Писанку малюють не лише українці. Вона є невід’ємною частинкою культури лужицьких сербів, чехів і навіть литовців. Усі вони — унікальні. Проте, українська писанка —  це писанка-символ, писанка-побажання. Її цінність у тому, що це — велика людська праця. Праця рук і серця. Це навіть не промисел. Це, природно, покликання. І навіть сьогодні, коли за все звикли платити, дарувати писанку — це дарувати частинку душі і частинку України.

Розмаїття писанок, які можна побачити у великодніх кошиках калуських господинь, — величезне. Проте, всі візерунки переважно наклеєні. Так склалося, що писанка, яка, у принципі, вважається візитівкою Прикарпаття, у самому регіоні помалу забувається. Побачити на пасхальному столі справжню писанку — велика рідкість. Хоча колись їх писали кількома десятками. Для жителів гірських регіонів писанка — це і промисел, тому час написання писанки люди скорочували до мінімуму. На написання писанки середньої складності піде трошки більше години. Проте, тільки у кількох калушан знайшлося хоча б стільки часу, щоб осягнути ази цього мистецтва.
Цього року Калуська філія Союзу українок та художниця Зоряна Атлантова запропонували калушанам курси писанкарства. Зоряна Атлантова закінчила Косівське художнє училище. Професійною писанкаркою себе не вважає, проте писанкою захоплюється з юності. Пригадує, коли скуповувала писанки на косівському базарі. Чимало у своїй творчості перейняла від космацької писанки, адже вважається, що саме Космач має найбагатші та найбільш колоритні писанки. Проживаючи у Флориді,  калушанка Зоряна Атлантова викладала у школі українознавства. А, опинившись цьогоріч знову у нашому місті, запропонувала курси писанкарства і калушанам.
— Кілька тижнів курси відвідували близько десяти людей. Переважно приходили діти. Ми також організували майстер-клас із писанкарства із членами Спілки української молоді. Багато людей не розуміють, наскільки магічний процес — виготовлення писанки. Дітям подобається найперше те, що виготовлення писанки пов’язане із вогнем. Саме вогонь робить виготовлення писанки таємничим ритуалом. Надзвичайно цікавим є і процес фарбування писанки. Тому як калуські діти, так і діти із Флориди, спробувавши розписати хоча б одну писанку, хочуть робити це знову і знову, — розповідає Зоряна Атлантова.
Проте, розпочинаючи курси писанкарства у нашому міста, художниця сподівалася навчити розпису більше людей. Адже, на її переконання, кожен житель Прикарпаття повинен вміти робити писанки. Тим більше, що у захваті від цього не лише діти, а і дорослі. Відома калуська художниця Тетяна Чаборик вже розписала до свят три писанки:
— Спочатку думала, що не вдасться. Проте, трохи поекспериментувала, пофантазувала — і роботою своєю задоволена. Найбільш хвилюючий момент — коли з уже готової писанки знімаємо віск і очікуємо кінцевого результату. Тепер намагаюся відійти від своїх фантазій і наблизитися до канонів написання писанки.
— На відміну від калуських школярів, діти українців в Америці більше цікавляться українською культурою. Переважно відвідують школу українознавства за наполяганням батьків. Проте, школа україністики у Флориді досить велика. Там навчаються близько 300 учнів. Учні відвідують школу у суботу. Навчання, як і у звичайній школі, триває 12 років. Діти вивчають культуру, історію, літературу, географію. Для навчання є спеціально видані книжки. А по закінченні 12-річного курсу діти складають підсумкові іспити. Що стосується українознавства, то часто випускники флоридської школи можуть дати фору українським школярам, — переконана Зоряна Атлантова. — Тим паче, що писанка може приносити користь не лише духовну, але і матеріальну. Члени будь-якої організації могли б їх виготовляти і продавати, нехай навіть за кілька гривень. Впевнена, що такі писанки розхапали б швидко. Вихідними можна запропонувати містянам навчитися писати нехай примітивні орнаменти. До  прикладу, це могли б організувати студенти коледжу культури і мистецтв. Для цього достатньо поставити у центрі міста столи з усім необхідним і запропонувати калушанам навчитися писати писанки.
