Бондарство — один з давніх, але пізніших порівняно з теслярством, деревообробних промислів, який сягає I ст. н. е. Про популярність бондарства на Прикарпатті засвідчує не лише сучасна поширеність прізвищ Боднар, Боднарчук, Боднаренко, Боднарюк чи Бондар, Бондарчук, Бондаренко, Бондарюк та ін., але й назви сіл Боднарів — у Калуському та Коломийському районах (колись — Боднарівка). Але попри поступове відродження давніх бондарських традицій, а точніше — модну стилізацію під минулість, це ремесло ще перебуває у відчутному занепаді, а у прикарпатських селах, свого часу означених бондарством, сьогодні й гадки не мають, як зробити бочку, діжку, гелетку, барило, цебро чи баддю, кадіб, бодню або масничку тощо.

Долинський базар — один з найбільших у регіоні, але й він нас, з одного боку, не здивував: один бондар — на все торговище, а з другого боку, таки заскочив нас цікавою несподіванкою: ми вже й не очікували, що серед бондарських виробів побачимо не лише дубові чи смерекові діжки та бочки, цебри й бадді, а й навіть липові маснички. А біля всього того дерев’яного начиння походжає статечно такий собі майже двометрового зросту козарлюга, але навіть візуально — не селянин, а радше міщук. Так ми і запізналися з Дмитром Любомським — жителем міста Долини і майстром-бондарем з понад  40-річним стажем. І прадід його, і дід, і батько були бондарями, тож ген бондаря, образно кажучи, у Дмитрові і не думав відпочивати — в 20 років зробив самостійно свою першу бочку і таким чином й досі майструє бондарське різноманіття. Але розмова про готові вироби — то одне, а оповідь і демонстрація їх народження  безпосередньо в майстерні — то зовсім інше. Таке враження, ніби крадькома зазираєш у якусь потаємність зі смачним запахом стружки, дерев’яних полін і готових бондарських виробів.
Дмитро ЛЮБОМСЬКИЙ, бондар:
— Окрім традиційних бондарських виробів — бочок, діжок, цебриків, масничок тощо, я виготовляю і сучасні бондарські речі —  спеціальні відра для саун чи великі цебри-ванни. Головно роблю  з дуба, смереки, робив колись і з акації, а ще — з липи, якщо бджолярі замовлять бочку для меду. Дубові діжки годяться для капусти, бо тоді вона вдається хрумкою, а бочки — для вина. Для огірків чи помідорів можна використовувати будь-які діжки. У бондарстві потрібні велика увага і терпіння до кожної операції. Всі вироби батько колись робив вручну. Сьогодні найбільше замовляють бочки для вина — з  краниками, а ще — різноманітне начиння для саун. Я у бондарстві понад 40 років і можу сказати однозначно, що це ремесло не відроджується. Щораз менше залишається майстрів — у цьому регіоні  хіба я один майструю. Безгрошів’я спонукає людей до використання дешевого пластмасового непотребу. Вони ж не зважають, що дубова бочка не лише добра для зберігання тих чи інших продуктів, а й може служити понад 50 років.  Мені доводилося реставрувати бочки, зроблені ще за Австро-Угорщини. Бочку треба належно експлуатувати. Головно — дбати, щоб ззовні між обруч і клепки не потрапляла вода, бо і клепка псується, і обруч іржавіє. Годиться зовні захищати і обручі — фарбувати, і саму бочку — змащувати олією, а всередині її треба випарити, особливо дубову, якщо використовуємо перший раз. Обручі побивати треба лише рік-два, а з часом вони вже тримаються свого місця. Та й для обручів потрібно мати добрий метал.
ѕДля бондарської роботи щонайперше годиться високоякісний матеріал. Дубові поліна Дмитро сушить упродовж п’яти років, а смерекові — до трьох. Тиждень часу йде на виготовлення однієї бочки чи діжки, навіть попри те, що не всі операції майстер виконує вручну, як колись, а деякі — на механізованому обладнанні. Ще від батька залишилося чимало ручних інструментів, які  майстер використовує у своїй роботі: кривий струг, рівний струг — ножі з двома ручками, різноманітні рубанки — опуклі і ввігнуті, спеціальні циркулі для вимірювання дна, шаблони для зняття кута в клепках до бочок різних діаметрів і т. д.
Дмитро бере готові нарізані дубові заготовки  довжиною 50, 60 чи 70 см в залежно від того, якою має бути бочка, і сокирою наколює поліна та обтісує їх. А чистову обробку виконує вже на електричній гиблярці, щоб вийшла спеціальна клепка — дощечка для бочки. Відтак цю клепку майстер обробляє на дерев’яному верстаку — «спусті», робоча частина якого схожа на великий, перевернутий догори лезом фуганок. За допомогою спеціальних шаблонів для різних діаметрів бочки майстер знімає в клепках потрібний кут, стягує тросиком і скріплює клепки обручами. Так народжується бочка. Спочатку Дмитро набиває верхній обруч, а відтак — середній, перевертає бочку догори дном — і знову найперше — крайній обруч, а за ним — середній. Загалом — чотири обручі. А на винні бочки — шість. Клепки можуть бути однаковими за шириною, а можуть мати середину ширшу, а краї вужчі чи верх вужчий, низ ширший — залежно від виробу. З-поміж усіх операцій найважчою бондар Дмитро вважає підгонку дна — виготовлення канавки і застругування.
ѕНайдорожчі бочки — дубові для вина зі спеціальним краником, а смерекові — вдвоє дешевші. У майстерні Дмитра Любомського я розгледів давню бочку — цехового виготовлення, якій понад 25 років. На ній чітко збереглася ціна — 6 руб. Тож давній пересічний сільський чи міський пенсіонер міг за пенсію купити собі з понад десяток бочок, а теперішній — коби одну. За таких реалій бондарство не відродиться, а те, що й оживе, буде хіба імітацією давнього ремесла...