Конституційний  Суд України визнав Закон України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» в частині порядку офіційного використання копій Прапора Перемоги таким, що суперечить Основному Закону. Зокрема, статті двадцятій, яка проголошує вичерпний перелік державних символів та порядок їх пошанування.

     Власне, саме це, не надто характерне для сучасних реалій рішення, можна по праву вважати головною й більш, аніж несподіваною, подією тижня. Конституційний Суд України визнав неконституційним закон, який прийняла провладна більшість в парламенті і який, щоправда після доволі тривалої паузи, таки підписав Гарант.

     Невже в умовах чинного владного режиму, який, немов бульдозером, змітає на своєму шляху все, не кажучи вже про таку дрібницю, як право, це можливо?

     Виявляється, що так…

     Власне, те, що відбулося зранку в п’ятницю, можна розцінювати по-різному:

     Все правильно… Однак, щоб усвідомити усю велич чергового «кидалова» «донецьких», доцільно закцентувати увагу на одній цікавій деталі.

     Чинна влада протягом року вже неодноразово демонструвала, що якщо вона чогось прагне, щось хоче, вона неодмінно це бере. Незважаючи на право… Незважаючи на Конституцію… Щоб в цьому переконатися, варто лише згадати неконституційну зміну Основного Закону і наступне рішення Конституційного Суду з цього питання. Й така практика була непоодинокою.

     Я веду до того, що якщо б влада хотіла, у суддів обов’язково знайшлися б аргументи на користь закону.

     Однак, на щастя, влада не хотіла. І вагався в першу чергу Президент.

     Непідписання  Закону до 9 травня – тому свідчення. Ще одне – українська, а не георгіївська стрічка на піджаку Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди Дня Перемоги. Що йому заважало? Надів б і ніхто навіть не помітив, адже б це сприймалося у порядку речей й тієї системи цінностей, яку сповідує сьогоднішня влада. Втім, насмілюсь припустити, що Президент та його оточення і в першому, і в другому випадках були добре поінформовані як з нормами Конституції, так і з приписами відповідного закону про порядок та особливості пошанування державних символів. А Гаранту Конституції все таки не годиться напряму і в такий показовий спосіб її порушувати чи чіпляти на себе символи іншої, уже неіснуючої держави.

     Втім, у випадку непідписання Закону про червоні радянські прапори, Віктора Януковича просто б не зрозуміла більша частина його виборців.

     В результаті, компроміс таки було досягнуто. Парламент під патронатом Партії регіонів, Народної партії та комуністів прийняв сумнозвісний закон, виразивши, як їм здавалось, волю своїх виборців. Президент дещо запізніло, всупереч Конституції, однак закон таки підписав. Одним словом – влада біла і пухнаста... І лише Конституційний Суд визнав зміни до закону неконституційними.

     Тобто зовні влада зробила все, щоб закон не лише був прийнятий, але й набув чинності. Й не її вина, що Конституційний Суд визнав його таким, що не відповідає Конституції.

     Ще  один висновок – влада, приймаючи  цей закон, ставила собі за мету далеко не віддати шану радянському прапору Перемоги. Влада прагнула використати червоне ганчір’я винятково в якості  подразника, спровокувати численні конфлікти в суспільстві й тим самим відволікти увагу громадськості від власних економічних провалів. 

     Однак, скасування закону – далеко не єдиний наслідок рішення Конституційного Суду.

     Визнання  Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» таким, що суперечить Основному Закону, – це конституційне підтвердження юридичної правоти рішення Івано-Франківської обласної ради та рад інших областей й рівнів стосовно заборони використання червоних прапорів колишнього СРСР на території області.

     Як наслідок, протест заступника прокурора області Я. Віктюка стосовно вище зазначеного рішення обласної ради не лише втрачає свій зміст, але й перетворюється на відвертий абсурд.

     Однак, жодні заборони, схоже, не лякають місцевих комуністів. Ще на початку тижня один з керівників обласного комітету КПУ Ігор Міглачов заявив, що, незважаючи на заборони голови ОДА Михайла Вишиванюка чи будь-кого іншого, 22 червня комуністи таки вийдуть на вулиці обласного центру під своєю партійною символікою. Більше того, комуністи готові знайти людський ресурс й відбити напади тих, хто їм намагатиметься перешкоджати.

