З райцентра Рожнятова до села Петранки недалеко — кілометрів з 12. Обіймає його невеличка річка Бережниця упродовж дев’яти кілометрів бойківського Підгір’я. Попри всю свою непоказну скромність Петранка, як засвідчили наші відвідини села, має і яскраву непорівнянність.  Божі світанки петранців засвічуються не звичним наріканням на важку  долю, а вірою: Той, хто народив новий день, обов’язково народжує кожного і не полишає на самоті ні в будні, ні в свята.

Петро + Анка

Село Петранка, як свідчать архівні джерела, виникло 1603 року. Більшість дослідників-краєзнавців, зокрема і відомий поет Любомир Михайлів, вважає, що назва села походить від жіночого імені або від чоловічого здрібніло-пестливого. Проте самим  петранцям більше до вподоби інша сільська легенда — мовляв, село їх має таке ім’я від великого кохання легіня Петра і дівчини-красуні Анки. Може, й так — хто його зна. Але той факт, що найстарішу жительку села, очевидно, і району звуть Ганною, робить давню легенду виразно сучасною. Ганна Дубина 30 травня цього року, дасть Бог, зустріне свій 104-й життєвий світанок. Народила семеро дітей,  овдовіла молодою та сама виростила і виховала п’ятеро добрих християн — двоє спочивають у Бозі. До речі, 78-річний син Микола є найстаршим депутатом сільської ради. А 17 праправнуків для Ганни Дубини є тим теплим і невичерпним родинним джерелом, що напуває кожну мить її земною благодаттю.

До 400-річчя від часу першої письмової згадки про село петранці спорудили величну каплицю, бо пам’ять — то щонайперше вдячність. У селі добре пам’ятають і шанують тих, хто був підвалинами української незалежності і поклав своє життя на вівтар свободи, а також тих сучасників, які пройшли дорогами боротьби і радянських катівень, а нині є живими свідками історії нескореного краю. У сільському філіалі №24 Рожнятівської ЦБС його завідувачка Віра Кульчик  з гордістю демонструє чудовий краєзнавчий куток, де не випадково значне місце відведено і сотенному УПА «Гонті», який і народився, і героїчно поліг у рідному селі. Або така ще краплина вже новітньої доби. У селі Петранці живе 83-річний Микола Корольчук — єдиний на Рожнятівщині президентський стипендіат: 12 червня 2009 року Президент України Віктор Ющенко підписав розпорядження «Про призначення довічних державних іменних стипендій громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність».

Правічний сировець

Кажуть, що у Петранці ще в ХVIII ст. добували сіль: краєзнавці дослідили, що по 16 тисяч центнерів на рік. Криниця з сирівцем — соляною ропою — збереглася в селі. Петранці використовують ропу для господарських потреб, здебільшого для приготування солінь на зиму. А цямриння — надземна частина дерев’яного колодязного зрубу — таке міцне, що пережило часи й Австро-Угорщини, і панської Польщі, і радянщини.  Були в селі колгосп, розвинене льонарство, відтак— радгосп, вже у нові часи і селянська спілка «Петранка» була. Нині залишилися хіба руїни та згадки про ті роки.

Селяни раздують одноосібно і дають собі ради. Окрім кількох пилорам промисловості у Петранці нема. Тож, як і колись, селяни здебільшого виїжджають на заробітки — до Росії чи Чехії. Але без осідку — повертаються і вкладають кошти у вітцівщину. «Як тільки недавно зійшли сніги, то вантажівки до села одна за одною курсували — люди будуються, провадять господарство і не нарікають на кризу»,— каже сільський голова Петранки Дмитро Курпіль, до речі, батько п’ятьох дітей. І сільська статистика підтверджує: Петранка живе і по-горянськи ціпко тримається за працю на землі. Наприклад, у селі 942 обійстя, 202 коней, 691 корова, а загалом — майже 2 тис. 300 голів великої рогатої худоби. Є й чимало залізних «коней»: 44 великі і 15 — міні-тракторів, два комбайни тощо. Та найобнадійливіший сільський світанок — діти: за минулий рік народилося 54! Така вже вона, Петранка, —  статечна і раздовита, міцна по-горянськи, як криничне цямриння на сировиці.

Народний дім — без даху

Петранка має добру соціальну інфраструктуру. Є в селі дві школи: I-II ступенів, яку очолює ігор Пуляк, відвідує 141 учень, а середню, де директором Богдан Джуган, — 289. і в дитячому садку виховуються понад два десятки дошкільнят. А сільським медикам я б пам’ятник за життя звів. Амбулаторією загальної практики сімейної медицини, яка налічує 13 медпрацівників, завідує Богдан Ониськів. Та, як нам розповів сільський фельдшер з 25-річним стажем Василь Синичків, лікарів в амбулаторії не вистачає: «Село велике, а лікар тільки один. Не йдуть випускники у село. Чому? Думаю, що через мізерні зарплати. У мене великий стаж, платять і 25% гірських. А зарплата трохи більша тисячі гривень. Середнім медичним персоналом ми забезпечені належно. Трохи сутужно з медикаментами. Та до прогнозованої весняної хвилі грипу ми готові — маємо в резерві все необхідне». У Петранці і стоматологічні послуги на належному рівні:  у визначені дні приймає селян лікар Ярослав Сагайдак з обласного центру. Цікава деталь, звертає нашу увагу на почорнілі від затікання води стіни приміщення директор Народного дому Ярослав Микитчук: у селі 17 магазинів і магазинчиків, а той «магазин», де безплатно дають людську освіченість, — Народний дім — практично залишається без даху. «Це одна з найболючіших наших проблем. Але одними обіцянками навіть обласних керівників її не вирішити. Річ у тому, — каже сільський голова,— що дах не старий, кілька років тому шифером перекрили. Але зробили його плоскісним, а не шатровим. Тож шифер від снігів і потріскався. Тепер деякі приміщення затікають і руйнуються».

— А що з газифікацією? Мережу ж  у село прокладеноѕ

— Ситуація така, що газ ніби в селі є, а ніхто в обійстях його не має. Торік я пропонував селянам провести газ до будинків — фірма вимагала по дві тисячі гривень до стояка. Петранці тоді ще думали. Нині також можуть провести газ до будинків, але вже за ціною значно вищою — по п’ять тисяч. Люди за такі кошти не хочуть — палять дровами.

...Через три роки Петранка відзначатиме вже 410-й рік народження. До 380-х роковин звели й освятили пам’ятний хрест, до 400-річчя — величну каплицю. Тож є надія, що й  світанок 2013 року петранці стрінуть із вдячністю Всевишньому за щодень — доброю справою рук своїх.