http://www.oda.te.gov.ua/sites/oda.te.gov.ua/images/news/7689.jpgМинулого тижня в українській політиці сталося кілька подій, зовні не пов’язаних. На підставі системного (як люблять висловлюватися правознавці) аналізу заяв і вчинків окремих політиків і організацій можна зробити кілька висновків.

Перший. У стінах Верховної Ради активізувався процес утворення нової парламентської коаліції, учасниками якої мають стати фракції Партії регіонів і блоку «Наша Україна — Народна самооборона».
Другий. У процес (каталізатором якого став спікер Володимир Литвин) втягується дедалі більше депутатів від фракції «НУ—НС».
Третій. У разі успіху переговорного процесу (а імовірність його дуже підвищилася) змінником Юлії Тимошенко на посаді прем’єра, можливо, буде політик, прямо не пов’язаний із Партією регіонів.
Четвертий. Стратегічно важливі рішення, скоріш за все, будуть остаточно затверджені і юридично оформлені тільки після вступу на посаду новообраного глави держави. Але всіх необхідних домовленостей має бути досягнуто ще до інавгурації. До числа цих рішень, зокрема, належать:
— дата проведення місцевих виборів;
— доля Верховної Ради, Київради та столичного мера;
— визначення остаточного формату коаліції та персонального складу Кабінету Міністрів.
А тепер про все по порядку.
Першим у черзі знакових подій значиться парламентське рішення про скасування постанови «Про призначення чергових виборів депутатів місцевих рад і сільських, селищних та міських голів у 2010 році».
Нагадаємо, що в жовтні ВР конституційною більшістю (!) узаконила проведення місцевих виборів 30 травня 2010-го. Через півроку, 16 лютого, депутатський корпус 250 голосами своє рішення скасував. Не призначивши нової дати. Формальний привід для такого дивного рішення — відсутність державного бюджету. Мовляв, виборчий процес мав стартувати вже 19 лютого, а з яких джерел фінансувати кампанію — невідомо. Про дивне діяння вищого законотворчого органу цього тижня було сказано чимало, але ми вважаємо своїм обов’язком звернути вашу увагу на кілька важливих обставин.
Перша. Рішення про проведення місцевих виборів навесні ухвалювалося в жовтні. І вже тоді будь-кому з тих, хто голосував, було зрозуміло, що до кінця зими ключового фінансового документа не буде. Не вірите — порийтеся в архівах: нардепи в один голос прогнозували, що до обрання президента держава житиме без формалізованого кошторису. Але тоді це народних обранців не бентежило.
Друга. Країна вже має досвід фінансування виборчих процесів за відсутності бюджету. Було б бажання — можна послатися на статтю 46 Бюджетного кодексу, яка передбачає в таких випадках використання коштів Резервного та Стабілізаційного фондів. Така практика в Україні вже застосовувалася.
Третя. Строк повноважень органів місцевого самоврядування обумовлений Конституцією, і, самоправно подовжуючи цей строк (та ще й на невизначений період), Рада грубо порушила Основний Закон.
Четверта. Відповідно до статті 85 Конституції Верховна Рада повноважна призначати вибори. Але скасування виборів виходить за межі її компетенції. На що парламенту не дуже давно суворо вказав Конституційний суд у своєму рішенні від 10 червня 2009 року.
Таким чином, скандальна (інакше не скажеш) постанова ВР від 16 лютого має антиправовий характер. Оскільки в основі її — глибоко політичні мотиви.
Одні сили були зацікавлені в перенесенні малих виборів, оскільки ще не відбили витрат на великі. Інші хотіли зберегти у регіонах свій вплив, який міг ослабнути (чи навіть зникнути) по завершенні грядущої кампанії. Треті бажали відкласти остаточне вирішення цього питання на той час, коли настане ясність із можливістю проведення позачергових парламентських виборів. А всі разом не бажали «підселення» в комуналку рад нових мешканців — команд Тігіпка, Яценюка, Гриценка, Тягнибока. Практично всі, хто проголосував, були не проти, аби свято місцевого волевиявлення залишилося предметом торгу на широкомасштабному політичному ярмарку, де Юлія Володимирівна і Віктор Федорович виступають у ролі головних продавців посад і головних покупців голосів.
