Вітчизняна політика викинула чергові вихиляси. Фронтовики, які нині захищають свою Батьківщину від промосковських маріонеток та російських військ, не зможуть проголосувати на парламентських виборах не тільки через протидію з боку комуністів, «регіоналів» та «дужесильноукраїнців», а й унаслідок позиції депутатів надзвичайно патріотичної партії, яка зветься «Батьківщиною» і яку очолює «в’язень сумління» часів Януковича і недавня претендентка на роль української Жанни Д’Арк Юлія Тимошенко.

Отже: у Верховній Раді 20 жовтня не знайшлося голосів навіть для того, щоб включити до порядку денного відповідний законопроект №5157-1, автором якого є Леонід Ємець. Рада після низки спроб не включила в порядок денний і законопроект №5157, який теж стосувався виборів у зоні АТО, попри те, що його автор Давид Жванія наголошував: цей документ повністю узгоджений із ЦВК та пройшов профільний комітет.

Зрозуміло, що проти ухвалення цих законопроектів виступили депутати, які балотуються за списком «Опозиційного блоку» та наближені до цього блоку «незалежні» парламентарії, які балотуються у мажоритарних округах, а на додачу представники деяких інших груп. Але із ними апріорі все зрозуміло (член франції Партії регіонів Безбах, який проголосував «за», – це виняток, що лише підтверджує правило) – на відміну від «Батьківщини».

Дискусійні законопроекти: аргументи та факти

Аргументація речників «Батьківщини» зводилася до того, що в законах є норми, що дозволяють фальсифікувати результати голосування. Аргументи голови Ради Олександра Турчинова, що законопроекти треба спершу внести до порядку денного, а тоді вже робити правки, на яких наполягають критики законопроектів, бо іншого шляху розв’язання проблеми немає, не були почуті. Складалося враження, що депутатам «Батьківщини» заздалегідь дали команду зробити все можливе, щоб унеможливити ухвалення цих законів, і вони слухняно виконували вказівки. При цьому добре знаючи, яким стане збурення внаслідок цього серед людей зі зброєю.

Доходило до відвертого знущання зі здорового глузду: так, Олександра Кужель заявила стосовно законопроекту Ємця – мовляв, «щоб не було каруселей, які сьогодні плануються», потрібно попередньо провести перепис усіх бійців, які є в зоні АТО. Цікаво, де вона була місяць чи два тому? І як можна провести цей «перепис» за кілька днів, якщо постійно відбуваються ротації, якщо вибувають поранені, якщо дістатися до деяких підрозділів можна тільки з ризиком для життя? Можна цілком погодитися з президентом Порошенком, який так прокоментував ситуацію: «Я вважаю, що це аморально для народних депутатів – позбавляти найкращих синів України, українських воїнів їхнього конституційного права обирати собі владу. Вони більш гідні, ніж будь-хто». Але «Батьківщина» вирішила інакше…

Хоча ця фракція, хоч і втратила чимало членів, але має достатньо фахівців, щоб в екстреному порядку, впродовж години-другої, усунути чи скорегувати ті місця у законопроектах, які викликали можливі сумніви та спротив.

Можна відреагувати на цю подію емоційно, як-от депутат від «Свободи» Олександр Мирний, який спрогнозував, що тепер бійці АТО матимуть право прийти зі зброєю до Верховної Ради і «проголосувати» належним чином, після чого «сміттєві баки здадуться райським місцем». А можна спробувати розважливо проаналізувати, хоча би в першому наближенні, чим зумовлена така позиція «Батьківщини» та її лідерки (до якої Сергій Каплін із УДАРу безрезультатно звертався напряму: «Зателефонуйте своїм депутатам, які ще лишилися у залі парламенту, нехай вони проголосують…») і у що це все може вилитися і для України, і для «найпатріотичнішої партії».

Залаштункові постаті та небезпеки для країни

Деякі мої колеги вже висловили припущення, що головним чинником тут стали… прізвища авторів законопроектів. Мовляв, Леонід Ємець пішов із «Батьківщини» у «Народний фронт», а Давид Жванія має не найкраще реноме, от Тимошенко і вирішила покарати цих депутатів, а заодно – і чинну владу, яку вони підтримують. Але ж хіба може стратегія і тактика впливової партії зводиться до забаганок її лідерки, навіть якщо останню звуть Юлія Володимирівна? Радше тут має йтися про речі куди серйозніші.

Справа в тому, що 50 тисяч українських вояків на Донеччині й Луганщині виступають осердям кристалізації антисепаратистських, антиолігархічних й антикремлівських сил у цьому регіоні. Їхня впливовість там значно більша за їхню арифметичну чисельність; можна сказати, що тут ідеться про вищу математику політики. Якщо голосуватимуть українські воїни, то на виборчі дільниці потягнуться всі ті, хто звик не ходити туди, бо, мовляв, нічого не зміниш – нас мало, все куплено, все розписано. Й ті, хто за інерцією голосував за місцевих «володарів», теж би замислилися, чи не вперше після 1991 року отримуючи можливість вільного вибору і маючи перед собою приклад хлопців у військових одностроях, для кого ці «володарі» – ніхто. Що ж тепер? Звільненим районам Донеччини і Луганщини наочно показано, що ніхто у сенсі громадянських прав – це ті, хто проливає свою кров за Україну, а «володарі» залишаються володарями, їх ніхто не чіпає. А до якої політичної сили належать ці «володарі»? Майже всі, явно і неявно, – до «Опозиційного блоку», за лаштунками якого ЗМІ бачать силуети Ахметова й Путіна. Чи Путіна й Ахметова, якщо бути більш точним.

Іншими словами, «Батьківщина», звинувачуючи чинну владу у намірах фальсифікувати вибори, істотно підіграла цим двом персонажам і залежним від них політикам України. Підіграла не тільки цим, а й знеціненням місії фронтовиків в очах суспільства та провокуванням їхнього невдоволення, яке справді може вилитися у спроби зі зброєю в руках захистити свою честь та громадянські права. А це – серйозна внутрішня дестабілізація напередодні та під час виборів, яка матиме дуже негативний резонанс й у країні, й у світі.

Та за всіх обставин виборці, в тому числі й на Донбасі, мають виконати свій громадянський обов’язок, врахувавши при цьому останні події в Раді. Тим більше, що глава держави та спікер парламенту за наступні дні, виходячи з їхніх заяв, спробують щось придумати, щоб забезпечити законну можливість проголосувати бодай більшості фронтовиків (хоча, відчувається, у деяких кабінетах на Банковій та Грушевського наявні особи, які бояться озброєних патріотів…). Отож цілком можливо, що ситуацію якось удасться розрядити на справедливому і правовому підґрунті. Проте, як Юлія Володимирівна та нардепи з її фракції, які знову балотуються, зможуть пояснити виборцям скоєний 20 жовтня «Батьківщиною» демарш проти захисників Батьківщини?

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників, Радіо Свобода