Нагадаємо нашим читачам, що торік 7 лютого відбувся другий тур голосування на виборах президента України, а вже
25 лютого відбулась інавгурація новообраного Президента Віктора Януковича. Отже, з того часу країна прожила рівно рік з новим главою держави. Чим він запам’ятався, звичайно, кожен визначатиме для себе самостійно. Ми ж спробуємо нагадати про основні події останнього року.

У зовнішній політиці Україна, як це й очікували, різко змінила свій курс, узявши орієнтир на Москву. Навіть благословення Президент Янукович отримував від Московського патріарха Кіріла. Росія, не відкладаючи у довгий ящик, вирішила конвертувати зміну курсу України в конкретні домовленості. Отож Чорноморський флот отримав кримську прописку аж до 2042 року. А українська влада виторгувала за це знижку в ціні на газ, проте ціна ця, як стверджують експерти, нині все одно залишається чи не найвищою в Європі. Щоправда, газ для нас міг бути ще дорожчим.

Чинна влада вихваляє свої зовнішні успіхи, розповідаючи про проведені зустрічі та підписані угоди. Однак ці успіхи здебільшого виглядають сумнівними. Перспективи вступу до ЄС все більше ховаються в тумані висловлювань єврочиновників, про НАТО вже ніхто серйозно не говорить. Сказав же Янукович ще до свого вступу на посаду: «Сьогодні не стоїть питання вступу України до НАТО». Так воно і є.

Що стосується ситуації всередині країни і проголошеного курсу на реформування суспільства, то тут до беззаперечних перемог чинного Президента можна зарахувати налагодження системи влади і владної вертикалі. Після суперечок та чвар, які й призвели до втрати в суспільстві значної частини довіри до демократичних сил, нинішня ситуація в країні вигідно відрізняється. Президент не сперечається з прем’єром, міністри не поспішають наввипередки демонструвати власні позиції, голови адміністрацій, здається, й слова не скажуть без ритуального підтвердження вірності главі держави та його курсові. Більше того, Янукович зумів у короткий термін повернути собі повноваження, які мав Леонід Кучма. Нині ж у парламенті зареєстровано законопроект, який ще й розширює повноваження Президента і його Адміністрації. Враховуючи те, як послушно голосує парламентська більшість за запропоновані главою держави законопроекти, можна не сумніватись, що і цей приймуть. Втім, ці локальні перемоги цілком можуть стати пірровими, адже відомо, що абсолютна влада (а чинний глава держави зосередив у своїх руках дуже серйозні повноваження) розбещує дуже швидко. Отож легко втратити почуття реальності.

З-поміж реформаторських зусиль чинної влади назвемо лише прийняття нового Податкового кодексу, скорочення держапарату, яке чомусь вперто намагаються назвати адмінреформою, спробу провести пенсійну реформу. Кожна з цих позицій викликає неоднозначні оцінки в суспільстві. Наразі Податковий кодекс підштовхнув багатьох підприємців до згортання своєї діяльності та додав головного болю бухгалтерам. Скорочення апарату проводили всі президенти, однак чомусь після цього кількість чиновників лише зростала. А пенсійна реформа поки що викликає більше критики, ніж схвалення, незважаючи на популістські обіцянки влади обмежити максимальні пенсії.

Цей рік запам’ятається також небувалим переслідуванням опозиції. Влада забуває, що для країни конче потрібно мати сильну опозицію, і  робить усе, щоб її ослабити, знекровити і залякати політичних опонентів. Звідси й виклики до прокуратури екс-прем’єра, міністрів, арешти посадовців. Звичайно, частина суспільства може сприймати ці події, як спробу побороти корупцію. Однак дуже вже дивними виглядають такі спроби. А затримання екс-міністра внутрішніх справ взагалі скидається більше на банальну помсту.

Не можна не згадати і наступ на українство, який відбувається в країні. Закриваються українські школи, відбуваються спроби переписати історію, руками нікому не відомого адвоката-«східняка» відбирають звання Героя України у Шухевича та Бандери. Цей перелік можна продовжити. Втім, значною мірою ситуація тут залежить і від позиції кожного громадянина: якщо ми мовчатимемо на такі речі, влада сприйматиме це мовчання як схвалення.

Заради справедливості зауважимо, що ці антиукраїнські дії виходять не так від самого Віктора Януковича, як з його оточення — від табачників-колесниченків. Але глава держави, якщо він таким є, має розуміти, що такі люди розколюють суспільство, провокують конфлікти і врешті-решт завдають шкоди тому ж Президентові.

Запам’ятається цей рік не лише серйозними подіями. Віктор Янукович час від часу продовжує веселити громадян країни, плутаючи власні імена, назви країн, закликає іноземців приїздити до нас подивитись, як роздягаються українські жінки. Не відстає і прем’єр, котрий, як стверджують, намагається вивчити українську мову, і свій нинішній рівень знань мови країни, керівником виконавчої влади у якій він є, безжалісно демонструє на центральних телеканалах. Ну і, звичайно, хіт цього року — «напад» вінка на Президента, який породив чимало анекдотів та жартів і запис якого нині залишається чи не найулюбленішим в інтернеті.

Найоптимістичнішим висновком першого року президентства Віктора Януковича є те, що, як це часто буває, життя показало: для більшості громадян країни прихід того чи іншого чільника держави мало що змінює в житті. Шкода, щоправда, що не змінює на краще. Перед загрозою остаточного розпорошення і втрати політичних перспектив начебто робить спробу згуртуватись опозиція, і влада, сама того не хотячи, підштовхує їх до цього об’єднання. Влада також демонструє, що вона намагається вчитись на своїх помилках, а наука, як відомо, з темряви виводить. І, нарешті, як ми знаємо, не штука стати президентом, важче бути ним. У декого на це не вистачає і цілого президентського терміну. Як буде з Президентом Януковичем — покаже час.