Тиждень пройшов під гаслом встановлення «Свободою» нових правил гри у  відносинах між виконкомом і міською  радою. І хоча очільниками міської  «Свободи» дані слова були сказані  в контексті підведення підсумків  V сесії міської ради й стосувалися запровадження систематичної звітності керівників управлінь та підприємств комунальної власності перед депутатами, трактувати початок встановлення нових правил гри в управлінській сфері обласного центру саме з цього моменту видається не цілком  коректним.

     Як  відомо, за результатами виборів та в силу різноманітних об’єктивно-суб’єктивних обставин, практично всі нитки управління містом зосередилися в руках лише двох основних гравців – міського голови Віктора Анушкевичуса та «Свободи», яка власноруч сформувала більшість в раді. Практично ідентичну тезу, однак в контексті відповідальності, нещодавно озвучив й Володимир Стасюк, відмежувавши, таким чином, від все тої ж відповідальності себе особисто та фракцію «Батьківщини» в цілому. Більше того, «білосердечні» опинилися у вельми комфортних для себе умовах – можна продовжувати критику, підтримувати загальнозначущі рішення й абсолютно ні за що не нести відповідальність.

       Втім, «курортний роман» між обома суб’єктами, апофеєм якого стало так зване консенсусне, погоджене голосування між міським головою та «Свободою» на перших двох сесіях, завершився. Сьогодні про ті часи нагадує хіба що фото, розміщене на шпальтах практично всіх місцевих ЗМІ, на якому Роман Онуфріїв, Віктор Анушкевичус та Зіновій Фітель «мило» ділили посади у виконкомі та комісіях. Вірити в ідилію, коли міський голова практично всю каденцію спокійно хазяйнуватиме, на власний розсуд управляючи містом, а більшість в міській раді займатиметься виключно політикою, міг хіба що то й ж таки «марсіанин»…

     Кожна наступна сесія лише підтверджувала, що легкого життя міському голові чекати не варто. Першим по-справжньому  серйозним дзвоником стало прийняття  регламенту міської ради. Тоді каменем  спотикання між депутатським корпусом та міським головою стала 56 стаття проекту Регламенту. У ній передбачалося, що депутатські комісії мають право розглядати кандидатури, які подає мер на управлінські посади і затверджувати їх. Це б на думку депутатського корпусу мало забезпечити більшу публічність та відповідальність у прийнятті кадрових рішень. Однак, до чого призведе така зміна вже тоді прекрасно розумів й Віктор Анушкевичус... В результаті, злощасне «затвердження» з вище зазначеної норми таки забрали й зупинилися на праві попередньо розгляду депутатами кандидатур на ті чи інші управлінські посади. Такого роду рішення мали б носити виключно рекомендаційний характер й міський голова на такі рекомендації зважати не зобов’язаний. Однак, саме дана норма в значній мірі вплинула на подальше  співвідношення позицій.

     Не  менш гострі баталії розгорнулися в  раді й стосовно реформування ЖГК. Запровадження  пені та численних штрафних санкцій  для місцевих комунальників стали  непосильним тягарем, єдиний вихід  з якого міськвиконком бачить у оголошенні банкрутства, введенні їх в режим санації та наступному піднятті тарифів. Микола Саєвич, вважаючи такий алгоритм єдино правильним, готовий навіть поступитися власною посадою, якщо комунальні підприємства після цього не стануть прибутковими. Однак, у депутатського корпусу з цього приводу власна думка. Депутати налаштовані для початку провести ретельний аудит, розробити програму виходу із кризи, а вже потім вирішувати в який бік рухатися. За великим рахунком, така позиція є виправданою, та й миттєве підняття тарифів навряд чи додасть іміджу будь-якій політичній силі в очах громадськості. Втім, дане питання ще розглядатиметься на найближчій позачерговій сесії…

     Остання ж увінчалась подоланням депутатським корпусом вето міського голови на один з пунктів рішення про призначення  нового керівника «Водоекотехпрому». Власне, окрім розгляду даного питання та звичних депутатських запитів, місцевих обранців, здається, не цікавило більше нічого.

     Вето  міського голови стосувалося саме третього пункту рішення ради, згідно якого депутати в робочому порядку мали б розглянути кандидатури потенційних керівників одного з найбільших комунальних підприємств міста. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міський голова має виключне право на призначення та звільнення з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ  та організацій, що належать до комунальної власності відповідних  територіальних  громад (п. 10, ст. 42). На основі цього й базувалися доводи мера у незаконності подібних ініціатив депутатського корпусу й прагненні винести дане рішення на повторний розгляд.

     Однак, є ще й регламент, 56 стаття якого  закону за великим рахунком не суперечить. Та й саме вето лише на один із пунктів рішення спричинило жваве обговорення в раді.

     Крапку в дискусіях поставив Роман Онуфріїв, який закликав раду знову проголосувати за рішення в цілому, з тим ж таки третім пунктом. В результаті, 52 депутати проголосувало «за», троє утрималось й на наступній сесії про нового керівника «Водоекотехпрому» депутати з мером таки говоритимуть. Якщо знову нічого не станеться…

       Те, що Шестопалова в кінці-кінців таки доведеться звільнити не викликає сумніву здається навіть у міського голови. Щоправда, миттєве звільнення стане свідченням відверто невдалого управлінського ходу Віктора Андрюсовича й навряд чи піде йому на користь. Набагато доречніше попередньо все погодити, заслухати публічний звіт Шестопалова, дати йому прочухана, самому звільнити й що головне – самому призначити нового керівника.

