«Дрібних працедавців можна по праву вважати становим хребтом нашої країни, і успіх наших планів значною мірою перебуває в їхніх руках». Франклін-Делано Рузвельт, президент США.

Про середній клас у нас говорять уже давно і дуже багато. Зокрема, що саме він повинен вивести Україну з економічного відставання і привести її в Європу. Звичайно ж, ідеться про людей, зайнятих у малому і середньому бізнесі, які працюють у виробництві, торгівлі, наданні послуг, тих, що заробляють від однієї до п’яти тисяч доларів за місяць. Середній клас у своїй більшості незалежний від влади, він залежний передусім від себе, від своєї праці. Відтак, коли людина сама є господарем свого становища, в неї зовсім інше бачення функції і значення держави  в своєму житті. Такі люди значно менше піддаються різним маніпуляціям на виборах, вони не продаються за дрібниці типу кілограма гречки. Крім того, як говорить економіст О. Пасхавер: «У будь-якій країні малий бізнес — це розвідник. Він шукає нові ніші, впроваджує інновації, і там, де великий бізнес пройти не може, малий — проходить».

Зауважимо, що частка людей від загальної кількості працездатного  населення, що працює на малих і середніх підприємствах, становить у: США — близько 60%, в Західній Європі — 72%, в Японії — 78%, Україні — 9%...

Економічна свобода і заможність людей

В економічно розвинених країнах у малих фірмах є найкраща можливість для розкриття свого інтелектуального потенціалу. Адже на  великих підприємствах окремий працівник є лише одним із безлічі «гвинтиків». Та разом з тим американська фраза: «Нехай той, хто програв, — плаче» — жорсткий закон малого бізнесу. Плакати доводиться багатьом. Та засновники «Apple Comp», однієї з найбільших фірм із виробництва комп’ютерів у США і в світі, починали як малі підприємці, практично з нуля, працюючи в старому автомобільному гаражі. Правда, їм пофортунило народитися і жити в США. Великі ж промислові фірми, до яких зверталися ентузіасти-початківці, відмовлялися від їхніх ідей.

 Мільйони дрібних підприємств діють в індії і Китаї й охоплюють такі сфери, як послуги, посередництво, випуск споживчих товарів та інтелектуальні види діяльності. Дослідження  економік розвинених країн  і тих, у яких відбувається економічне зростання, демонструє, що їх основою є малий і середній бізнес. Сприяння його розвиткові, насамперед — зменшення податків, спрощення процедур з реєстраціями, ліцензіями та іншими дозволами на законодавчому рівні робить непотрібними армію держчиновників, що паразитують на контролі кожного кроку підприємців. Скорочення кількості контролерів допоможе й боротьбі з корупцією, збільшить конкуренцію і здешевить товар, однак такі дії, природно, викликають і будуть викликати великий опір існуючої системи. Українську кризу наприкінці 90-х років значною мірою було подолано саме завдяки прийняттю єдиного податку і появі невеликого прошарку середнього класу.

Та аналіз ситуації показує, що на цей час в Україні  за грошовими доходами середнім класом фактично є високопоставлені чиновники, які живуть за рахунок бюджету (!). Їхні заробітні плати порівняно з людьми, які випускають продукцію і надають послуги, тобто тими, хто працює в реальній економіці, відчутно більші. і наш український чиновницько-середній клас залежний насамперед не від споживачів і не від своєї праці, а від стосунків зі своїм керівником, від його і своєї «партійності», родинної й товариської близькості. Відповідно такий клас найманих працівників не зацікавлений у зміні «гальмівних» систем суспільства — податкової, дозвільної, судової та ін. 

Економічні потреби чиновників: зарплати, премії, гроші на оздоровлення, можливість брати хабарі задовольняє існуюча система управління. Ті, хто залежний від влади, завжди у своїй більшості будуть підтримувати владу, а не свободу і справедливість. Протестні майдани чиновникам не потрібні. Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: політичні віяння і їх лідери-виразники приходять і відходять, а їсти хочеться завжди. Українських реальних «господарів», тобто справжнього середнього класу, нині, нагадаємо, є лише 9%, а це ще дуже мало.

Історія країн Західної Європи свідчить: як тільки в них з’являлася достатня кількість фермерів, власників невеликих переробних підприємств, що мали заощадження, власну справу, акції, будинки, бізнес і земельні ділянки, відразу ж виникали і ефективні механізми дії на законодавців. історія наших «майданів» до певної міри підтверджує це правило.

