Серед низки аргументів, які були виголошені під час інвестиційного діалогу з калуськими нафтохіміками і, на думку громади села Верхнього Струтина на Рожнятівщині, мали вплив на їх рішення не дозволити ТОВ «Карпатнафтохім» реалізовувати інвестиційний проект «Будівництво розсолопромислу на Верхньострутинському родовищі кам’яної солі для забезпечення сировиною виробництва хлору і каустичної солі мембранним методом», відіграв негативну роль і факт багаторічного  освоєння місцевого торфового родовища приватним акціонерним товариством «Івано-Франківськторф». Від діяльності якого, на думку сільського голови і людей, нема жодного хісну для села...

Двозначний формат спілкування

Бажання селян почути відповіді про наболіле безпосередньо від керівника ПРАТ «Івано-Франківськторф» Василя Дмитріва — однозначно зрозуміле і схвальне. Бо стосунки громади і бізнесу завжди складні, а діалог між ними завжди необхідний. Питання в іншому: яку позицію мала б займати виконавча влада в такому діалозі? Якщо буде загравати з громадою, а підприємцям влаштовувати привселюдне «лінчування», це не стане пошуком порозуміння.

На березневому сході села, на який селяни запросили і генерального директора торфопереробного заводу Василя Дмитріва, голова Рожнятівської райдержадміністрації Микола Філіпович заявив і громаді, і керівництву заводу, що готовий і в суді довести: підприємство провадить свою господарську діяльність незаконно після включення згідно з рішенням сільської та районної рад площі торфовища у межі села, бо не винесло це питання на розгляд обласної ради. Тим часом новообраний сільський голова Верхнього Струтина Володимир Урядко не знає, чи є взагалі рішення сільської ради про включення площі торфовища у межі села, чи бодай договір про оренду з «Івано-Франківськторфом», мовляв, лише чотири місяці як обраний. Але як багаторічний сільський депутат він не пам’ятає, щоб таке питання розглядали.
Тут доречно нагадати, що згадане підприємство — єдина виробнича структура у селі, і якщо її керівника вже запрошують на схід села, то питання про статус торфопереробного заводу для сільського голови має бути вивчене достеменно. Бо інакше  навіщо запрошувати? Щоб через недомовки і натяки плодити ще більше чуток? Внаслідок такого публічного діалогу з владою зробив свої висновки гендиректор Василь Дмитрів і оприлюднив їх перед громадою: по-перше, не «Івано-Франківськторф» ініціював собі на шкоду включення торфовищ у межі села, а місцева влада, і це  проблема влади, чому юридично справу не довели до завершення та не винесли на сесію обласної ради. А по-друге, такий формат спілкування керівництва райдержадміністрації, на думку підприємця, радше схожий на лобіювання інтересів російських інвесторів і на конфронтацію з місцевими виробниками.

Вимоги до торфопереробників

Той факт, що невдовзі після сходу села голова Рожнятівської райради Анатолій Дирів, його заступник Віктор Тріщ та заступник керівника апарату Володимир Пасічник знайшли можливість навідатися на підприємство, ознайомитися з його роботою, поспілкуватися з керівником і працівниками,  засвідчує: районна рада вникає у суть проблеми і шукає шляхи до порозуміння з підприємцями.
Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківськторф» юридично зареєстроване в обласному центрі і має свої виробничі структури не лише в селі Верхньому Струтині на Рожнятівщині, а й в Івано-Франківську та на Коломийщині. Основний напрям господарської діяльності — торфопереробка, а ринок збуту —  Україна. «На 99,9% ми свою продукцію реалізуємо українським споживачам. Звичайно, іноземці ласі на сировину — чистий торф. Але ми сповідуємо на підприємстві максимальну його переробку.

