Сьогодні — всесвітній день водно-болотних угідь

Саме з цього дня — 2 лютого 1971 року розпочала свій відлік Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (відома під назвою Рамсарська конвенція за назвою міста заснування — Рамсар в ірані). 29 жовтня 1996 року, після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство з часів СРСР і входить у число 159 країн — договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція договірних сторін, яка проводить свої наради раз на три роки (остання  відбулася у жовтні-листопаді 2008 р. у м. Шангвоні, Республіка Корея).

Нинішній Всесвітній день водно-болотних угідь відзначається під девізом «Піклування про водно-болотні угіддя є відповіддю змінам клімату». Адже на глобальному та національному рівнях вплив клімату на водно-болотні види та екосистеми таїть для них чималі загрози.

Згідно зі статтею 1 Конвенції під водно-болотними угіддями розуміють райони маршів, боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, в тому числі морські акваторії, глибина яких не перевищує шести метрів. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального  Переліку  водно-болотних  угідь  міжнародного  значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. На території України в цьому переліку 1883 угіддя загальною площею 185 млн. га, з них 33 — міжнародного значення (близько 678 тис. га).

Загалом Україна має досить важливі водно-болотні угіддя: близько чотирьох відсотків її території вкрито поверхневими водами (річками, озерами, водосховищами, ставами тощо), а 1,6 відсотка — відкриті заболочені землі. Маємо також  великі  морські  акваторії, які відіграють надзвичайно важливу екологічну роль, зокрема під час міграцій птахів. Пріоритетами національної політики у цій сфері є виявлення цінних водно-болотних угідь, забезпечення їх охороною, а також екологічно безпечне використання цих ресурсів.

На Прикарпатті є 2,6 тис. га збережених водно-болотних угідь, половина з яких входить до складу природно-заповідного фонду. Всього заповідано 87 боліт площею 1160,0 га. Болота з багатою рослинністю, серед якої переважають очерет звичайний, рогіз широколистий і вузьколистий, лепешняк великий, а також осокові й пухівкові болота, зосереджені переважно в стариці Дністра у Рогатинському, Галицькому, Тлумацькому та Городенківському районах. Ці болота є середовищами існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин. З водоплавних птахів тут трапляються крячки білощокі, курочка водяна, очеретянки, болотяний лунь, із земноводних — струмкова та озерна жаби, ропуха, із дрібних ссавців — видра річкова, ондатра, водяний щур.

У межиріччях і на терасах рік, у замкнутих котловинах різного походження, міжгрядових безстічних улоговинах, де водно-мінеральне живлення залежить від опадів і приточних вод, частіше утворюються сфагнові болота. Такі болота поширені у Долинському та Рожнятівському районах. Серед них — відомі гідрологічні пам’ ятки природи загальнодержавного значення: «Болото Ширковець», «Болото Лисак», «Болото Мілана», ландшафтний заказник місцевого значення «Саджавський».У високогір’ї та в передгір’ї Горган є природні комплекси верхових боліт, де збереглися релікти рослинного світу льодовикового періоду.

2009 року Держуправління охорони навколишнього природного середовища в області підтримало пропозицію науковців щодо надання статусу водно-болотних угідь міжнародного значення угіддям Бурштинського водосховища, понад Дністром у межах Галицького національного природного парку та у  витоках річок Погорільця і Прута в межах Карпатського національного природного парку.

Реалізація на практиці пріоритетів щодо поліпшення збереження водно-болотних угідь можлива лише за умови об’єднання зусиль усіх державних та недержавних установ, організацій, всього населення країни. До цього маємо прагнути всі, бо інакше нищівні для довкілля країни тенденції можуть вилитись у катастрофічні явища для всієї планети.