За місяць Калущина відзначатиме 102 роки з дня народження Степана Бандери. Під цю дату вже вкотре постає питання про можливе перепоховання його праху у Калуші чи у рідному селі, і чимало інших спекуляцій на імені Провідника ОУН. Однак, у Старому Угринові захований ще і величезний пласт історії національно-визвольного руху України першої половини минулого століття. І, якщо його підняти, то Калущина і Прикарпаття отримають величезний науковий потенціал, а разом із ним — і туристичний.

Працівники історико-меморіального комплексу Степана Бандери у Старому Угринові запевняють: дедалі більше їхніх відвідувачів цікавляться не тільки музеєм, але і селом у цілому, і, зокрема, Чорним лісом, який був справжнім серцем повстанського руху Калущини першої половини минулого століття. Серед найбільших побажань відвідувачів — відновлення криївок та бункерів повстанців. Таке саме бажання мають і працівники комплексу. Однак, перетворити батьківщину Степана Бандери у туристичну перлину Прикарпаття намагаються поки що тільки працівники музею і добровольці громади Старого Угринова.

Туристи хочуть відвідати бункери та криївки
Усе, що у силах працівників музею та добровольців, — виявляти та впорядковувати  могили, встановлювати хрести, досліджувати місця повстанських боїв. Тому Чорний ліс відвідують часто. Востаннє — у неділю вшанували пам’ять Степана Слободяна-”Єфрема” — провідика ОУН “Захід-Карпати” та його бойових побратимів, а 16 липня  в урочищі Лукви (Грабівка) упорядкували місце загибелі Івана Рученчина-”Шпака” і встановили ще два хреста на місцях загибелі повстанців.
— Людей цікавить оригінальність, автентика. Для приваблення потоку туристів потрібно відновити бункери та криївки. Зокрема, на теренах нашого регіону відновлено ряд криївок відомих повстанських командирів: криївки Ярослава Мельника-”Роберта”, Миколи “Грома”-Твердохліба, Михайла Дяченка-”Гомона” (”Марка Боєслава”). На Калущині активний повстанський опір тривав до 1952-1953 років. Тоді як на Надвірнянщині активне чисельне підпілля існувало ще і в 1955 році. Виявлення і впорядкування криївок і численних могил повстанців у Чорному лісі — справа переважно двох організацій: історико-просвітницького товариства “Меморіал” і, власне, історико-меморіального комплексу ім. Степана Бандери, а також — небайдужих людей, — вважає завідувач історико-меморіального музею Степана Бандери Степан Лесів. — Натомість, самостійно йти до лісу — справа небезпечна. Навіть, знаючи дорогу до, мабуть, найбільш популярного серед туристів Глибокого потоку, добратися туди нелегко: немає навіть кладки. І, якщо обладнати могилу можна самотужки, то, щоб улаштувати підвісну лавку, необхідно залучити представників влади.
У Чорний ліс, здавалося б, могли ходити і туристи. Адже близько 70% із відвідувачів історико-меморіального комплексу — молоді люди, учні та студенти. У книгах відгуків музею — записи відвідувачів із 35-ти країн світу, у тому числі — із Японії, Латинської Америки та Австралії. Приблизно 50% із відвідувачів мають українське коріння. А загалом за рік музей приймає близько 10 тисяч відвідувачів. Це — один із найбільших показників в області.
Хоча туристичні центри повстанської минувшини мають і Львівщина, і Тернопільщина, унікальні стежки Чорного лісу на Калущині відомі далеко не всім. Зокрема, часто відвідують Чорний ліс активісти Калуського осередку Міжнародної федерації бойового гопака, які активно допомагають у відновленні повстанських пам’яток. Однак, і через нечисленні групи туристів іноді виникають суперечки.
Як раніше повідомляли “Вікна”, регулярні екскурсії до Угринова зголосився возити туристичний центр “Батьківщина Бандери”. Однак, у керівництва центру виникло чимало непорозумінь із керівництвом комплексу. Зокрема, не влаштовували громадську організацію й умови проведення екскурсій: вони, нібито, відбувалися у напівтемряві, а частина експозиції, зокрема, діарама зі священиком і повстанцем, була відсутня. Нарікали на працівників музею і за те, що ті, нібито, намагалися всіляко виселити громадську організацію із невеликої кімнати у музеї.
— Усі намагання пожвавити потік відвідувачів бандерівських місць загалом  та музею зокрема (встановлено пам’ятний знак при в’їзді у село, вказівники назв вулиць, підготовлено десятки публікацій, видається газета ВО “Бандерівське земляцтво”, книги, розповсюджується різноманітна атрибутика, проводяться культурно-масові заходи, створено сайт “Бандера-Угринів”. — Авт.) зводяться нанівець, зустрічають стіну непорозуміння, а то — і відкриту протидію, — повідомляв раніше “Вікнам” тодішній сільський голова Старого та Середнього Угриновів Тарас Федорів.
Позиція керівників і працівників музею — протилежна. Приміщення, яке самочинно не бажають віддати до музею ще із 2008 року, і в якому керівництво дістало вказівку обладнати каси продажу квитків, — наразі зачинене, а ключі музеєві — не повертають. Степан Лесів пояснив, що не може без відповідного договору надати приміщення музею ні в оренду, ні у будь-яку іншу форму користування. Жодних документів щодо передачі приміщення ГО “Батьківщина Бандери” немає, твердить Степан Лесів
— Заміна експозиції відбувається за погодженням науково-методичної ради музею і при представленні концепції нового експозиційного рішення частиною його мала б стати демонтована діарама. Однак потім з’ясувалося, що вона не вписується у концепцію, і була розташована в експозиції першого залу, поряд із банером місцевої церкви. Що стосується  відсутності освітлення, то наразі зали освітлені у повному обсязі. Але, на жаль, “завдяки” тодішньому сільському голові Тарасові Федоріву, відсутнє освітлення вул. Степана Бандери, де, власне, і розташований музей. Хоча, ще до відзначення 100-річного ювілею на це були виділені кошти у розмірі 35 тис. гривень, які пішли на освітлення інших вулиць у селі, —зазначив Степан Лесів.
Екскурсовод історико-меморіального комплексу Леся Прокопів пояснює: свою частину роботи вона виконала. Водити туристів по лісу — не її компетенція.
— Туристична організація вимагала від нас тригодинної екскурсії. Екскурсія по музею триває щонайбільше дві години. Урешті, після повної екскурсії у нас почали вимагати відвести їх до лісу. Як екскурсовод, я не можу залишити музей. Тим паче, що екскурсії по лісу і по селі не входять у мої обов’язки. Тому я пояснила дорогу і розповіла про події, пов’язані із цими місцями. Але проводити екскурсію після 18.00 — відмовилася, — пояснила Леся Прокопів.
Так, актуальною темою у селі є також зелений туризм. Збільшується кількість охочих  провести кілька днів у колисці повстанського краю. Актуально було би зробити в Угринові історичну реконструкцію. Тому, власне, туристичні перспективи на батьківщині Провідника ОУН — є. Але вони — не  втілюються у життя без  підтримки влади і бажання громади. Наразі кілька туристичних агенцій пропонують одноденні екскурсії до Бандерівського краю. Але вони — нечисленні. І мало цікавляться перспективою співпраці. Для цього потрібна і чітка державна програма розвитку музейної справи, і відповідне державне фінансування.
Поки що влада не поспішає популяризовувати “бандерівський” напрямок. Останнім відомим представником влади, який відвідав історико-меморіальний комплекс у Старому Угринові, був екс-Президент України Віктор Ющенко. Загалом, він відвідував комплекс двічі і, за словами директора комплексу, був уважним слухачем і глядачем.
Про присутність в Угринові нової  влади говорити не доводиться.

