Найбільш  резонансною подією цього тижня  можна вважати безумовно закінчення процесу формування нової коаліції у парламенті та обрання новим  Прем’єр-міністром України М. Азарова.

    Ключем  до завершення переговорного  процесу стало прийняття змін до регламенту Верховної Ради України, відповідно до яких до складу коаліції можуть входити не лише депутатські фракції, але й окремі депутати. За відповідний закон, що цікаво, проголосувало 235 народних обранців – саме стільки, скільки й увійшло вже у четвер до новосформованої коаліції.

    Прийняття нового формату утворення парламентської більшості є не лише неконституційним, але й суперечить рішенню Конституційного  Суду, який у 2008 році, відповідно до чинного  основного закону, постановив, що до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію. Тобто саме фракції народних депутатів, а не самі нардепи є первинним і єдиним джерелом формування коаліції.

    Партія  Регіонів, безумовно, про це прекрасно  знала, однак очікувала, що до такого сценарію конструювання коаліції вдаватися  не прийдеться. Зміни до регламенту можна розглядати як спробу тиску  на НУНС, шантаж і примушування до союзу, адже регіонали лякали нунсівців тим, що в крайньому разі можуть сформувати більшість і без їх фракції, а за допомогою так званих «тушок» (чи не найпопулярніше на сьогодні слово в країні :])

    До  Конституційного Суду з приводу  неконституційності змін до регламенту вже звернувся А. Яценюк, планує оскаржити їх і Ю. Тимошенко. Представляти останню в суді буде не А. Портнов, з яким Ю. Тимошенко побила горшки після фактично програного бою щодо оскарження результатів президентських виборів, а В. Швець, який колись вже витягував її із слідчого ізолятора. Подання позову Ю. Тимошенко є черговою спробою показати всім, що саме Вона, а не А. Яценюк має очолювати опозицію. Нагадаю, що ЮВТ проголосила себе лідером об’єднаної опозиції на віче біля пам’ятника Т. Шевченку в Києві. Позиції Тимошенко значно ускладнює те, що вона, на відміну від Яценюка, наразі не є народним депутатом, не може здійснювати парламентську діяльність, брати участь у голосуванні й, що головне – вона позбавлена депутатської недоторканості. Очоливши опозицію, в ЮВТ буде прекрасна нагода в разі тиску на неї з боку нової влади (хоча такі дії регіоналів є малоочікуваними найближчим часом, невигідними їм й це прекрасно розуміють у самій Партії Регіонів) звинуватити їх у вчиненні політичних репресій й перетворити це у черговий електоральний бонус.

    В разі визнання Конституційним Судом  прийнятих змін до регламенту неконституційними, сформована відповідно до них коаліція автоматично перетвориться на нелегітимну. А це – шлях до нового переговорного процесу або, що більш очікувано – до розпуску Верховної Ради і нових парламентських виборів. В будь-якому разі – протягом цього періоду вся повнота влада в країні буде знаходитись в Партії Регіонів. Уряд буде здійснювати управлінську діяльність із приставкою «в.о.», а на місцях влада знаходитиметься в руках новопризначених, лояльних до регіоналів голів облдержадміністрацій. Таким чином, в будь-якому разі визиск Партії Регіонів буде більшим, ніж втрати, в тому числі й електоральні, адже йти на вибори, володіючи усім адміністративним ресурсом, набагато комфортніше, аніж у статусі опозиційної політичної сили.

    До  нової коаліції ввійшли  Партія Регіонів (172 депутати), Блок Литвина (27) та КПУ (20), а також 16 перебіжчиків, так званих «тушок». Депутати, що увійшли до коаліції на індивідуальних основах вже встигли заявити, що гарматним м’ясом бути не збираються й створюють в межах коаліції свою депутатську групу – «Конкурентоспроможність і реформи». Безумовно, 235 краще, аніж 226, достатніх для більшості. Однак і така більшість не обіцяє бути стабільною й довготривалою, адже можливість входження до коаліції індивідуальних депутатів відкриває прямий шлях до її постійної ротації й нестабільності. Окрім того, КПУ та Блок Литвина, як відомо часто голосують в залежності від політичної кон'юктури й «у той бік, в який вітер дме».  Це у свою чергу породить постійні розмови про продажність депутатів й відіб’ється на легітимності як самої коаліції, так і Верховної Ради в цілому.

    Деякі депутати вже встигли  охрестити новосформовану коаліцію терміном «КЛОАКА», а не «Стабільність і реформи», як було оголошено. Офіційна назва більшості є дещо дивною, адже необхідність проведення системних реформ практично неможливо поєднати із стабільністю. Стабільність можлива хіба що політична, однак не всі партії й депутати будуть готовими віддавати свої голоси за болючі для суспільства рішення й закони, постійно маючи на увазі можливість призначення позачергових виборів.

