«Пане, пане, подайте пару копійок», – чуємо щодня жалісливе завивання, проходячи людними вулицями Івано-Франківська. Цьогорічна тепла зима стала справжнім благом для жебраків. Посилено працюють «ветерани вулиць», періодично з’являються і новачки. Що спонукає людей іти на вулицю з простягнутою рукою? Матеріальна скрута, скажете ви. Але коли одні, жебракуючи, намагаються заробити на ліки чи харчі, не маючи інших джерел надходження грошей, то існує й інша категорія бідняків, які отримують від такого заняття ще й неабиякий адреналін.

Жебраки мають відразу до праці
Лінкольн колись сказав: «Лицемір – людина, яка вбила своїх батьків і просить поблажливості на підставі того, що вона сирота». Світ жебраків зовсім не такий, як здається на перший погляд. Під його іноді занадто неприхованим брудом нерідко ховається справжня заможність. Між тихими, на перший погляд немічними бабусями і дідусями, які просять на крихту хліба, весь час відбувається жорстка конкуренція, а іноді й криваві сутички.
У царині жебрацтва постійно вдосконалюються старі та з'являються нові методи й технології виманювання у довірливих громадян грошей. Багато жебраків, що працюють поодинці, не витримують конкуренції, і їм доводиться залишати цей бізнес. Звичайно, така прибуткова справа, як жебрацтво, не може існувати без своїх «хазяїнів-покровителів».
За словами психолога Лілії Покотило, жебраками найчастіше стають люди низького соціального статусу. Вони переважно позбавлені житла або вражені важкими хворобами. «Жебраки живуть одним днем. Так само звикли витрачати бездумно гроші, які заробляють», – зауважує спеціаліст.
«Старцювання – це своєрідна гра. Гра на найтонших струнах душі перехожих. Споконвіків бідняки ненавиділи багатіїв, звинувачуючи їх у своїх життєвих невдачах. Якщо змусив повірити у свою біду, значить, переміг», – вважає психолог. І коли ви кидаєте у брудний капелюх кілька копійок з найщирішими сподіваннями, що робите добру справу, нерідко замість «дякую» летить злісне: «От скупердяй, що для нього ці 50 копійок?»  
Пані Лілія каже, що у прохачів «зі стажем» уже сформувалася певна відраза до праці: «Жебрацтво просто втягує людей. Якщо людина вийшла на вулицю і за кілька годин заробила кругленьку суму, вона захоче зробити це знову. Навіть не кажу про те, що так звані «хазяїни» просто так уже не відпустять бідняка, який вже раз попався на гачок».
Як боротися з цією проблемою? «Попит породжує пропозицію. Жебрацтво сягає своїм корінням у часи Київської Русі. Та й сама суть християнства надає перевагу матеріальній бідності над духовною», – пояснює психолог.

«Золоті» прохачі – діти і цигани
Способів жебракування є багато, і професійні бурлаки удосконалюють їх відповідно до вимог часу. Якщо раніше вулиці були встелені як осіннім листям «чорнобильцями» та «потерпілими від потопу», то сьогодні ви частіше зустрінете «благодійників», які збирають на побудову храму або на високооплачувану операцію дитині. А ще є «інтелігенти», які впали на піку своєї слави, колишні «воїни-афганці», які не дочекались віддяки від держави… Але попри все лідерами в Івано-Франківську залишаються цигани. А на Закарпатті навіть є цілі села, які заробляють на життя жебрацтвом.
Начальник Центру зв'язків із громадськістю обласного УМВС Василь Гультайчук каже, що немає такого закону, який би забороняв жебрацтво. Міліція має право затримувати жебраків лише на 3 години до з'ясування особи. Жебрацтво як таке не вважається порушенням закону чи громадського спокою. «Підставою для затримання жебрака може бути заява про шахрайство, погрози чи вимагання. Якщо ж бідняк поводить себе мирно, то вже кожного особиста справа – подавати гроші чи ні», – каже він. 
Інша справа з неповнолітніми. Жінки з дітьми на руках жебракують на вулицях і в транспорті, у холод чи спеку, під вуличний шум та гамір. Дитина, як правило, завжди спить або ж безсило водить довкола очима. Справа в тому, щоб дитина не заважала «роботі», її підпоюють снодійним, алкоголем або ж наркотиками. Про це стверджують медики та правоохоронці. Особливо ціняться діти з рахітом або якимись каліцтвами. У таких випадках дитина стає простим інструментом для бізнесу.
Відповідно до Кримінального кодексу використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом карається обмеженням волі до 3 років. За ті ж дії, вчинені щодо чужої дитини, загрожує 8 років. Якщо ж злочин скоїть організована група – до 10 років. На Прикарпатті не раз виявляли такі факти, але перервати «золоту жилу» ніхто не в силі.
Очевидці запевняють, що жебраків на робочі місця часто привозять круті іномарки. Але у міліції про таких «баронів» нібито нічого не відомо. «Але якщо такі факти підтвердяться, то цих мафіозі притягнуть до відповідальності», – запевняє пан Гультайчук.