Ціна авторської писанки — від 120 гривень. Такі писанки виготовляє, до прикладу, відомий український писанкар Олександр Опарій. Писанкарство вважає своїм художнім напрямом. Одним із клієнтів писанкаря є екс-президент Віктор Ющенко. Ще 2008 року, будучи чинним главою держави, Віктор Ющенко на ярмарку у селі Космачі придбав у писанкаря 12 писанок. Особливою пошаною у Віктора Ющенка користуються саме гуцульські писанки. Відтоді писанки Олександра Опарія постійно поповнювали колекцію екс-президента. За сотні років свого існування стати просто засобом для заробітку писанка не змогла ні для одного з писанкарів.
— Писанка для мене — це все ж таки творчість. Якби це був бізнес, то я сидів би і робив один “ходовий” варіант, — стверджує Олександр Опарій. Хоча, попит на них є цілий рік. Найбільш популярні зараз гуцульські писанки. Цікава також традиційна подільська писанка. Розписати найпростішу писанку можна за п’ять годин. У давнину ж, коли використовували природні барвники, цей процес міг затягнутися на кілька днів. Проте, розпланувати, зробити ескіз майбутнього виробу важко. Часом невідомо, яким буде результат. Адже, окрім древніх символів, у писанці завжди має бути присутня частина індивідуалізму, творчості майстра.
За словами Зоряни Атлантової, американці просто у захваті від виробів українського декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва. Часто українські діаспоряни влаштовують майстер-класи із писанкарства. Їх нерідко запрошують на телевізійні ток-шоу. Люди прагнуть показати свою культуру у світі. А в Україні склалося так, що рідна культура забувається у рідному середовищі.
Найменші калушани, як і їхні американські однолітки, починають освоювати писанкарство з “крапанок”. У кінцевому результаті такі писанки мають на собі багато різнокольорових цяточок. Далі пропонують намалювати візерунок складніший. Складність писанки — необмежена. Вона, подібно до вишивки, може мати безліч кольорів, відтінків, орнаментів.
Сьогодні можна знайти чимало писанок авторських, які часто є радше твором мистецтва, аніж писанкою у первинному розумінні цього слова. Адже писанка — це часто не тільки побажання, а і велика історія та великий текст. Часто — це біографія людини, яка її писала, з її прагненнями, мріями, цінностями.
Писанки, як відомо, різняться за регіонами України. Якщо на сусідній Львівщині писанки містять у собі переважно рослинні мотиви, то гуцульська писанка — переважно геометрична. Для традиційної прикарпатської писанки Зоряна Атлантова радить обрати жовтий, червоний, чорний і зелений кольори. Якщо ви хочете подарувати писанку молодій людині — вона має бути яскравою, а писанка для старшої людини має бути більш темною і стриманою.
Для писанки підійде не кожне яйце. Рекомендовано розписувати білі яйця, і бажано — домашні, або з міцною шкарлупою.
— Писанки можуть зберігатися і до двадцяти років, — додає Зоряна Атлантова. — Головне — тримати їх подалі від сонячного світла й у прохолодному місті. Краще розписувати яйця “невидуті”, оскільки саме таке яйце зберігає свій первинний зміст походження всього живого. Крім того, робота із “видутими” яйцями вимагає більше чуття, бо вони є менш міцними. Писанкарству може навчитися кожен, незалежно від наявності художнього таланту. Інша справа – стати професійним писанкарем.
Цього року калушани так і не встигли навчитися розписувати великодні яйця. Можливо, наступного року містянам знову запропонують навчитися цьому мистецтву і згодом писанку писатимуть у кожній родині. Адже ще століття тому це була святкова сімейна традиція.