Чи вдається нашим краянам витримувати засилля агрохолдингів з інших областей країни чи закордонних, адже не таємниця, що ті намагаються перетягнути на свій бік селян — власників земельних паїв, пропонуючи більші орендні ставки?

Про це запитала я у керівника ПФГ «Поточище», голови товаровиробників району Мирослава Козла.

— Городенківський край з його родючими землями — ласий шматок, і не таємниця, що саме з цих причин точаться війни, наприклад, у придністровських селах Городниці та Передіванні. Та чи може хтось із київської — в ліпшому випадку — квартири добре знати місцеві проблеми, перейматися соціальними питаннями, родючістю грунтів, сівозміною тощо? І селяни це зрозуміли, — каже Мирослав Петрович. — Тому не без підтримки районної влади наразі утримують паритет. А були часи, років із 15 тому, коли виганяли «своїх» голів колгоспів, натомість приходили «зайшлі» разди, які подекуди докерувались до повного занепаду господарств. Ті, що втрималися й наростили потужності, якраз тримаються на тих аграріях, що вміли давати собі раду й за старої системи, — на  Іванові Приймаку, Романові Немішу, Василеві Боднарчуку.
Мати нюх

— Для цього треба, — каже Мирослав Козло, — носом чути світові тенденції, передбачити цінову політику, ринок, прорахувати ймовірні втрати. Ось, приміром, із початком на півдні країни жнивної кампанії істотно знизилися ціни на зернові, до 1500-1200 гривень за тонну пшениці. Тоді як за кордоном це зерно значно дорожче. А відомо, що майже вдвоє проти минулого року зросли ціни на паливно-мастильні матеріали, запчастини до техніки, зрештою, на міндобрива та засоби захисту рослин. істотно витратилися аграрії й на страхування посівів, хоч довелося чути, що страхові компанії дуже зволікають із виплатою компенсацій за втрати. Кому вже нині вкрай потрібні кошти чи на проведення осінніх польових робіт, — втратить від продажу, тож ліпше зачекати до сприятливіших часів, коли ринкова ціна на зерно стабілізується. Бо як кажуть: частину врожаю продають, щоб компенсувати втрати, ще частину — щоб мати прибуток, і решту — притримують з вигодою. Фіксованих цін на зерно нема, і по закінченні жнив вони можуть як ще більше знизитися, так і вирости залежно від того, наскільки нищівною була негода в інших регіонах.

Позиція найпотужнішого аграрія краю зрозуміла. А загалом же, стверджує начальник управління агропромислового розвитку Городенківської  райдержадміністрації Василь Савіцький, корисною в цьому сенсі є ініціатива уряду щодо форвардних закупівель зерна в державні засіки. Це означає, що 50 відсотків Держбюджет сплачує одразу, 20% — перед збором урожаю, решту — після. З кредитуванням села нині — великі проблеми, а таким чином господарства району, заставивши зерно майбутнього врожаю за ціною від 1 680 до 2 250 гривень за тонну пшениці (залежно від класу), отримали вже двома траншами 5,4 мільйона гривень: на проведення посівної та жнивної кампаній. До речі, найбільші обсяги зерна до Аграрного фонду законтрактували саме господарства Городенківського району.

Щоправда, влада обіцяє, якщо ринкові ціни перевищать фіксовані, доплатити ще аграріям, та чи буде щось із того — побачимо. Форвардні закупівлі стосувалися також інших зернових. Заставили й гречку, якої в районі посіяно 404 гектари.
А що кажуть ті селяни, які самотужки обробляють свої земельні паї? Бідкаються, що державні програми малодієві, варто було б, як за кордоном, давати дотацію на гектар посіяного. Бо зібрані зернові з невеликих ділянок ледь-ледь покривають витрати. Та якщо вирощувати якусь живність: поросят чи птицю, то зерна не докупишся. 

Не прогавити б літні дари

Така думка виникла мимоволі, коли днями побачила велелюддя та розмаїття городини на гуртовому ринку сусіднього Коломийського району. Завдяки доступному залізничному сполученню сюди масово звозять вирощене із сусідніх сіл — капусту, моркву, столові буряки, картоплю. Заготівельники, буває, скуповують і навіть у Городенці реалізують дорожче.  Опади городині пішли лише на користь (якщо, звичайно, не рахувати засилля бур’янів та можливого розвитку хвороб рослин). Те ж можна сказати про садовину, яка налилася соком. Рядами стоять господині з відрами смородини й порічок, малини. Продати на ринку — проблема, адже цього року пропозиція явно перевищувала попит: зародило славно, гілля аж вгинається від плодів.

Хоч запастися вітамінами й цілющими напоями можна майже задарма, люди не поспішають купувати, бо треба викласти гроші за цукор, гривень по десять за кілограм, а консерви чи компоти потребують їх чимало. Натомість у рух ідуть підфарбовані та підсолоджені газовані напої,  шкідливі для здоров’я. і печуть пироги з ягодами нині дедалі рідше, віддаючи перевагу фабричним тістечкам зі штучними наповнювачами, ароматом і кольором. Хоча багато селян мають зиск і від «закруток». Приміром, господарі одного з городенківських ресторанів масово скуповували консервовані вишні у власному соку. Мабуть, для своїх відвідувачів вареники готували. Та плоди, овочі можна й заморозити. Цьому піддаються смородина, порічки, відварені цукрова кукурудза, горошок, натерті морква і столові буряки. Такі заготовки дозволяють істотно економити взимку і зберегти вирощене.