Усе це було відомо й зрозуміло ще до голосування. Але під час нетривалого обговорення долі місцевих виборів з’ясувалася ще одна обставина. Власне кажучи, це обговорення звелося до нескладної гри, точніше — до двоходівки «Кармазін — Литвин». Юрій Анатолійович відпасував — Володимир Михайлович замкнув. Про що ми? Проект постанови про скасування регіональної кампанії, у підсумку схвалений залом, не був єдиним. Була ініціатива віце-спікера, бютівця Миколи Томенка про перенесення виборів на березень 2011-го. Депутат від «НУ—НС» Оксана Білозір пропонувала взяти за дату обрання нової регіональної влади 26 вересня 2010-го. Була купа інших проектів, відповідним чином зареєстрованих. Зокрема й документ, який передбачає внесення зміни в Конституцію. Документ не тільки масштабний, а й необхідний. Після політреформи-2004 (через банальний недогляд авторів) виникла проблема, яка потребує оперативного вирішення. Тому що не можуть депутати місцевих рад обиратися на п’ять років, а мери — на чотири роки.
Проте, врешті-решт, на обговорення винесли саме проект Кармазіна, внесений найпізніше, в останній момент. Саме вождь таємничої «Партії захисників Вітчизни» був призначений основним доповідачем. На превеликий подив глави профільного комітету Ольги Боднар, якій під час обговорення відвели роль другого номера. Саме пропозицію Кармазіна закликав підтримати Литвин. І з властивим йому апаратним умінням зробив усе необхідне, аби вона була прийнята.
Є підстави вважати, що не хто інший як Литвин був замовником такого рішення. А Кармазін охоче зіграв роль виконавця. Як з’ясується згодом, не востаннє. Навіщо спікеру знадобилася така постанова? Як стверджують представники його оточення, для створення прецеденту — скасування виборів через відсутність бюджету. Сенс? Про це трохи згодом.
А тепер звернімо свій погляд у недавнє минуле. 10 лютого сталася історична подія — парламент ухвалив закон про регламент. Здійснити це вимагала Конституція, причому вимагала давно. Але Рада опиралася довгі 14 років. КС неодноразово визнавав депутатський статут неконституційним — не допомагало. Недавно Рада пішла на хитрість: ввела регламент у дію законом. Не допомогло — КС визнав це рішення неконституційним.
І раптом — диво. Усього 20 хвилин обговорення і 368 (!!!) голосів «за». І президент відразу підписав. Що ж сталося?
Регламент був той самий. Багаторазово «проклятий» Конституційним судом. Але гордо названий законом. Дехто намагався сперечатися. Наприклад Руслан Князевич, котрий стверджував, що перейменувати документ мало, слід іще й необхідної процедури дотримати. Але його ніхто не слухав.
Дійові особи були ті самі. Литвин і Кармазін. Володимир Михайлович закликав виконати вимогу Основного Закону. Юрій Анатолійович його підтримав. Із застереженням: «Я з огидою буду голосувати. Але нема виходу іншого в нас». І поміж іншого заявив, що з тексту проекту, «через технічні причини випали деякі речі... Тут всього одна пропозиція — додати слова «якщо бюлетені для таємного голосування отримало не менше двох третин депутатів від їхньої фактичної чисельності». У суть поправки ніхто не вникав. Її схвалили, як прийнято казати, «з голосу». З’ясувалося, що йдеться про зміну процедури... обрання спікера. За старими правилами була необхідна участь 226 депутатів. За новими — 300. Суть зміни зрозуміла? Відповідно до узаконених змін переобрати спікера тепер буде, м’яко кажучи, непросто.
