Минуло два місяці з моменту оголошення Калуша зоною надзвичайної екологічної ситуації. За цей час у місті побувало чимало делегацій, які не тільки словесно вивчали проблему, але й оглядали найбільш небезпечні ділянки. Візити урядовців, міжнародних місій та журналістських делегацій не оминали увагою хвостосховище, Домбровський кар’єр та — кілька будинків на вулиці Долинській, які буквально тріщать по швах від багаторічного підтоплення розсолами. Міський голова, твердять власники аварійних помешкань, знав, на чому “зіграти”, щоб “вибити” світові увагу та гроші. Однак, використавши біду людей, чиновники вмили руки і намагаються забути про проблему.

Щоб потрапити до своїх домівок, мешканцям вулиці Долинської, 50-70А потрібно пройти ціле випробування. Спочатку — кількасот метрів залізничною колією. Далі — водний бар’єр у вигляді канави, яка плавно переходить у суцільне плесо. Абсолютно не глибоке, зате — дуже протяжне. Земляні насипи — не допомагають. Тому до будинків поблизу колишнього цегельного заводу ведуть “доріжки”…із дерев’яних колод. Двосторонній, бодай пішохідний, рух — виключений. Проте, це — єдиний вихід уберегти ноги від води, яка практично не сходить із подвір’їв усієї вулиці. А от уберегти домівки люди не можуть. Тому вони — розсипаються на очах. 
Навіть найменший дощ приносить чимало лиха власникам 12 будинків уздовж залізничної колії на вул. Долинській, які вже багато років потерпають через небезпечне сусідство із Домбровським кар’єром. Як розповіли “Вікнам” власники цих “щасливих” будинків, їхні неодноразові звернення до міської влади закінчувалися або звичайними відписками, або ж обіцянками, які, проте, ще жодного разу не були виконані.
— Наша найбільша проблема у тому, що канаву, яка починається ще десь у Сівці-Калуській і тягнеться вздовж наших будинків, влада вперто не хоче чистити, — скаржиться Іван Фіцак, на подвір’ї якого сухого місця немає. — Ця канава проходить поблизу хвостосховища, де у неї, очевидно, потрапляють розсоли. Відтак, після навіть короткочасних дощів, ці розсоли розливаються по наших городах, садах і домівках. А найгірше те, що від натиску води і солі хати руйнуються: обпадає штукатурка, сиплеться фундамент та гниє підлога. У 2008 році, коли у липні була повінь, ми — плавали. Вода досягала колін і навіть у помешканні все було мокрим. Після цього солена вода дісталася майже до половини висоти наших будинків. І їхнє руйнування прискорилося. Тоді місто отримало значне державне фінансування, але наша влада і палець об палець не вдарила, щоб розчистити канаву. Тепер, схоже, ситуація повториться. Прикро лише те, що всі головні делегації, які приїжджали у Калуш за останні два місяці, побували саме на нашій вулиці та оглянули саме наші будинки. Міський голова “зіграв” на нас, “вибив” гроші. А тепер, замість того, щоб щось зробити, чиновники вмили руки і благополучно забули про проблему.
— Із дванадцяти будинків на нашій вулиці, як мінімум, половину — потрібно негайно зносити, — переконує пенсіонер Микола Матрофайло. — У моїй дерев’яній хаті ще можна так-сяк жити, хоча вона також підгниває від надмірної вологи. Але найбільше шкода сусідів, у яких хати — на межі розвалу: у стінах — глибокі тріщини з усіх боків, цеглу взагалі можна з легкістю витягнути, оскільки вона вже немає на чому триматися. Цей будинок от-от упаде. І то ще щастя буде, якщо він уночі не розвалиться і не придавить людей. Спроби відремонтувати його, звісно ж, були, але то нема сенсу щось робити. Адже фундамент усе одно руйнується. А відповідно — хата буде валитися. Кута вже нема. Скоро почне провисати і впаде.
Майже вісім років тому спроби почистити канаву все ж були. Щоправда, це скоріше була спроба створити видимість реакції на постійні колективні звернення кількох сімей, яких об’єднала біда. Тоді керівництво міста пообіцяло, що якщо люди власними силами зроблять заїзд, то комунальники знайдуть техніку і розчистять проблемну канаву. Люди не пошкодували ні часу, ні сили, ні грошей. Виконали свою частину роботи. Влада ж свою обіцянку не виконала до сьогодні. За власний кошт два роки тому калушани таки найняли трактор, який взявся розчищати зарослі комишу на болоті вздовж канави.
