«Несімо любов планеті!» – така назва третього мистецького фестивалю ім. Тараса Мельничука, який 5-6 листопада відбудеться в Івано-Франківську.

«Два роки поспіль фестиваль відбувався у жовтні на свято Покрови Пресвятої Богородиці і носив відповідну назву, – розповідає організатор фестивалю Василь Карп’юк. – Учасниками були такі знані письменники як Олег Лишега, Ярослав Ясінський, Степан Процюк, Тарас Прохасько, Євген Баран, Тарас Григорчук, Мирослав Лазарук та ін. Також в рамках першого фестивалю відбувся поетичний слем, тоді був пік популярності подібних змагань. Минулого року літературну програму доповнили виступи музичних колективів. Два роки відбувався пошук формату і ніші, і от, здається, оптимальний варіант віднайдений. Фестиваль буде блукаючим у часі – єдині його рамки – осінь. Це якоюсь мірою вплинуло і на зміну назви, бо ж не буде фестиваль «Покрова» проходити у листопаді. Але завжди фестиваль супроводжувався іменем Тараса Мельничука і теперішня його назва – «Несімо любов планеті» – це назва першої збірки поета, а окрім того, дуже хороший універсальний заклик, який можна трактувати у багатьох значеннях, і кожне з них буде однозначно позитивним».

Цього року мистецький фестиваль ім. Тараса Мельничука «Несімо любов планеті» відкриє за визначенням Прохаська, один з найкращих поетів у світі Василь Герасим’юк. У програмі також передбачено чимало цікавих літературних заходів, а також виступи музичних колективів, зокрема, музично-літературного проекту «Оркестр Бобовата», який виконує композиції на вірші відомих поетів. А основна особливість «мельничуківського» фестивалю – це камерність. У той час, як основна маса фестивалів подібного спрямування цілить на розважальні елементи, «Несімо любов планеті» має на меті подарувати учасникам та гостям заходу естетичну насолоду і умиротворення, позаяк найправдивіша любов – тиха, і коли справді є почуття, то найменше думається про їх висловлення.

Довідково:

Тарас Юрійович Мельничук (20 серпня 1938 чи 1939, с. Уторопи, Косівський район, Івано-Франківська область — † 29 березня 1995, Коломия) — український поет-дисидент, в'язень радянських таборів та жертва репресивної психіатрії.

Лауреат Шевченківської премії (1992).

Після закінчення десятирічки Тарас Мельничук працював коректором районної газети «Ра­дянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії.

1958 — вступив до Чернівецького державного університету. На третьому курсі покинув навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю.

1964 — поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство.

Працював у редакціях районних газет Глибо­кої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.

1967 — у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті».

1967 — вступив на заочне відділення Московського літературного інституту.

Здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки.

Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидент[2], за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність[Джерело?]) Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

1982 — у видавництві «Смолоскип» в Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат».

Після повернення із тюрми, Тарас Мельничук почав багато пити.[2] Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, врешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки.[2] 1985 року після його втечі з Джурова, Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986, одразу після Чорнобильської аварії.[2] Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спецорганів було відвернуто техногенною катастрофою.[2]

1990 — вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Великобританія) та «Князь роси» (Київ, видавництво «Молодь»).

1990 — вступив до Спілки письменників України.

1992 — за книжку «Князь роси» вдостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Останні роки прожив у Коломиї.

1994 — у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій «Чага» (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку).

Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Щороку 19 серпня, на День міста в Коломиї вручають міську літературну премію імені Тараса Мельничука.

 Герасим'юк Василь Дмитрович (18 серпня 1956, Караганда) — український поет, лауреатШевченківської премії (2003).

Член НСПУ (1983), АУП (1997).

Премія «Благовіст» НСПУ (1993) та Літературна премія ім. П. Тичини (1998).

Народився в гуцульській родині, вивезеній у 40-і рр. до Караганди на «вічне поселення»; але наприкінці 50-х рр. батьки змогли повернутися в рідне с. Прокурава (Косівський район, Івано-Франківська область), де й минуло його дитинство.

Пробудження інтересу до поетичної творчості й перші поетичні спроби припадають на шкільні роки в Косові. Це був початок 1970-х рр., коли прийшла нова хвиля політичних репресій, що мали покласти край рухові «шістдесятників». У цій атмосфері формувалася творча особистість майбутнього поета.

Закінчив філологічний факультет Київського університету (1978).

Працював редактором у видавництвах «Молодь» та «Дніпро» (1978—1992).

Від 1992 — ведучий програм редакції літератури Національної радіокомпанії України.