Схема була та сама. Литвин (замовник) — Кармазін (виконавець). Решта дружно виконали роль масовки. Організаторів не збентежили ні спосіб впровадження поправки (який дуже скидався на шахрайство). Ні рішення КС від 27 лютого 2001-го, в якому визнавалося, що наявність кворуму в 2/3 обмежує можливості колегіальних органів і заважає їм виконувати свої функції.
Чому це рішення масово підтримав БЮТ? Як з’ясувалося, Володимир Михайлович Юлію Володимирівну обвів навколо пальця. За нашими даними, Литвин попросив її підтримати закон про регламент. Пообіцявши натомість не вносити правки про можливе входження позафракційних у коаліцію.
Наскільки можна судити, спікер використав прем’єра втемну. Причому двічі. Оскільки 17 лютого, спираючись на свіжий Закон про регламент, він зажадав надати список коаліціантів. Відвів на це десять днів. Пригрозивши, у протилежному випадку, оголосити про розпуск більшості. Тимошенко сама озброїла своїх ворогів. У Конституції правила розпаду коаліції не були прописані, вони містилися в регламенті. Але КС у своєму рішенні від 26 листопада 2009 р. встановив, що така процедура може бути врегульована тільки законом. 10 лютого її було узаконено. У тому числі голосами БЮТ.
У законі про регламент сказано, що коаліція неможлива без списків, скріплених підписами нардепів. Що списки ці повинні бути опубліковані в «Голосі України». Що приводом для розпаду коаліції може бути зменшення її чисельного складу до 225 (і менше) депутатів.
Але Литвин хитрував.
По-перше, коаліція створювалася до ухвалення закону. А закон зворотної сили не має. По-друге, всі ці норми існували в регламенті, прийнятому у вересні 2008-го. На підставі цього регламенту в грудні 2008-го Володимир Михайлович був обраний спікером і оголосив про створення коаліції БЮТ—«НУ—НС»—Блок Литвина. При цьому ніяких списків не додавалося й у «Голосі» не друкувалося. Були тільки протоколи рішень фракцій. А на той момент регламент був легітимний — КС «поховав» його тільки через рік після того. По-третє, списки знадобилися на момент створення коаліції, а вона існує вже понад рік. По-четверте, 10-денний строк був «запозичений» спікером з іншої статті Закону про регламент. Такий період часу дається фракції, щоб заявити про свій намір вийти з коаліції. Про списки в статті 65 регламенту немає ні слова. По-п’яте, Закон про регламент вимагає «списки членів депутатських фракцій, котрі сформували коаліцію». А не списки депутатів, які в коаліцію входять.
Тобто вимогу спікера можна оскаржити. У Конституційному суді. Але на це піде дуже багато часу. А лічильник цокає. Народ нервує. Переговори прискорюються.
На цьому і будувався розрахунок.
Переходимо до аналізу того, що відбулося. Зроблені нами висновки підкріплюються оперативною інформацією, отриманою з джерел у «Нашій Україні — Народній самообороні». Гру, затіяну Литвином за участі і згоди членів «НУ—НС», вчасно не зрозуміли ні «Регіони», ні БЮТ. Ця гра може поставити Віктора Федоровича в складне становище, а Юлію Володимирівну — у практично безвихідне. Вона може перетворити Володимира Михайловича і «нунсівців» з лузерів і прохачів на ключових гравців і шанованих учасників нової правлячої коаліції.
Отже, що виходить. 26 березня головуючий на сесії може оголосити про розпад існуючої коаліції. БЮТ готовий із цим сперечатися, але оскаржити цей факт він може тільки з допомогою Конституційного суду. Поки туди звернуться, і поки судді КС почнуть розглядати справу, спливуть 30 днів, відведені Основним Законом на формування нової більшості. Янукович, який хоче якнайшвидше позбутися Тимошенко і сформувати підконтрольний Кабінет, отримує таку можливість. Але потрапляє в жорсткі часові рамки. У цих умовах йому доведеться бути згідливішим і з майбутніми перебіжчиками з «НУ—НС», без яких нова коаліція не складається, і з Литвином, котрий після внесення змін до Регламенту практично зрісся з кріслом спікера і перетворився на надзвичайно важливого гравця.