    Невходження в коаліцію фракції НУНС практично  розвіяло сумніви стосовно кандидата  на пост Прем’єра. За М. Азарова проголосувало  у підсумку 242 народних обранці – усі представники нової коаліції плюс ще 7 так званих «опозиціонерів». Зазначу, що «наші» депутати, а це З. Шкутяк, Р. Ткач, М. Круць не голосували зовсім, Д. Шлемко взагалі на голосування не з'явився.

    Микола  Янович – особа, яка в політиці вже давно. Уродженець Російської Федерації, закінчив Московський університет, був двічі обраний народним депутатом й двічі працював в уряді В. Януковича, виконуючи обов’язки Першого віце-прем'єра й міністра фінансів, асоціюється в суспільстві в першу чергу із негативним терміном «азаровщина». Втім, професіоналізм М. Азарова як економіста не викликає сумніву й він запам’ятався як один із найбільш конструктивних критиків економічної діяльності Ю. Тимошенко під час її перебування на посаді прем’єра. Ще одним плюсом для М. Азарова є те, що він не очолює наразі жодної політичної сили й не має, на відміну від усіх інших потенційних кандидатів, президентських амбіцій. Миколі Яновичу доведеться переживати в першу чергу за рейтинг Партії Регіонів, а не за свій власний. Тепер політична відповідальність за ситуацію в країні повністю лежить на Партії Регіонів. В підсумку ці три чинники, а також партійна тотожність й відсутність розбіжностей з В. Януковичем можуть стати підставами для доволі успішної діяльності нового Прем’єр-міністра й проведення хоча б якихось реформ у разі наявності політичної волі. Водночас, здійснення реформ вимагає наявності програм їх проведення, чіткого бачення шляхів реформування. На даний момент ні одного, ні іншого немає, а створені В. Януковичем комітети здійснюють поки більшою мірою номінативну, ніж конструктивну функції.

    Самий уряд представляє собою, як влучно зазначили журналісти, «симбіоз зі старих кучмістів, ключових облич Партії регіонів, людей Литвина і комуністів». До новопризначеного уряду ввійшов і добре відомий на Прикарпатті Зіновій Митник, який очолюватиме Міністерство охорони здоров'я. Свого часу З. Митник був начальником управління охорони здоров'я Івано-Франківської облдержадміністрації, очолював обласну раду, а згодом – головну лікарню крани «Феофанію» у м. Києві. Цікаво, що в уряд З. Митник потрапив за квотою комуністів. Призначення Митника дає певні підстави на покращення ситуації з охороною здоров'я в області. До речі, під час своєї кар’єри на Івано-Франківщині З. Митник користувався підтримкою й був у хороших стосунках з тодішнім губернатором М. Вишиванюком.

    Саме  Михайло Васильович Вишиванок, в призмі останніх політичних перетурбацій, є чи найбільш очікуваною кандидатурою на посаду голови Івано-Франківської облдержадміністрації. Рішення про його призначення можна очікувати вже найближчими днями. Невходження НУНС у коаліцію фактично нівелює навіть теоретичну можливість побачити на цій посаді В. Шкварилюка чи залишитися М. Палійчуку. Не надто значні шанси й у головного регіонала області В. Чуднова, для якого, вочевидь, більш бажаним у спектрі останніх подій як у області, так і країні в цілому є отримання мандата народного депутата. У списку Партії Регіонів на минулих парламентських виборах теперішній голова Івано-Франківської обласної організації В. Чуднов був аж 201, однак складання повноважень депутатами, які отримали посади від В. Януковича, змушує В. Чуднова все пильніше поглядати в сторону Києва. На користь М. Вишиванюка і  значний досвід перебування на цій посаді, і дружні стосунки з Л. Кучмою, якого вважають чи не політичним батьком В. Януковича, і досвід співпраці з М. Азаровим, який також був близьким до Л. Кучми. М. Вишиванок неодноразово демонстрував своє вміння знаходити порозуміння й конструктивно працювати з представниками різних політичних сил. Окрім того, призначення М. Вишиванка дасть можливість В. Януковичу уникнути можливого несприйняття нового губернатора суспільством й місцевою політичною елітою, як це б могло б бути у випадку призначення на цю посаду регіонала чи взагалі немісцевого політика. М. Вишиванок є чи не найбільш авторитетною в області особою й його призначення може стати міцним фундаментом для подальшої ефективної роботи.

Ігор  ДЕБЕНКО, політолог