Є ж різниця: на заводі нині працюють десятки людей, а для заготівлі  непереробленого торфу — і 12 було б забагато, — пояснив гендиректор Василь Дмитрів. — Нашу продукцію використали і на «Донбас-Арені» та інших головних стадіонах України, є вона і в київському Ботанічному саду, в парках Умані і т. д. Плануємо, що і до «Євро-2012» торф із Верхнього Струтина знадобиться для стадіону «Олімпійський» у Києві. Щороку продаємо приблизно 24 тис. куб. м, але минулий рік був відчутно кризовий — реалізували тільки 18,5».

Під час перебування на підприємстві керівники районної та сільської рад і журналісти хотіли почути відповіді і на низку інших наболілих питань: про сплату податків, допомогу сільській громаді, зарплату працівникам тощо. Згідно з договором підприємство до 2017 року орендує 222 га земель, з яких 140 — під торфовищами, і сплачує податків по 870 грн. за рік за один гектар. Як поінформував голова райради Анатолій Дирів, до бюджету району торік «Івано-Франківськторф» перерахував за оренду землі 168 тис. грн.  За офіційною інформацією, середня зарплата на підприємстві у 2010 році становила 2 320 грн. Для порівняння: загалом в «Укрторфі» — 2 273 грн. А той факт, що люди  в осінньо-зимовий період заробляють значно менше (на сході села заявляли, що по 500—600 грн.), гендиректор пояснює сезонним характером торфопереробного заводу:

— Ми на цей період взагалі могли б закрити завод, і нічого не мали б ні ми, ні люди.

Присутні детально ознайомилися (кожна цифра скріплена печаткою сільської ради), яку соціальну допомогу періодично надає завод для потреб громади Верхнього Струтина. Можемо зробити висновок: фінансові і не фінансові вливання торфопідприємства у соціально-економічний розвиток села — посильні, але реальні. А те, чому громада вичерпно не знає, скільки допомагають підприємці селу, на нашу думку, запитання передусім до сільського керівництва, яке, роблячи добрі справи для села, не завжди знаходить можливість розповісти людям, завдяки кому вони стали реальністю.

Звичайно, це найменше стосується нинішнього новообраного сільського голови Володимира Урядка, але і йому може стати доброю радою у подальшій роботі. Свої вимоги як сільський керівник Володимир Васильович озвучив під час спілкування на підприємстві «Івано-Франківськторф»:

— По-перше, я б хотів, щоб підприємство було зареєстровано не в обласному центрі, а в нашому Рожнятівському районі, і, по-друге, підвищило плату за оренду землі, бо вона занижена...

Але керівництво торфопереробного заводу наразі обіцянок не дає, мотивуючи це прагненням у час економічних негараздів втримати підприємство хоч на нинішньому рівні і не проводити скорочення працівників. Хоч, кажуть, уже запровадили для селян десятивідсоткову знижку на торф і п’ятивідсоткову — на торфопродукцію.

Казус довжиною десять років

Ми були присутні і на березневому сході села, де, як визнав гендиректор ПРАТ «Івано-Франківськторф» Василь Дмитрів, йому дали перцю. Але, здається,  «перець» від громади і звинувачення у незаконному господарюванні від голови Рожнятівської РДА — не одне і те ж. Бо перше сприяє налагодженню конструктивного діалогу, а друге — конфронтації.

— На сході села, — каже Василь Дмитрів, — був присутній колишній голова райради Володимир Семко, який заявив, що погоджується бути свідком, що всю землю нашому підприємству було відведено правильно. інша річ, що через чиїсь недоробки нам її відвели у межах населеного пункту. Є ж рішення сесії сільської ради, районної радиѕ А хіба ми винні, що відтак райрада не подала на обласну сесію? Вся наша документація — легальна, і у Держкомземі площі торфовища зареєстровано як такі, що в межах сільської ради. А районна влада хай вирішує, як бути надалі. Ми десять років сплачували податки як за землю в межах населеного пункту.

Показово, що керівництво Рожнятівської районної ради, як кажуть, не відклало проблему в довгу шухляду, а шукає шляхи її розв’язання. і відвідини підприємства — це також мова діалогу.