Не умовить потенційних союзників за місяць — доведеться йти на дострокові вибори. А вони Януковичу і «Регіонам» не потрібні. По-перше, це означає, що на три місяці Тимошенко залишається керівником уряду. А через три місяці потрапляє в Раду разом із Турчиновим, Луценком і всіма наслідками, які з цього випливають. По-друге, держателям акцій ПР набридло витрачати гроші і кортить їх швидше відбити. А Януковичу набридло гаяти час і хочеться швидше конвертувати електоральний успіх у реальну владу. Але в цьому разі він як мінімум до літа житиме без своєї більшості, без свого Кабміну, без свого бюджету. Його можливості у сфері законодавчої політики та у кадровій сфері будуть дуже обмежені. По-третє, нові вибори з високим ступенем імовірності означають прихід нових гравців. Тігіпко і Яценюк майже напевне в майбутній Раді матимуть свої фракції. І домовлятися з ними буде ще важче, ніж сьогодні з чотирма десятками нунсівців і (або) з чотирма-п’ятьма їхніми вождями.
Ну а, припустимо, Віктор Федорович і Ко “психоне” і погодиться на проведення позачергової парламентської кампанії? Але й тут не все так просто. Прецедент створено — вибори без бюджету провести неможливо. Прикиньте, скільки депутатів у цій Раді не мають реальних шансів переобратися. А тепер самі дайте відповідь, чи важко буде знайти 226 голосів для ухвалення необхідного рішення. Що це означає для Януковича? Подовження періоду фактичного безвладдя. І пролонгацію переговорного процесу.
Чи має Янукович інші варіанти? Має. Як сьогодні стало модно (на жаль) казати, він може піти на «беспредел». Начхати на Конституцію і законодавство. Призначати губернаторів без подання Кабміну. Ігнорувати закони, видаючи укази, виходячи за межі своєї компетенції. Нагнути генпрокурора, провести свою людину на пост керівника СБУ, посадити діяльного товариша в крісло секретаря РНБОУ (наприклад, Медведчука — такий варіант, до речі, обговорюється). І не вмовляти норовливих хлоп’ят, а методично ламати їх через коліно. Але. Дуже не хочеться з цього починати. Хочеться продемонструвати Заходу виняткову цивілізованість. А Москві Янукович хоче відразу довести, що він у цій країні вже все всім довів. Війна покаже його слабкість, а не силу.
Із трьох варіантів, перший видається найменш обтяжливим. У «НУ—НС», наприклад, упевнені, що Янукович піде на поступки, нікуди не дінеться. Перший переляк уже минув. Логіку критичної маси можна прорахувати. І розмови з деким із нунсівців ці розрахунки підтверджують.
Вони мають підстави не хотіти виборів — вони бояться не бути обраними. У них є можливість зберегти обличчя. У ході переговорів вони висувають умови ідеологічного характеру — і недарма. Вони вже вимагають (в обмін на свою лояльність) від регіоналів зберегти:
— курс на євроінтеграцію;
— статус української мови як єдиної державної;
— права держави на ГТС.
Добиваючись цього, вони намагаються виправдати свою майбутню зраду перед виборцями. Тому що впевнені: Янукович все одно не робитиме різких рухів. Через інстинкт самозбереження. Він не захоче холодної війни із Заходом, не захоче остаточно втратити довіру половини країни, не захоче перетворюватися на московського намісника. Він хоче не просто пост. Він жадає реальної влади, повного контролю і царських почестей. Що з цього приводу думає сам Янукович — запитання. Але колишні помаранчеві думають так. І логіка в їхніх міркуваннях є. Навіть перші, відверто промосковські, заяви Віктора Федоровича майбутніх коаліціантів не лякають, вони ці заяви, скоріше, схвалюють. У «НУ—НС» їх сприймають як ритуальний прогин перед Кремлем і формальний реверанс перед виборцями. А далі все буде так, як має бути. І вони, політичні комбатанти, отримають можливість сказати: «Це наша заслуга. Це ми врятували країну від темряви й мерзенності запустіння. Це нашими зусиллями збережений європейський вектор розвитку і боязкі паростки демократії».