     Й хоча Ігор Міглачов апелював в першу чергу до Михайла Вишиванюка, першим, хто звернувся до органів правопорядку з вимогою відреагувати на такого роду заяви, виявився бютівець Юрій Романюк. Депутат обласної ради зауважив, що своїми висловлюваннями й погрозами застосувати фізичну силу, політик не лише збурює спокій в області, але й нехтує Конституцією та рішенням обласної ради про заборону використання червоних прапорів. На думку політика, якщо органи правопорядку не відреагують, то вся відповідальність за можливі негативні події 22 червня та їх наслідки ляже на виконавчу владу та представників правоохоронних органів.

     Власне, з цього приводу цікавим є те, що Міглачов зробив відповідну заяву ще до рішення Конституційного Суду. Разом з тим, українське законодавство не забороняє політичним партіям публічно послуговуватися своєю офіційно зареєстрованою у Міністерстві юстиції партійною символікою.

     Відповідно, 22 червня громада має стати свідком – або комуністична партія, незважаючи на усякого роду заборони, таки скористається червоними партійними прапорами, чим цілком можливо спровокує нові хвилі громадського несприйняття, або таки відмовиться від публічного використання власних стягів, тим самим мовчки погодившись на власну ізоляцію в Галичині. Одним словом – сама собі оголосить люстрацію.

     Що стосується Юрія Романюка, то депутат обласної ради протягом тижня і особливо на його завершенні вирізнявся доволі значною активністю. До прикладу, в п’ятницю лише один з місцевих інтернет-сайтів розмістив одразу чотири його інформаційні коментарі. Особливо активно бютівець коментував рішення Конституційного Суду. Власне, у зв’язку з тим, що окремі позиції, на яких наголошував Романюк, вже були озвучені, додамо лише те, що депутат обласної ради прямо рекомендував Президентові розглянути доцільність подальшого перебування керівного складу Мін’юсту на займаних посадах.

     Рекомендував, щоправда вже Юлії Тимошенко, у п’ятницю й Віктор Янукович. Перебуваючи в  Братиславі, Президент заявив, що бажає Тимошенко, щоб вона показала свою невинність у суді і могла далі жити, працювати, займатися улюбленими справами. Невідомо чи завітає Віктор Федорович з такого приводу до судової зали, однак «невинність» Тимошенко в суспільстві спричинила б суттєвий ажіотаж однозначно. Втім, Київ – не Івано-Франківськ, а тому судовий процес, якщо до нього дійде, скоріш за все по телебаченню так і не покажуть, а кількість журналістських перепусток максимально скоротять. Тим не менше, маємо ще один конфуз…

     Разом з тим, перебування Юлії Володимирівної під слідством не заважає «Батьківщині» цілеспрямовано готуватися до нового походу на владу. Нещодавно заступник глави цієї політичної сили Григорій Немиря повідомив, що до списків партії під час наступних парламентських виборів, потраплять лише люди, які мають щеплення від пострадянських синдромів.

     Так, напередодні останніх місцевих виборів «Батьківщина» старанно анонсувала внутрішньопартійний праймеріз. Напередодні цих – вдало підхопила іншу, популярну на сьогодні в електоральних колах потенційних прихильників, передвиборчу тему.

     Власне, прагнення партії очистити свої ряди може лише вітатися. Однак, якщо це декларується напередодні кожної виборчої кампанії й виконується в кращому випадку опосередковано, тоді воно поволі набридає.

     Вибори 2012 року теоретично можуть стати першими  виборами з часу незалежності, які привідкриють двері в парламент для покоління українців, якому «родина» (рос.) – це вже не Советский Союз. Й хотілося б у списках не лише «Батьківщини», а й інших політичних партій побачити нові молоді яскраві обличчя.

     Однак, абсолютна більшість опозиційно налаштованих політичних партій наразі переживають не лише доволі серйозний відплив фінансових ресурсів, але досить відчутні проблеми із наповненням партійних рядів новими обличчями. Відповідно, внушнрішньопартійне очищення, хоч і є винятково позитивним явищем, однак в умовах щеплення від пострадянських синдромів перетворюється й на доволі ризиковану справу. Нещеплених вистачає і в нашій області…

     Повертаючись  до Партії Регіонів, то ця політична сила впродовж тижня взагалі вражала активністю. Регіонали навіть придумали для своїх активістів спеціальні дисконтні картки. Назва їх однойменна – «Молоді регіони». Певно, щоб розраховуючись, власники карток постійно пам’ятали про покращення життя вже сьогодні й не забували за кого слід голосувати в майбутньому. Механізм простий: є партія, є й картка. І навпаки. Чи не здається вам, що десь це вже було?