— На жаль, роботи так і не були завершені, — поділилася ще одна жертва підтоплень Оксана Ленінська. — Техніка виявилася надто слабкою і доїхати до кінця не змогла. Відтак, для наших двох будинків ситуація тільки погіршилася. Адже все, що стікає від сусідів, зупиняється саме тут. І ми нічого не можемо з цим зробити. Між тим, згідно з висновками Львівської геологічної експедиції, на подвір’ї у сусідів під землею є ціле озеро, яке, не виключено, рано чи пізно усіх нас затопить ще більше. Ми живемо на болоті. Тут навіть рости нічого не хоче. Про городи годі і мріяти. Раніше хоч сади були. А тепер всі дерева погнили. Навіть верби не витримують, хоча вони люблять воду. Зараз одні пні позалишалися. А влітку, коли на цих болотах починають буяти “пишні” очерети, соромно навіть когось у гості запросити. Адже дороги нема, нормальної вулиці також. Цегельний завод потроху розпродують, і цілком можливо, що новий власник в один прекрасний день поставить паркан і я взагалі не зможу не те, що заїхати, а і зайти на своє подвір’я. У нас уже зараз дійшло до абсурду: щоб приїхала “швидка”, потрібен дозвіл дирекції колишнього цегельного! Іншого заїзду немає, адже по колії навіть пішки ходити не можна, бо можуть оштрафувати. 
Окрім відсутності дороги, мешканці підтоплених будинків наголошують ще на кількох моментах. Зокрема, за їхніми словами, уже не перший рік у соленій воді мокнуть газові труби, від яких в окремих місцях добряче “пахне” газом. Із питною водою також проблема: 30 років тому колодязі стали непридатними для використання.
— Нам зробили трубопровід, — розповідають скаржники. — Але, якщо через аналогічні проблеми у Сівці-Калуській та Кропивнику люди за воду не платять, то ми — платимо. За каналізацію — теж. Між тим, наші землі визнали непридатними для життя. Приватизувати їх ми не можемо. Чому ж тоді з нас беруть податок за землю? Чому ми маємо платити просто так? Ми — заручники. Продати це житло і переїхати в інше — не можемо. Сподіватися на відселення також не варто. Адже у міській раді нам чітко сказали: мешканців Сівки-Калуської і Кропивника — відселять, нас — ні. Тим часом, поки кар’єр “підлатають” і він перестане топити, пройде, мабуть, кілька років. За той час ми тут загинемо.

Отримати коментар у посадовців, які повинні допомагати людям у вирішенні їхньої проблеми, “Вікнам”, на жаль, не вдалося: кількаразові “переадресування” від одного до іншого так і не дали результату. Проте, згідно з офіційними відповідями міської влади, які неодноразово отримували мешканці підтоплених будинків, сподіватися особливо немає на кого.
Так, у відписці за підписом начальника управління з питань надзвичайних ситуацій Калуської міської ради Івана Дембича, факти підтоплення — підтверджуються. “Проведення робіт по поглибленню водовідвідних каналів у даному мікрорайоні буде проведено частково — до переїзду колії, оскільки лише на цій ділянці колії можна задіяти техніку. На ділянці від переїзду до будинків на даний час роботи провести неможливо, оскільки немає нормальної під’їзної дороги, а роботи можуть проводитися тільки у зимовий період. Про хід виконання запланованих робіт Вас буде повідомлено додатково”, — ідеться у листі від 24 квітня минулого року. Відтоді минув майже рік, але роботи так і не почалися ні у літній, ні у зимовий період.
У “найсвіжіших” листах про розчистку канави та її поглиблення уже не йдеться. Проблему підтоплення, пише заступник міського голови Василь Петрів, вдасться вирішити після того, як буде виконано Указ Президента України від 10 лютого 2010 року про оголошення території міста Калуша та сіл Кропивник і Сівка-Калуська зоною надзвичайної екологічної ситуації. “Програмою передбачено заходи, пов’язані із виконанням робіт щодо розповсюдження засоленості прилеглої до відвалів та хвостосховища території. Після виконання робіт проблема підтоплення розсолами вул. Долинської буде знята”, — вважає Василь Петрів.