Повноцінна законність не може з’явитися в державі, де невелика купка багатіїв зосереджує в своїх руках законодавчу, виконавчу і судову владу, маючи можливість маніпулювати законами, судами та фінансовими ресурсами.
Середній клас не може існувати без права власності, надійно захищеного за допомогою справедливого й ефективного законодавства. Це відбивається не лише на рівні доходів, які зростають з підвищенням добробуту, а й, що важливіше, зачіпає інститути держави. Україна зміниться докорінно тільки тоді, коли правити буде закон, а не гроші. Недосконалість оподаткування, необдумані, нераціональні державні витрати і хабарництво обмежують демократичну свободу, хоча сьогодні далеко не всі це розуміють. Неправильна державна політика в кращому випадку приводить до топтання на місці, а в гіршому — до поглиблення економічного спаду, спотворює розуміння доцільності справедливих економічних відносин.

На основі аналізу функціонування економік, проведених у багатьох країнах світу, можна зробити висновок: існує пряма залежність між економічною свободою і заможністю населення. Чим більше підприємцеві доводиться платити хабарів, витрачати кошти і час на різні дозволи, ліцензії, узгодження, чим вищі податки, тим менше економічної свободи для середнього і малого бізнесу, тим країна і її жителі бідніші. Практично завжди діє правило: чим вільніша економіка країни, тим вищий дохід на душу населення, і, навпаки, чим менш вільна її економіка, тим ця величина нижча. У країнах, де існує економічна свобода, на «тіньовий» сектор економіки в середньому припадає не більше 14% ВВП, в африканських країнах він становить понад 50%, в Україні, за різними даними на цей час, також понад 50%. Можливо, тому у нас потрібно ще переконувати, що основна функція малого бізнесу — не наповнення грошима державної скарбниці і латання  бюджетних дірок, а можливість значному прошаркові людей та їх сім’ям обходитися без допомоги держави, яка може більше коштів спрямовувати на зарплати правоохоронним органам, соціальні потреби, допомогу бідним і т. п. 

Податковий алгоритм

У США перші 50 тисяч доларів прибутку обкладаються податком у 15%, від 50 до 75 тис. доларів оподатковують за ставкою 25%,  а вища ставка  — 34% застосовується до доходів понад 75 тисяч доларів. Знижена ставка податку в США направлена на стимулювання розвитку економіки і за рахунок цього — на збільшення маси прибутків і зростання надходжень  грошових коштів до бюджету. Нижчі ставки податків є важливим механізмом заохочення підприємств дрібного бізнесу. У Франції протягом перших п’яти років роботи малого підприємства ставку податку зменшують на 50%. В Німеччині ставка податку для підприємців вдвоє менша, якщо їх річний прибуток не перевищує трьох млн. євро. Як показав світовий досвід, збільшення податків, як правило, негативно впливає на збільшення обсягу виробництва і далеко не завжди веде до автоматичного зростання надходжень до бюджету.

Відомий американський економіст
П. Самуельсон, лауреат Нобелівської премії з економіки, пише: «Податковий тягар — це нелегка проблема, і розв’язання її потребує застосування всіх сучасних методів економічного аналізу». Над нею вже давно працювало багато відомих і не дуже відомих економістів. Та разом з тим завжди існує «золота середина», певне оптимальне співвідношення, правильне визначення якого дає можливість менш-більш справедливо вирішити суперечності між інтересами держави і бізнесом. У загальному вигляді цю задачу вирішив американець професор із Південної Каліфорнії А. Лаффер. За побудованим ним графіком, який має форму дзвону, зі зростанням податків надходження до бюджету збільшуються, але, дійшовши до певної межі, точки оптимуму, починається  зменшення надходжень. Графік показує, що коли податки починають «з’їдати» всі прибутки, отримані підприємцями, — зростання виробництва зупиняється. Відповідно бюджет залишається без грошей. Подальше збільшення податкового тиску призводить до згортання виробництва взагалі. Власне все те, що відбувалося і продовжує відбуватися в Україні.

Хоч тут і не так все просто й однозначно, та все ж таки, недосконала податкова система була і є однією з головних причин,  в результаті чого наші підприємства зупинилися і нездатні відродитися, а на українських ринках продаються металеві двері, одяг і взуття з Китаю, кухонні столи з Малайзії, масло з Білорусі, ялинкові прикраси з Польщі й Туреччини. Податкова система цих країн дає можливість виробляти і реалізовувати товари, виготовлення яких в Україні заблоковано непомірними податками і бюрократичними перепонами.  
Отже, питання податків — це не питання політичних дискусій. Це власне економіко-математична задача. Необхідно просто чесно й сумлінно зібрати статистичні дані про те, скільки людей зайнято в тому чи іншому бізнесі, які вони платять податки, не лише офіційні фіксовані величини, а й різні ринкові збори, за «камери зберігання» і т. п., корупційні, різним перевірникам (пожежникам, санстанціям і
т. п.), скільки припадає на штрафи офіційні і штрафи хабарно-неофіційні. і т. д. і т. п. Тобто які в них фактичні витрати й прибутки. Належить також ррунтовно проаналізувати витрати держави, відмести всі нераціональності і нерозумні витрати. На цій основі необхідно зробити реальний аналіз економічного стану і відповідно до умови Лаффера  зробити певні розрахунки й висновки. Тобто тут для правильного вирішення задачі оподаткування взагалі і малого бізнесу зокрема необхідно спиратись на системний узагальнюючий підхід розвитку економіки в цілому. В світовій економічній теорії вже давно існують відпрацьовані алгоритми впровадження податкової оптимізації. Критерієм істини всякої теорії, як відомо, є практика. Практичну ж доцільність і правильність податкових розрахунків допоможе підтвердити її порівняння з  аналогічними в економічно успішних багатих країнах світу, таких як США, країни Західної Європи, Японії, Сінгапуру, Китаю та ін. 

