливо було припинити власне «майдан». Погоджуючись із В. Карасьовим, який зауважив, що «Майдан» – це символ. У влади вже є травмуючий досвід «Майдану» в 2004 році», зазначу, що маючи рішення суду, підписавши меморандум, наклавши вето та задовольнивши окремі вимоги підприємців, влада продемонструвала, що підстав для акцій протесту із даного питання більше немає. Тільки от привід був обраний доволі банальний – встановлення новорічної ялинки. Тепер головне, щоб ялинка не всохла ще до Нового року…
Повертаючись до подій місцевого масштабу, то окрім вже нікому не потрібного звернення міської ради з приводу Податкового кодексу, цілком прогнозованого обрання секретарем ради Руслана Марцінківа, в обласному центрі відбулося ще кілька знакових й вартих уваги подій.
В першу чергу це «обезголовлення» «Української партії». Лідера партії Ігоря Насалика відкликали із посади Голови Центральної ради і позбавили членства в Центральній раді та Центральному проводі. Формальна причина – за «порушення статутних норм та зраду інтересів Української партії». Офіційна – висунення фракцією «Української партії» Зіновія Митника на посаду голови обласної ради.
Разом з тим, роблячи поправку на Україну, де партії вже давно перетворилися на організаційні придатки її лідерів, свого роду приватизовані структури, таке публічне зняття лідера партії пригадується за останній час чи не вперше. Сам Насалик рішення Ради легітимним не вважає й уповає на всеукраїнський з’їзд партії. Водночас, що являє собою «Українська партія» в області без Насалика? Абсолютно нічого. Менше аніж за півроку із нікому невідомого ще одного проекту з прицілом на націоналістичність, «Українська партія» перетворилася у впізнаваний та доволі популярний бренд. Точніше сказати, бренд імені Ігоря Насалика, його іміджу як ефективного управлінця. Не випадково найвищі результати отримані партією на виборах прослідковуються в Калуському та Рогатинському районах. Результат партії на виборах – це об’єктивно результат Насалика. Відповідно, люди, яких він провів, – це також його люди. Втрачаючи лідера, «Українська партія» разом із ним позбавляється як значного фінансового ресурсу, так і самих депутатів в радах, які за великим рахунком голосуватимуть так, як скаже їм міський голова Калуша. Більше того, це може призвести до того, що партія ризикує відправитися в політичне небуття набагато швидше, аніж встигнути замерехкотіти на місцевому політичному обрії.
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі:
Останні новини з категорії Медіа:
26 Грудня 2016, 7:16
16 Грудня 2016, 7:15
13 Грудня 2016, 7:10
07 Грудня 2016, 17:18
06 Грудня 2016, 7:39
28 Листопада 2016, 7:13
28 Листопада 2016, 6:40
25 Листопада 2016, 7:12
22 Листопада 2016, 7:18
14 Листопада 2016, 7:12
10 Листопада 2016, 6:38
04 Листопада 2016, 7:42
06 Жовтня 2016, 6:39
04 Жовтня 2016, 7:14
28 Вересня 2016, 6:34
15 Вересня 2016, 7:18
13 Вересня 2016, 10:05
13 Вересня 2016, 7:20
07 Вересня 2016, 17:42
06 Вересня 2016, 7:17
30 Серпня 2016, 22:21
30 Серпня 2016, 7:16
26 Серпня 2016, 7:18
23 Серпня 2016, 6:37
22 Серпня 2016, 7:39