У них є право торгуватися. А отже, мають шанс не тільки залишитися при владі, а й зібрати дивіденди. Попри фактичне політичне банкрутство.
Вони мають причини думати про свої перспективи. А тому в них є привід об’єднатися: усі разом вони мають більшу вагу, ніж поодинці. Розуміння цього вже приходить, і різні групки впливу починають тягтися одне до одного, попри вчорашні образи. Гуртом вони можуть вимагати багато чого — наприклад, свого кандидата в прем’єри.
У них є ілюзії, що вони впливатимуть на процеси після переформатування влади. Що зможуть грати на протиріччях, які існують у ПР і тимчасово загострилися після тріумфу Януковича.
Для реалізації задуманого їм необхідна, як ми вже ска зали, згуртованість. Демонстрацією якої покликана стати погоджена кандидатура прем’єра. На сьогодні оптимальним претендентом, на подив багатьох, виявився Яценюк.
А чому, власне, дивуватися? Висуванець «НУ—НС» повинен:
— не бути ставлеником ПР;
— не викликати яскраво вираженого відторгнення у різних груп впливу в ПР (насамперед у Януковича і Ахметова);
— мати відчутне електоральне сьогодення;
— мати політичну перспективу.
Ющенко на цю роль, цілком очевидно, не підійде. Він зібрався «у відключку» дуже вчасно.
Тігіпко? Шанси є. Але є й проблеми. ПР не готова підігрівати амбіції політика, популярного на сході країни. Янукович вбачає у ньому свого прямого конкурента. Ахметов не має бажання підтримувати прем’єра, за чиєю спиною маячить Коломойський. У «НУ—НС» також багато хто не хоче ставити на людину, в якій безпосередньо зацікавлений цілком конкретний олігарх. Особливо не хочуть цього ті, хто вже «мав зв’язок» з Ігорем Валерійовичем. До того ж гучний успіх зіграв із Тігіпком лихий жарт. Сергій Леонідович, сп’янілий від слави бронзового призера, зробив низку заяв, які трохи образили слуг націонал-патріотів. Нестриманість «сильного українця» стала причиною для декого і приводом для багатьох. Причиною і приводом, щоб ставити на Яценюка.
Він ближчий. Він зрозуміліший. Він прийнятний для того електорату, на який, як і раніше, орієнтується «НУ—НС». Підтримавши його, товариші по фракції перетворюють Арсенія Петровича на свого боржника. Яценюк із його цілком пристойним результатом на виборах може стати новим прапором для частини помаранчевих на майбутніх виборах. Обрання його прем’єром автоматично підвищить рейтинг колишнього спікера. Отже, прохідна частина його списку подовжиться. І в ній знайдуть місце всі достойні. Для тих небагатьох, хто, як і раніше, орієнтований на Ющенка, Яценюк однозначно кращий, ніж Тігіпко. Про дружню участь Катерини Михайлівни в долі Арсенія Петровича всім відомо. Про вплив Катерини Михайлівни на Віктора Андрійовича — теж.
Литвин, чия роль у переговорному процесі зростає, теплих почуттів до «фронтовика» не плекає. Але Володимир Михайлович переконаний, що саме він стане цементуючою ланкою в майбутній різношерстій коаліції. Отже, саме він стане повноцінним партнером Януковича. А не прем’єр, який залежить від президента і від парламентської більшості.
Яценюк однозначно думає інакше. Вигоду від свого нинішнього становища він, здається, усвідомив. Став відвідувати засідання фракції. Один із соратників по осередку навіть пожартував: «Явно хоче стати прем’єром. Почав вітатися вранці».
Чи випливає з вищесказаного, що Яценюк неминуче замінить Тимошенко? Аж ніяк. Надто багато обставин впливають на остаточний вибір центрів політичного впливу. Хоча, за даними «ДТ», наприклад, чорновий варіант коаліційної угоди передано спікеру та фракції «НУ—НС».