Бандера мав до Калуша опосередковане відношення
Остання спільна акція працівників історико-меморіального комплексу, місцевої та районної влади відбулася 25 березня у ПК “Мінерал”. Тоді відбулася конференція із нових досліджень повстанського руху на Калущині, і, заразом, — урочистості до вшанування пам’яті Головнокомандувача УПА Романа Шухевича.
Традиційно така конференція відбувається в Угринові. Але цього року міська і районна влада запропонувала провести конференцію у Калуші. Таким чином, і місто, і район мали нагоду  відзначити річницю загибелі Романа Шухевича. На цій конференції намагалися подати цікаві і невідомі сторінки підпілля Калущини першої половини минулого століття. Доповіді, в основному, були побудовані на свідченнях учасників тих подій, а також на розсекречених архівах. Це — архіви СБУ (колишні архіви КДБ) й особисті архіви провідників національно-визвольної боротьби. Головною обіцянкою влади було видання невеликим тиражем — 300-400 примірників — матеріалів конференції для розповсюдження її бібліотеками міста і району. Однак, надіславши кілька листів із проханням, невдовзі науковці отримали відповідь, що на видання немає коштів.
Натомість, працівники музею наголошують, що серед відвідувачів Старого Угринова — велика кількість науковців, студентів, які працюють над повстанською тематикою, а також — журналістів. Так, нещодавно музей відвідували навіть журналісти “Нью-Йорк Таймз”. Головне питання, яке намагаються досліджувати науковці, — чи і справді ОУН-УПА співпрацювала із німецькою владою і здійснювала терор єврейського населення.
— Діяльність ОУН-УПА не вписувалася у жоден формат: ні російський, ні європейський. Адже Українська держава тоді не була вигідна нікому. А боротьба, що тривала, була зумовлена природним бажанням українців бути господарем на власній землі. Натомість, сьогодні ми маємо чимало спроб спекуляції іменем Провідника ОУН. Зокрема, — ідею перепоховання праху Степана Бандери. Символічно, що Степан Бандера похований у Мюнхені так, що його домовина не торкається німецької землі. Перепоховання було б величезним кроком і у поступі українства. Громада Старого Угринова, звичайно, підтримує ідею поховання Провідника ОУН у рідному селі. Натомість, не логічно було б перепоховати його у Калуші. Адже, проживаючи поряд, Степан Бандера мав до міста опосередковане відношення, — стверджує Степан Лесів, — У Калуші Степан Бандера був учасником хору, виступав у складі драмгуртка і кілька разів приїжджав на залізничну станцію до Калуша, коли їхав із навчання у Львові до Угринова. А, загалом, найдовше Степан Бандера перебував у рідному селі у 1927-1929 роках. А весною 1933 року сім’я переселилася у село Воля Задеревацька, що на Стрийщині. Важливою державницькою ідеєю є створення Пантеону національних героїв у Києві. Однак, і така ідея може бути реалізована тільки після відповідної роботи у суспільстві. Але це залежить від волі керівництва держави.
Урешті, велика частина роботи, яку виконують працівники історико-меморіального музею, спрямована на те, щоб повернути в Україну якнайбільше історичних пам’яток повстанського періоду. Так, експозиційна база музею зібрана із експонатів з усього світу. У цьому контексті пріоритетними напрямками є дослідження архівів як в Україні, так і за кордоном, а також — перевезення особистих речей Степана Бандери із музею національної боротьби у Лондоні. Тому серед основних бажань — відвідання закордонних архівів про український національно-визвольний рух першої половини минулого століття.