Блюз пам’яті: в обласній філармонії згадували скрипаля Андрія Валагу

Білл Клінтон, будучи чинним Президентом США, двічі запрошував їх виступати на київській сцені під час своїх візитів до України. 1998 року в Угорщині на одному з музичних фестивалів вони конкурували із гуртом “Rammstein”, а їхніми піснями і сьогодні поповнюють репертуари Руслана та Ані Лорак. Їм аплодують Польща, Австрія, Німеччина, Франція, Угорщина, США, Канада.
Гурт “Брати блюзу” — один із небагатьох, які зуміли, звичайно, з невеликими корективами, ось уже впродовж довгих років зберегти свій первинний склад. Одна з таких прикрих коректив — втрата першого скрипаля гурту Андрія Валаги. Уродженець Дрогобича, Андрій був одним із “Братів блюзу” від народження гурту. 1993 рік приніс виконавцеві дві знакові події: хорошу і трагічну. Того року “Брати блюзу” отримали Гран-прі фестивалю “Червона рута”. Потім в Андрія Валаги стався перший інсульт. Через сімнадцять років, 2 листопада 2009 року, наступний інсульт забрав життя скрипаля. По собі Андрій Валага залишив музику, двох талановитих дітей та світлу пам’ять. Саме вона зібрала поціновувачів творчості гурту і просто небайдужих людей на благодійний концерт пам’яті музиканта у філармонії. Музикантів прийшла підтримати, зокрема, і наша землячка, зірка проекту каналу “1+1” “Танцюю для тебе”, талановита піаністка Оксанка Горецька.
На концерті “Брати блюзу” показали, здавалося б, усе розмаїття блюзових композицій. Це: і веселі коломийки, і ритмічні романтичні мелодії, і динамічні, близькі до рокових, композиції, і, звичайно ж, фірмові імпровізації гурту. Життя триває, говорять і співають “Брати блюзу”, і, сумуючи за одним зі своїх учасників, творять усе нові композиції, невпинно рухаються уперед. Допомагають їм діти Андрія Валаги — скрипаль Захар Валага та вокалістка Олеся Валага.
— Ми просто не могли обійти увагою дітей нашого колеги. У першу чергу, вони, як, зрештою, і їхній батько, — талановиті люди. Не кожна наша композиція передбачає вокал чи скрипкове виконання. Проте, коли граємо музику, близьку до авангардової, джазової, блюзової, то без скрипки тут важко обійтися, — поділився з “Вікнами” засновник гурту “Брати блюзу” Мирослав Левицький.
Дійство в обласній філармонії — яскравий приклад того, що хороший концерт — це, насамперед, хороша музика. Без яскравих декорацій, блискучого світла музика “Братів блюзу” двічі піднімала публіку для оплесків. Самі ж музиканти говорили мало. За них промовляла їхня музика. Саме про постійний рух уперед розповідала того вечора музика “Братів блюзу”. Саме цього хотів би один із них — Андрій Валага.
— Ми мали можливість організувати виступ в Івано-Франківську. Тож, подумали: чому б не присвятити його пам’яті нашого колеги? Ми були знайомі з Андрієм ще з років мого студентства, — розповів для “Вікон” Мирослав Левицький. — Ще разом грали на танцях у Калуші. Андрій для мене був, у першу чергу, другом, а потім уже колегою — по роботі. Він був легкою людиною, дружньою, відкритою, з неперевершеним шармом актора. А ще — дуже креативною особистістю. Саме йому гурт і досі завдячує затишною внутрішньою атмосферою. Він був із тих людей, які хочуть створити сприятливі відносини між учасниками колективу.
Після концертів учасники гурту роз’їдуться за кордон. На разі практично всі студії, партнери, видавництва, з якими активно співпрацюють “Брати блюзу”, знаходяться не в Україні. У нас, кажуть музиканти, немає життєдайної атмосфери для творчої особистості.
— Переважно працюємо в Австрії та Канаді. Творчість там — більш вільна. Наразі український музичний простір, а, разом з ним, — і слухачі, більш комерціалізовані. Не поодинокі випадки корупції. А там, де є корупція, не може бути мистецтва, — переконаний Мирослав Левицький.