     Самою карткою молоді активісти партії зможуть оплатити різного роду послуги й отримати знижки у торговельних представництвах партнерів Дисконтного клубу. Цікаво хто ними виявиться? Часом не олігархи із середовища самої партії? Тим не менше, з точки зору креативу та піару такий крок є цілком виправданим й у перспективі здатен стати не лише своєрідним елементом престижу, але й слугувати інструментом наповнення партійних рядів.   

     Після ненадання слова на сесії обласної ради інформаційний привід був напрочуд необхідний і очільнику обласних регіоналів Василю Чуднову. Й народний депутат його таки отримав. Тема – виплата дотації за вирощену та продану худобу. Не секрет, що селяни так досі і не доотримали значну частину коштів, які заборгувала їм держава. Власне, у зв’язку із цим, а також проханням віднайти можливість погасити заборгованість, Василь Чуднов нещодавно звернувся із депутатським запитом до Прем’єр-міністра України Миколи Азарова. Про це прес-служба народного депутата й повідомила громадськість.

     А вже наприкінці тижня Василь Чуднов намагався переконати громадськість в тому, що влада робить все для того, аби пересічним українцям стало жити краще. І, мабуть, народний депутат має рацію – лише за останній рік кількість мільйонерів в Україні збільшилася, а статки Дмитра Фірташа взагалі продемонстрували абсолютно рекордні темпи приросту…

     На  Прикарпатті ж цього тижня  вшановували 120 річницю від дня народження засновника і провідника ОУН Євгена Коновальця. З цього приводу на теренах області відбувся цілий комплекс заходів. Зокрема, в обласному центрі з ініціативи міської влади було встановлено символічний камінь, на місці якого незабаром має стояти пам’ятник Євгену Коновальцю.

     Звичайно, можна багато сперечатися стосовно місця, яке було обрано владою для  спорудження пам’ятника. І праві  будуть ті, які зауважать, що воно не зовсім вдале хоча б через те, що площа, де він має розташовуватись, аж надто мініатюрна й не вражає своїм зовнішнім виглядом. Однак, з іншого боку, хіба місце відіграє головну роль? Скоріше пам'ять, яку ми тримаємо про цю видатну постать в історії української нації. Пам'ять ж неможливо виміряти матеріально. Тим паче, коли ми ведемо мову про Євгена Коновальця, для якого зовнішня яскравість, пафос ніколи не були пріоритетними. Єдиний його пріоритет – незалежна Українська держава, її захист й розвиток.  Саме цим і мають бути сповнені помисли кожного, хто, сидячи біля пам’ятника, намагатиметься усвідомити роль та значення цієї постаті для української нації. За все інше мала б попіклуватися міська влада. Хоча, облагородити територію довкола може вартувати навіть більше, аніж спорудження самого пам’ятника. 

     У середу ж таки відбулася нарада, яку напередодні анонсував голова обласної ради Олександр Сич, з єдиним питанням на порядку денному – будівництво в обласному центрі сучасного Палацу спорту, якого так потребує місто. Учасники наради обговорили вимоги, які на сьогодні висуваються до такого роду споруд, можливу територію, де можна було б такий Палац спорту збудувати, а також орієнтовну вартість проекту. Цікаво, що серед можливих ділянок під забудову ані представники відповідних управлінь міськвиконкому, ані працівники адміністрації не згадали про територію поблизу міського озера, про яку на нагородженні «Урагану» згадував міський голова. Втім, коли дійшла мова до цифр, дехто з присутніх на нараді призадумався. Однак, голова бюджетної комісії Володимир Шкварилюк, згадуючи телешоу «Мій зможе», зауважив, що ця обласна рада зможе… Втім, зрозуміло, що, щоб такий масштабний проект зреалізувати, необхідні спільні зусилля та злагоджена робота усіх – обласної, міської влади, адміністрації, спортивних клубів, відповідних федерацій. Лише в такому випадку Палац спорту зможе з’явитися в обласному центрі. Наразі ж учасники наради вирішили вже на наступній зустрічі конретизувати пропозиції й запросити до дискусії власників можливих ділянок під забудову.

     Ігор  Дебенко, політолог