     Якщо  на цей процес повпливає рада, то особа нового керівника «Водоекотехпрому» не лише може суперечити інтересам мера, але й здатна стати небезпечним прецедентом для подальшого втручання депутатів в компетенцію міського голови.

     У випадку ж коли Віктор Анушкевичус не прислухається до рекомендацій депутатського корпусу, то цим можна буде не менш вдало маніпулювати в майбутньому. Так, якщо приміром певний управлінець з своїми обов’язками справлятися не буде чи викличе хвилю депутатського невдоволення, фракції завжди зможуть відсторонитися, повісити всіх собак на відповідного чиновника та міського голову за неефективне управління й вийти до громади з риторикою «а ми попереджали…».

     Відповідно, те, що сьогодні відбувається, є прагненням розставити акценти в управлінській сфері обласного центру. Гіпотези, суть яких полягала в тому, що «свободівські» депутати є ще надто юними, недосвідченими й ними буде легко маніпулювати, у все більшій мірі втрачають під собою грунт.

     Як  засвідчують події останніх сесій, «Свобода» розпочала власну гру й наразі в ній виглядає доволі впевнено. Наростивши м’язи, партія у все більшій мірі прагне не лише перебрати у свої руки якомога більше ниток управління містом, але й створити собі доволі комфортне середовище для потенційного відступу. Такі наміри «Свободи» особливого подиву викликати не можуть, адже партія сама пообіцяла громаді досягти видимих результатів в міській господарці вже через півроку після виборів.

     Більше  того, як засвідчують сесії, перша  особа в міській раді сьогодні сидить далеко не в президії. Ні міський голова, ні секретар ради не мають такого впливу в раді, як має його наразі Роман Онуфріїв. Саме з його дозволу депутатська більшість слухняно й монотонно піднімає або опускає свої руки.

     І якщо ще декілька днів тому Віктор Анушкевичус публічно опонував Роману Онуфріїву, зауважуючи, що не збирається бігати за жодним депутатом, оскільки його статус є вищим, аніж статус пересічного депутата, то ситуація наразі дещо змінилася. Статус голови міської ради не завжди рівнозначний впливу на цю раду. Відкрите протистояння Віктору Анушкевичусу із «Свободою» невигідне в першу чергу самому міському голові. Й якщо Віктор Андрюсович не бажає повторення своєї колишньої каденції, «побігати» принаймні за одним з депутатів не завадило б. Принаймні сісти за стіл переговорів й спокійно про все домовитися…

     Окрім того, ситуація навколо керівника  «Водоекотехпрому» скоріш за все  є лише однією з граней цієї гри. За певних умов в колоді «Свободи»  може опинитися джокер, який переверне  ситуацію в місті кардинальним чином. І хоча наступний сценарій є практично неймовірним й на даний момент не проглядається, однак право на життя все ж таки має. 

     Як  відомо, нещодавно Кабмін Миколи Азарова  погодив законопроект про внесення змін в Закони України «Про місцеве  самоврядування» й про вибори в місцеві органи влади. Один з головних мессиджів, який проглядається в призмі нововведень – право депутатського корпусу міської ради оголосити імпічмент обраному міському голові двома третинами від свого складу й не призначати при цьому позачергових виборів. В такому випадку повноваження міського голови перебирає на себе секретар ради й спокійно управляє містом до завершення каденції. Законопроект розроблявся владою як можливий сценарій утвердження своїх представників у тих населених пунктах, де влада має переважну більшість депутатів, однак не має свого голови. Однак, як відомо, в Івано-Франківську більшість належить «Свободі» і хоча на даний момент часу партія навряд чи готова взяти виключно під свою руку все управління в місті, втім варіант з перебранням секретарем ради й повноважень міського голови ще може виникнути.

     А тут ще й Юрій Костенко підливає масла у вогонь. Юрій Іванович на спільній з Віктором Андрюсовичем прес-конференції не лише говорив про необхідність об’єднання національно-демократичних сил, критикував владу, але й вів мову про подвійні стандарти, різко й негативно характеризуючи «Свободу». Хоча самому народному депутату, як і будь-якому політику, до подвійних стандартів не звикати. Розповідаючи про важливість наступних парламентських виборів, Юрій Костенко призабув, що разом із владою відтягнув термін їх проведення на півтора року…   

     Цитатою тижня можна вважати слова  Володимира Шкварилюка: «Найперше, у «Фронті змін» існує партійна дисципліна. Тому у нас, образно кажучи, як в армії, — є солдати і генерал. Тобто, отримавши вказівку свого лідера, ми її належним чином виконуємо, те чи інше рішення ради або бюро партії втілюємо в життя». І лише після цього голова бюджетної комісії додав: «Проте до прийняття рішення «низові» організації його активно обговорюють, вносять свої пропозиції, корективи тощо».

     Втім, як засвідчив даний тиждень, генералами не народжуються, ними стають. Однак, і  генералам властиво помилятися…

Ігор Дебенко, політолог