Останній  тиждень напередодні другого  туру президентських виборів став ще одним яскравим підтвердженням того, якою все таки брудною являється  наша політика. Кандидати, їх команди, представники політичних партій, громадські діячі не жаліли власних сил та голосових зв'язок у вигороджуванні одного з кандидатів й обливанню багном іншого. Нічого дивного в цьому немає – ціна перемоги надто висока, а публічна підтримка може стати приводом для призначення на чергові посади та забезпечення собі безхмарного майбутнього. Найбільш яскравим прикладом цього став М. Катеринчук, лідер Європейської партії України.

    Так і не завітав на Прикарпаття В. Янукович, базовий електорат якого, як відомо, знаходиться на сході країни. Натомість знову обласний центр відвідала Ю. Тимошенко, для якої Західна Україна, навпаки, являється важливим регіоном й вона намагається мобілізувати й залучити на свій бік електорат колишніх «помаранчевих» кандидатів.

    Цікавим є те, що візит Ю. Тимошенко відбувся в один день з робочим візитом Президента України Віктора Ющенка. Перші особи, звичайно, приїхали окремо й в обласному центрі так і не пересіклися. Мета поїздок кожного була діаметрально протилежна. Віктор Андрійович разом із соратниками вивчали екологічні проблеми м. Калуша. Позитивний результат референдуму в даному населеному пункті таки змусив перших осіб держави ретельніше ознайомитися із ситуацією, яка цілком можливо без вжиття необхідних заходів загрожує нашій державі черговою екологічною катастрофою. З проблемою ознайомилися, тепер залишається очікувати на її вирішення. Для цього, як відомо, потрібні значні кошти, виділення яких без відсутності державного бюджету є доволі проблематичним.

    Найбільшим  скандалом тижня, безумовно, стала сутичка між БЮТ та «Нашою Україною», точніше їх лідерами – Д. Шлемком та З. Шкутяком. Народні депутати України почергово у своїх відкритих листах обмінялися публічними обопільними «компліментами». Цілком зрозуміло, що жоден так і не вибачився за докори та звинувачення на адресу іншого. За такої ситуації, найбільш цікавим є те, чи матиме дана історія продовження, зокрема, чи подасть хтось позов до суду.

    На  тлі таких подій дещо непоміченим  залишилось обговорення проблем  теплопостачання помешкань жителів  міста у форматі Ю. Соловей – М. Мельникович – В. Рущак. Дана проблема не є новою, з нею щороку зіштовхуються як споживачі – мешканці міста, так і комунальні установи разом із місцевими чиновниками. Дивним є лише те, що дискутувати на цю тему взялися в зимовий період, в самий розпал опалювального сезону. Доволі комфортно вести розмову про проблему, яку вирішити наразі технічно практично неможливо. Однак те, що є принаймні розуміння необхідності її вирішення й обговорення можливих варіантів налаштовує позитивно. Хоча, до проблеми необхідно підходити комплексно й виважено. Слід усвідомлювати, що миттєвий перехід на автономне опалення практично неможливий. Для цього потрібно як значний проміжок часу, так і значні кошти, яких наразі немає. Не менш фінансово затратним буде здійснити й модернізацію системи централізованого опалення, технічне обладнання якого є, здається, архаїчним. Чи буде в змозі місцева влада профінансувати такі витрати? Малоймовірно. Малоймовірною є й допомога держави, адже схожа ситуація склалася практично у всіх населених пунктах країни. Звичайно, що можна взяти гроші у кредит. Це стане дорогою інвестицією, яку буде необхідно повертати, та ще й з відсотками. Набагато доцільнішим для міста та його мешканців було б розроблення спеціальних комплексних програм по кредитуванню при доступних відсотках на встановлення систем автономного опалення чи дахових котелень мешканцями цілих будинків. У будь-якому випадку, залишати «Теплокомуненерго» в його теперішньому стані також не можна.

    Насамкінець, побажаю всім нам такого Президента, якого ми заслужили й якого ми собі оберем. Головне, щоб це був таки НАШ вибір.

Ігор  ДЕБЕНКО, політолог