Але ми говоримо не про факт, а лише про тенденції. Про ймовірність, яку посилили ще дві обставини. По-перше, за обробку частини «НУ—НС», судячи з наявної інформації, взявся Олександр Лавринович. Він особисто давно і добре знайомий із багатьма помаранчевими. Він чудово спрацювався з Литвином. Він має і можливості, і бажання довести свою потрібність Януковичу.
По-друге, Юлія Тимошенко зробила ще одну помилку. На переговорах із «нунсівцями» вона взяла неправильний тон. Як висловився один із них, «вона не пропонувала, а купувала. Одних це образило, інших здивувало. Вони хотіли, щоб принаймні було дотримано пристойності». У багатьох із тих, хто вагався, склалося враження, що Тимошенко готова на союз із Януковичем хоч сьогодні. Але її туди вже не кличуть. А їх кличуть.
Тож чим вони гірші? І чим вони кращі?
26 Лютого 2010, 15:04
Теги:

Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Політика:
Головою Космацької ОТГ обрали діючого голову сільської ради
19 Грудня 2016, 18:31
У Тлумачі 12 партій змагатимуться за 26 депутатських мандатів
16 Грудня 2016, 18:54
Три територіальні громади Коломийщини через тиждень обиратимуть місцеву владу
08 Грудня 2016, 18:06
Троє прикарпатців увійшли до складу політради партії "Укроп"
28 Листопада 2016, 8:37
На Прикарпатті стартувала підготовка до перших виборів в об’єднаних громадах
08 Листопада 2016, 20:04
18 грудня у семи ОТГ Івано-Франківщини відбудуться вибори
11 Жовтня 2016, 9:43
На Прикарпатті 8 об’єднаних громад чекають на вибори
04 Жовтня 2016, 20:39
Михайло Королик очолив Івано-Франківську обласну організацію ВО "Свобода"
20 Вересня 2016, 21:28
ЦВК прийняла 100% протоколів з ОВК. Переміг Віктор Шевченко
18 Липня 2016, 20:16
Чесно: Вибори на Прикарпатті – змагання політичних обіцянок
14 Липня 2016, 18:27
Левко Лук’яненко у Франківську: “Сьогодні потрібно зробити парламент більш гідним”
12 Липня 2016, 16:17
У виборах по 85 округу члени ДВК від “технічних” кандидатів де-факто працюватимуть на одного кандидата
06 Липня 2016, 20:05
У Калуші на базарі Тягнибок агітував за кандидата від “Свободи”
04 Липня 2016, 10:07
Вибори на Прикарпатті: коли і кого з кандидатів ми почуємо і побачимо?
01 Липня 2016, 13:17
У виборчому окрузі №85 виборців спокушають безкоштовними святами, подарунками та екскурсіями
30 Червня 2016, 11:50
Велика кількість кандидатів – політична технологія для дезорієнтації виборців, – М.Лисюк голова КВУ в області
24 Червня 2016, 14:29
Стали відомі імена ще трьох кандидатів у парламент по округу №85
16 Червня 2016, 8:07
На калуському окрузі зареєстровано вже дев’ять кандидатів
13 Червня 2016, 17:20
ОПОРА: ЦВК зареєструвала ще 3 кандидатів по округу №85 та здійснило заміну у складі комісії
08 Червня 2016, 12:23
На Прикарпатті селяни не пішли голосувати, тому що не впевнені, що їм виділять кошти на дитячий садок
28 Березня 2016, 20:53
Нині в «Правому секторі» відбуваються неконтрольовані процеси, – Ярош
26 Лютого 2016, 18:58
Сич стверджує, що сесію обласної ради не скликають через БПП
26 Листопада 2015, 21:23
Ігор Насалик привітав Руслана Марцінківа з перемогою
16 Листопада 2015, 17:43
ЦВК оприлюднила інформацію про явку в другому турі місцевих виборів
16 Листопада 2015, 15:21
Івано-Франківська ТВК оголосила результати виборів в Івано-Франківську
16 Листопада 2015, 12:02