Щастя – поняття надзвичайно багатогранне і, мабуть, у кожного воно своє: хтось знаходить себе в улюбленій роботі, для когось це – велика та дружна сім’ я. Дуже рідко, але буває, коли людині таланить у всьому: на робочому місці – займатися справою, котра до душі, а вдома знаходити підтримку рідних людей, турботу та розуміння. І тоді розумієш, що насправді для щастя потрібно не так уже й багато: головне - іти життєвою стежиною, керуючись не чужими ідеями, а власними морально-етичними переконаннями, закладеними у сім'ї.

Саме на таких засадах виховували трійко своїх синів подружжя Левчуків із села Чернятина Городенківського району. Старший Богдан з'явився на світ у 1972, а уже за три роки Бог дарував Левчукам близнюків Мирослава та Романа. Хлопці росли розумними, здоровими та працьовитими. Усе їм вдавалося легко: у школі вчилися добре, батькам допомагали по господарству – у селі завжди багато роботи, займалися спортом. Близнюки усюди і завжди були тільки разом: вчилися в одному класі, згодом – в одній групі Івано-Франківського СПТУ №5 за фахом штукатур-плиточник; навіть у лавах Збройних сил України хлопці служили у Хмельницькому в одній роті.  

Старший Богдан у 1992 році повернувся додому з Києва, де проходив строкову службу і пішов працювати у колгосп. Господарству потрібні були кваліфіковані трактористи.

Ранньою весною 1996 року з близнюками трапився випадок, який певним чином вказав хлопцям на їх справжнє покликання у цьому світі. Того дня вони їхали автомобілем на город. Напередодні пройшов дощ, тож вологий асфальт виблискував, немов чорна ковзанка. Обережно, метр за метром долаючи шлях під гору, Роман та Мирослав раптом помітили жахливу картину: водій мотоцикла з коляскою, котрий рухався на декілька метрів попереду, не впорався з керуванням, тож його транспортний засіб полетів прямісінько у ставок, берегом якого проходила автодорога. Мотоцикл одразу ж затонув, а трійко людей, що були у ньому, вчепилися один в одного і відчайдушно кликали на допомогу. Близнюки миттєво зупинили автомобіль. Вони розуміли: ситуація досить складна, адже люди знаходилися за 5 метрів від берега, глибина озерця – до трьох метрів. Вода холодна, тож незвичній до таких купелей людині зовсім непереливки. Недовго думаючи, Роман та Мирослав кинулися на допомогу людям. Усе це вони згадують немов крізь сон: як схопили потенційних потопельників за наскрізь промоклий одяг, як витягували переляканих людей на берег. Уже потім виявилося, що тим злощасним мотоциклом їхала молода пара, котра за два тижні мала стати на рушничок щастя. Якби не Роман та Мирослав, замість щасливого весілля на тому подвір’ ї було би непоправне горе.

            Вперше врятувавши людські життя, близнюки інтуїтивно відчули той шлях, який уже за декілька років стане для них життєвим. У 1998 на посаду диспетчера в СДПЧ-18 міста Городенки прийшов Мирослав. Робота настільки сподобалася, що уже за кілька років він переконав і Романа піти працювати в пожежно-рятувальну службу. Зараз вони чергують у одній варті: Мирослав – старший пожежний, його брат – пожежний. Братній зв'язок, який буває лише поміж близнюків, кажуть, надзвичайно допомагає їм під час виконання службових обов’язків: вони розуміють один одного з півслова. Крім того, набагато легше, вступаючи в боротьбу з небезпекою, відчувати поруч тверде братерське плече.

            За свою багаторічну службу у лавах МНС, згадують брати Левчуки, їм довелося врятувати житя близько десятка людей. Випадок, котрий найбільше відклався у пам'яті, трапився декілька років тому взимку у селі Чортовець Городенківського району. Тоді близнюки винесли з палаючої літньої кухні 45-річного господаря, котрий знепритомнів від диму. Чоловіку надали першу долікарську допомогу та передали працівникам швидкої медичної допомоги. Саме завдяки їм людина залишилася живою.

            Неодноразово Мирославові та Роману Левчукам доводилося і ліквідовувати наслідки дорожньо-транспортних пригод. Найбільше запам'яталася дорожньо-т ранспортна пригода, котра сталася навесні 2009-го року на околиці Городенки. Рано-вранці на дорозі зіткнулися легковик «Мерседес» та пасажирський бус. Внаслідок ДТП травмувалися п'ятеро осіб, причому водії обидвох транспортних засобів були у вкрай важкому стані. Чергова варта, у складі якої були і брати-близнюки, негайно виїхала до місця пригоди та за допомогою спеціального обладнання вивільнила потерпілих з понівечених салонів авто. Усі учасники дорожньо-транспортної пригоди, на щастя, залишилися живі.

            Щоразу, слухаючи розповіді братів про таку відповідальну та потрібну усім роботу, почав задумуватися і Богдан. На той час він працював трактористом у колгоспі, однак жодного морального задоволення ця праця йому не приносила. Тоді Богдан Левчук вирішив також піти на роботу в службу МНС. З 2004-го року він працює диспетчером на пункті зв’язку самостійної державної пожежної частини №18 та приймає тривожні виклики. Саме тут, запевняє Богдан, він знайшов себе. І, хоча робота надзвичайно відповідальна, адже від твого правильного чи неправильного рішення залежить чиєсь життя, зараз, каже, не проміняв би свою роботу на жодну іншу.

            Ось так уже декілька років поспіль стоять на варті безпеки життя  мешканців Городенківщини три брати Левчуки. Спільна праця ще більше згуртувала і без того дружню родину, допомогла їм збагнути, що у житті є справді важливим. Зараз у кожного із братів по двійко дітей. 13-річний Мирославовий Віталій і 9-літній Романовий Костянтин в один голос запевняють: будуть, як і батьки, рятувальниками. А поки діти мріють, батьки щотри доби заступають на чергування. Жодного подвигу, кажуть брати Левчуки, у своїй роботі вони не бачать. Вони просто виконують ту місію, яку обрали і зробили своїм кредо: запобігти біді, врятувати життя, допомогти у будь-якій надзвичайній ситуації.

МНС