Карл Маркс чудово написав, що історія повторюється, «перший раз у вигляді трагедії, другий раз — у вигляді фарсу». Все ж, коли в даний час ми дивимося довкола, ми не можемо не поставити запитання, чи й за цією трагедією не будуть ще більші трагедії. Ось і ми, через сторіччя з дня початку Першої світової війни, опиняємося в оточенні каскадного насильства, лукавства і цинізму на зразок тих, що привели світ до катастрофи 1914 року. І світові регіони, втягнуті тоді, беруть участь знову.

Перша світова війна розпочалася з мисленням, базованим на переконанні, що військові засоби можуть вирішити насущні соціальні і політичні проблеми в Центральній Європі. Століттям раніше, німецький військовий теоретик Карл фон Клаузевіц писав, що війна є «продовженням політичного акту, який розгортається іншими засобами». Достатнє число політиків погодилося з цим 1914 року.

Але Перша світова війна довела, що Клаузевіц трагічно не мав рації щодо сучасності. Війна за індустріальної доби — це трагедія, катастрофа, і розруха; і вона не вирішує жодних політичних проблем. Війна — це продовження не політики, а політичної неспроможності.

Перша світова війна завершила чотири імперські режими: Прусську династію (Гогенцоллернів), Російську династію (Романових), Турецьку династію (Османську) і Австро-Угорську династію (Габсбургів). Війна не лише призвела до мільйонів смертей; вона також залишила в спадок революції, державне банкрутство, протекціонізм і фінансовий крах, що підготувало ґрунт для приходу Гітлера, Другої світової війни та Холодної війни.

Ми все ще не оговталися до сьогоднішнього дня. Територія, яка була колись у багатонаціональній, мультидержавній, багаторелігійній Османській імперії знову охоплена конфліктами і війнами, що розтягнулися від Лівії до Палестини-Ізраїлю, Сирії та Іраку. Балканський регіон залишається замкнутим і політично розділеним, з Боснією і Герцеговиною, яка не в змозі створити ефективний механізм центрального уряду і Сербією, глибоко приголомшеною натовськими бомбардуваннями 1999 року, і спірною незалежністю Косово 2008 року, з його запеклим опором.

Колишня Російська імперія також перебуває в кризі зростаючої нестабільності, зі свого роду запізнілою реакцією на розпад Радянського Союзу 1991 року, з Росією, яка атакує Україну і насильством, що продовжує вивергатися в Грузії, Молдові та інших країнах. У Східній Азії, напруженість у стосунках між Китаєм і Японією — відгомони минулого сторіччя — також у стані зростаючої небезпеки.

Як і в разі сторічної давнини, пусті та неосвічені лідери штовхають у бій без конкретної мети або реальних перспектив урегулювання, які лежать в основі політичних, економічних, соціальних або екологічних чинників, які створюють напруженість у першу чергу. Підхід дуже багатьох урядів полягає в тому, щоб спочатку вистрелити, а потім подумати.

Візьміть США. Їх основна стратегія була в тому, щоб послати війська, безпілотники або бомбардувальники в будь-яке місце, де можуть поставити під загрозу доступ Америки до нафти, прикриття ісламських фундаменталістів, або створення інших проблем для інтересів США — скажімо, піратство біля берегів Сомалі. Таким чином, американські війська, ЦРУ, безпілотні ракети, або підтримувані США армії включаються в боротьбу, яка розтягнулася територією від Сахелі в Західній Африці, через Лівію, Сомалі, Ємен, Сирію, Ірак, Афганістан, і далі.

Вся ця військова діяльність коштує сотні тисяч життів і трильйони доларів. Але, замість того щоб вирішити одну основну проблему, хаос зростає, загрожуючи перейти в більш широкомасштабну війну.

Росія не найкращим чином ставитсья до розв’язання проблеми. Певний час Росія підтримувала міжнародне право, слушно нарікала на те, що США і НАТО порушували міжнародне право в Косово, Іраку, Сирії та Лівії.

Але потім президент Володимир Путін націлився на Україну, побоюючись, що країна ось-ось впаде в кишеню Європи. Раптом він замовк про підпорядкування міжнародному праву. Його уряд потім незаконно анексував Крим і веде дедалі жорстокішу партизанську війну в Східній Україні, через своїх уповноважених і, тепер здається, за прямої участі російських військ.

У цьому контексті доля 17-го рейсу Malaysia Airlines страшна не лише своєю жорстокістю, але й її натяком на те, що світ з’їхав з глузду. Під час написання цієї статті, ті, хто прицілилися і запустили ракету залишаються невідомими, хоча підтримувані Росією повстанці в Східній Україні є найбільш ймовірними винуватцями. Не викликає сумнівів, проте той факт, що насильство та розв’язана Путіним війна в Україні забрала сотні безневинних життів і привела світ на крок ближче до катастрофи.

Серед великих держав сьогодні немає героїв. Цинізм є з усіх боків. США ефективно порушують міжнародне право, удаючись до сили без санкції Організації Об’єднаних Націй. Вони посилають безпілотники і таємні служби в суверенні країни без їхнього схвалення. Вони невпинно шпигують і за друзями, і за ворогами.

Росія робить те ж саме, провокуючи смерті в Україні, Грузії і в інших сусідів. Єдиними постійними в усьому цьому є легкість з якою вдаються до насильства і брехні, яка неминуче це супроводжує.

Існують чотири основні відмінності між сьогоднішнім днем і світом 1914 року. Спершу, з того часу ми пережили дві руйнівні війни, Велику депресію, і Холодну війну. Ми мали можливість дізнатися дещо про дурість і даремність організованого колективного насильства. По-друге, наступна світова війна, в цьому ядерному сторіччі, майже напевно знищить світ.

Третьою основною відмінністю є те, що сьогодні, з нашими дивовижними технологіями, у нас є всі можливості для того, щоб вирішити основні проблеми бідності, голоду і погіршення стану довкілля, які створюють так багато небезпечних напружених вогнищ.

Зрештою, у нас є міжнародне право, якщо ми вирішимо його використовувати. Ті, хто воював у Європі та Азії 100 років тому не могли звернутися до Ради Безпеки ООН і Генеральної Асамблеї ООН, місця, де дипломатія швидше, аніж війна, може бути справжнім продовженням політики. Нам пощастило з можливістю побудувати мир через глобальний інститут, який був заснований для того, щоб гарантувати те, що світова війна ніколи не повториться.

Нашою роботою, як громадян світу, в даний час є вимога миру шляхом дипломатії і через глобальні, регіональні та національні ініціативи з боротьби з такими бідами як, бідність, хвороби і руйнування довкілля. У цей сторічний ювілей одного з найбільших лих в історії людства,  йдімо за трагедією не з фарсом, а з тріумфом співпраці та порядності.

Проект Синдикат для «Дня»

Джеффрі САКС — американський економіст, професор