Складається враження, що рівень більшості призначених для цього виконавців, які займаються цими питаннями у нас, не дуже високий. Судячи з їх виступів у засобах масової інформації, це люди дещо віддалені від розуміння економіки як науки, тим більше сучасної економіки. Податки — дуже серйозне питання, і, звичайно ж, над ним повинні працювати економісти-професіонали, яких у нас ще дуже мало, тим більше політики від влади до них не дуже і прислухаються, адже їх життєвий досвід, знання, м’яко кажучи, не «доганяють» тих процесів, що відбуваються в Україні й світі, а їх першочергова мета — особисте збагачення. Українці в своїй більшості це розуміють.

З яким пафосом у нас працівники різних інспекцій говорять про кількість коштів, які завдяки їхнім сумлінним перевіркам забираються у підприємств, бізнесу і надходять до бюджету. З їх виступів  можна зробити висновок, що все дуже просто: для наповнення Державного бюджету необхідно збільшувати кількість перевірників. Та, на жаль, збільшення податків і різних нарахувань на бізнес, збільшення державних витрат на контролерів за рахунок прибутків підприємців тягне за собою скорочення кількості малих підприємств, адже такі заходи підводять їх до критичної межі  виживання. Звільнені люди в кращому для них і для суспільства разі переходять у «тінь», виїжджають за кордон на заробітки, в гіршому — стають офіційними безробітними або державними чиновникамиѕ Отож теперішнє масове здавання патентів через деякий час відгукнеться  нам новими проблемами. 

За дослідженнями закордонних рейтингових агентств, наша країна нині займає 134-те місце в світі за корупцією, 121-ше — за економічною свободою і 145-те — за сприятливістю умов для ведення підприємницької діяльності. За цими показниками найближчими сусідами України є відсталі африканські країни. 

Плата за байдужість

«Технічна перевага, краща організація виробничого процесу, економія на загальних витратах, висока продуктивність праці, великі можливості користуватися кредитом — такими є важливі переваги великих підприємств, які поступово збільшують їхню роль у промисловому виробництві». Це слова з підручника з політекономії радянських часів.

Звичайно, в сучасних великих підприємств є великі переваги, але для їх успішної роботи потрібен висококваліфікований менеджмент світового рівня, залучення високих технологій, дуже кваліфікований робітничий персонал, політична й економічна стабільність. Необхідні мільярдні кошти, які в нинішньому стані млявого виходу з кризи нашої економіки важко десь знайти. Закордонний інвестор вкладати свої мільярди в українську економіку також не квапиться з огляду на всім відомі причини. Та навіть коли для таких вкладень і знайшлися б гроші, віддача від них прийде не скоріше як через чотири — десять років, а до того часу як жити? Крім того, у вкладанні державних коштів у великі підприємства закладаються великі ризики. Коли їхні товари не користуватимуться попитом через різні причини, через втрату конкурентоспроможності, зміну світової кон’юнктури, управлінських прорахунків, вкладені в нього гроші будуть викинуті на вітер. Тоді ж як малий бізнес приносить віддачу без залучення державних чи закордонних фінансів і практично відразу. Його головна економічна особливість — швидкий оборот капіталу. і хоч зібрані з кожного окремого суб’єкта податки невеликі, та їхня масовість дає досить вагому суму державних надходжень. Велика чисельність платників певною мірою компенсує малий розмір податку кожного окремого платника.

Зменшення свободи, підвищення податків, поява додаткових перевірок, штрафів та ін. зменшують багатство країни і збільшують бідність її людей. Ця закономірність відома більшості європейських економістів ще з часів Адама Сміта. А сучасна економіка — це вже новітня «вища математика», в якій більшість із нас — дилетанти. За що мусимо розплачуватися. Нездатність, небажання українця об’єднатися з українцем, підтримати один одного, вникнути і зрозуміти, неодноразово приводили його до бід і трагедій. Нинішня ситуація продовжує серію «як завжди». Але ніхто не скасовував загальновідомого правила — за все треба платити. Ми заплатимо своїм життям. Більшість із нас, середньостатистичних українців, помре на десять років швидше, ніж наші однолітки з тих країн, де влада служить народові, а не лише заробляє на ньому, а народ, допомагаючи владі, уміє відстоювати свої права і не дозволяє маніпулювати собою. Це буде нашою платою за байдужість.