Ви не повірите: ще з 2006 року мешканці будинків №144–а і 144-б на вулиці Євгена Коновальця оббивають пороги чиновників, щоб ті спромоглися облаштувати дитячий майданчик на прибудинковій території. Якщо б усі обіцянки, народжені солодкими вустами колишньої чи нинішньої міської влади, скласти докупи, то гора словесного непотребу виросла б на місці очікуваного клаптика людського затишку. Доречно хоч засвідчити прізвища тих, хто не почув ні пенсіонерів — ветеранів праці і війни, ні молоді родини та їх  дітей, молодь, школярів: 2006 року — заступник начальника УЖКГ міста Івано-Франківська М. Матіїв, 2007 р. — заступник міського голови В. Кімакович, міський голова В. Анушкевичус, начальник УЖКГ П. Косюк та ін. Не чують і нині...

Чиновницька паперіада

котре наводимо відповідь  міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса, який 2007 року, «поділяючи хвилювання і турботу» 80-річної Валентини Швирьової — авторки колективного звернення мешканців — про «гармонійне виховання підростаючого покоління», обіцяв: «Відповідним службам міськвиконкому дано завдання виготовити проектно-кошторисну документацію та виконати в 2008 році роботи по влаштуванню благоустрою території кварталу житлових будинків на вул. Коновальця — Сорохтея — Петлюри. Проведення робіт доручено управлінню житлово-комунального господарства виконавчого комітету міської ради». А вже рівно через місяць — у грудні 2007-го — оперативно й обнадійливо начальник управління ЖКГ Петро Косюк  запевнив: «Щодо влаштування дитячого майданчика біля буд. №146, 146-а, 146-б на вул. Є. Коновальця повідомляємо, що дані роботи будуть включені у проект плану влаштування дитячих майданчиків в м. Івано-Франківську на 2008 р. При виділенні відповідних коштів сесією міської ради вищезгадані роботи будуть виконані упродовж 2008 р.».

М’ячем по стіні не бити!

...Місце, яке могло б стати чудовим затишком для дітвори, — у дворі будинків на вулиці Коновальця, через асфальтівку навпроти «Великої кишені». І, як на нас, люди не просять чогось надзвичайного чи відчутного для міського бюджету — невеличкі турніки для школярів, пісочницю для наймолодших, кілька відпочинкових лавочок.. Самі також готові допомогти. Цей клаптик ще наразі живої землі з усіх боків оточили багатоповерхівки, які звів свого часу Івано-Франківський арматурний завод. Поруч виросла і нова дев’ятиповерхова споруда. Тож малечі — як насіяно. А подітися нікуди. На міжбудинковій стіні — під аркою — промовистий напис застерігає: «М’ячем по стіні не бити!». Може, чиновники цього й не знають, але діти самі ходили по квартирах, просили мешканців і збирали підписи, щоб їм таки облаштували відпочинковий майданчик. Ці діти вже стали підлітками, внуки деяких моїх співрозмовниць уже пішли до школи, а інші мешканці поставали дідусями і бабусями. А добра надія на обіцяний владою міста майданчик поволеньки стає гіркою зневірою.

Нам не потрібні чиновницькі коментарі — цих відписок за роки назбиралося вдосталь. Найкращим коментарем будуть видимі кроки їх роботи, щоб влада — слуги народу — вже до краю не стала майданчиком людської зневіри.