Власним лихом перехожих не зворушиш       
Про доходи в жебраків запитувати не прийнято. Які гроші у злиденного? Проте найталановитіші кожну неділю здають «касу» валютникам, що обслуговують їхній район.
Денний заробіток залежить від спеціалізації жебрака. За чутками, справжні професіонали можуть за день заробити місячний оклад пересічного трударя. Найбільше подають дітям від 6 до 12 років. Їхній заробіток може скласти до 800 грн. за добу. Далі йдуть жінки з грудними дітьми. Їхня норма – майже 500 грн. за день. Потім – злиденні з тваринами, адже собакам іноді подають більше, ніж людям. Потім – афганці-ветерани та каліки. Вони в середньому заробляють до 300 грн. за день. Навіть п’янички, фізіономія і подих яких яскраво демонструють їхню сутність, за дві години можуть нащибати на пляшку сурогату.
Але щоб стати «грамотним злиденним», треба ще й відповідну підготовку мати. Власним лихом перехожих не зворушиш, тому до своєї легенди треба додати ще поневіряння страждаючої родини. Всі ми завзятіше подамо на операцію уявній дитині чи хворій матері. Безногий інвалід з дитинства ризикує нарватися на докір, що іншим теж «не солодко живеться». Потрібна ще одна фігура: наприклад, мати, яка відмовилася від жіночого щастя заради дитини-інваліда. Або сестра. Отака художня деталь, здатна ранити серце людини. А як можуть вибивати сльозу діти! Маленькі шахраї краще, ніж таблицю множення, завчили способи вибивання грошей.
Та й спосіб жебрацтва у прохача-професіонала може кілька разів за добу мінятися. Вдень шахрай займе місце біля світлофора на автомагістралі. Буде тинятися між іномарками, простягаючи до відкритого вікна брудну руку. Ввечері перебереться до якого-небудь готелю або ресторану, де можна розраховувати на валютний виторг. Вночі можна прогулятись бульварами, де на лавочках муркочуть закохані парочки.   

«Хай вам Бог віддячить!»
Найбільш «хлібними», звичайно, є місця перед церковними будівлями. Адже сюди приходять побожні люди, зі світлими намірами. У Євангелії сказано: хто просить, тому дай, а тобі вернеться сторицею. Кидаючи копійчину вбогому, ми щиро надіємось, що він помолиться за нашу сім’ю.
«Милостиня – це справді свята справа. Але тільки тоді, коли ти даєш справді нужденному. Буває так, що коли ми подаємо прохачеві, то ще більше псуємо цю людину. Назовні вони здаються бідними, а з іншого боку, вони, можливо, мають більше, ніж ті, хто їм дає», – розмірковує отець Віктор. 
За 20 років служіння Церкві священик вже вивчив майже всіх прохачів. Він каже, що цих людей ніколи немає на богослужіннях, вони тільки чекають, коли закінчиться служба, а потім просто атакують прихожан. Вони навіть правильно молитву проказати не можуть. «Якщо у когось з наших парафіян стається горе у сім’ї, то ми оголошуємо пожертвування. А ті, хто обманом витягує у людей гроші, – чинить великий гріх, який може накластися на цілий рід», – переконаний священик.
«Перш ніж давати жебракові гроші, треба, щоб копійки запітніли в долонях» – гласить народна мудрість. Адже прохачі апелюють саме до ваших емоцій, а не до розуму. Хочете допомогти знедоленим? Подаруйте мішок картоплі самотній пенсіонерці або дайте одяг, який залежався на антресолях, матері-одиночці, яка ледве зводить «кінці з кінцями». Не варто перекладати свою милостиню на совість жебраків. Це як дати чергову дозу наркоману.  


VOX POPULI Чи подаєте ви милостиню жебракам на вулиці?
Василь, педагог:
– Звичайно, подаю. Особливо, якщо просить старенька бабуся, ще й видно, що соромиться це робити, або ж маленька дитина – як тут пройдеш мимо? Серце болить! Правда, я знаю і випадки, коли під жебраків маскуються молоді особи цілком працездатного віку…

Олена, продавець:
– Ні, майже не подаю. Особливо, коли просять на їжу, а якщо запропонуєш  їжу, то мають тебе за ворога. Зрозуміло, що просять на алкоголь, сигарети чи наркотики. Краще кидати гроші на пожертву в корзинку в супермаркеті чи деінде – може, там вони дійдуть за призначенням.

Ірина, робітниця:
– Подаю, авжеж. Інколи одразу бачу, що піде і проп’є, а не можу не дати, якщо просить, а надворі холодно, і вигляд у жебрака не найкращий.

Світлана, підприємець:
– Я намагаюсь робити це з розумом. Якщо це старенька бабця, подаю. Якщо мале циганча на автовокзалі – краще куплю йому чи їй булочку або іншу їжу. Тоді воно точно з’їсть і здоров’ю своєму не зашкодить.

Ігор Петрович, пенсіонер:
– Завжди подаю. Коли просять – важко відмовити. Ото прийшла навіть під двері квартири досить молода особа, просила на їжу. Я запропонував хліба, але вона хотіла гривню. Дав їй дві. Напевне, на цигарки витратить, а не дати я не міг.