Попри те, що, за законодавством, усі лісові угіддя України перебувають у державній власності, є декілька лісових територій, на які держава не має управи. Жителі Прокурави і Брустурів Косівського району вважають, що ліси довкола їхніх сіл ще від часів Австрійської влади належать тільки їм, не впускають на «свої» угіддя лісників та самостійно там господарюють. Свого часу непокірних ґаздів не зумів «переконати» навіть підрозділ «Беркута»: проти озброєних автоматами бійців гуцули вийшли з вилами й сокирами. Так вітчизняний Лісовий Кодекс до сьогодні залишився нечинним на 550 га лісів поблизу Брустурів та 480 га довкола Прокурави.

Спадок імперії

Якщо в Прокураві місцеві жителі висувають претензії тільки на частину лісових угідь, то у Брустурах вся заліснена територія поділена між селянами. Люди не заперечують, що такий поділ не має юридичного підтвердження, та свято вірять, що районна та обласна влада зможе легалізувати їхнє право власності на ліси, якими вони зараз розпоряджаються.

Прагнення володіти лісовими угіддями передалося брустурчанам від дідів та прадідів, які ґаздували у власних лісах ще за Австро-Угорської монархії. Землевпорядник Брустурівської сільської ради Петро Матійчук пояснює: "За Австрії були камеральні ліси, якими розпоряджалася держава. В Брустурах таких лісів не було. Ліси були вкраплені в людські толоки (пасовища - ред.), і добрий ґазда зберігав їх для того, аби дітям і собі побудувати хату, навести ремонти у господарських будівлях, огорожах. Добрий господар ту територію, яка була в нього для випасання худоби, спеціально заліснював. З часом ці ділянки збільшувалися". За словами землевпорядника, у деяких присілках Брустурів досі збережені межові знаки, які розділяли заліснені приватні території ґаздів.

Деякі старожили зберегли навіть австрійські плани на свої ділянки. До прикладу, один з них був виданий Івану Соколюку 1873 року. Хоч документ має вже 137 років, на ньому досі чітко збереглися кольори, якими відзначена територія ґазди. На плані пронумеровані ділянки і зазначено, де знаходиться рілля, де город, де ліс, де присадибна ділянка тощо. Всього - 72 морги, тобто, на сучасні мірки, 40,32 га. Ця вся земля частинами переходила від одного покоління до іншого і зараз поділена між його нащадками вже в третьому коліні. Звичайно, мешканці усвідомлюють, що ці австрійські плани не мають жодної юридичної сили, та все-таки вони не готові продати чи віддати ці землі державі. Без огляду на те, заліснені вони чи ні.

З приходом радянської влади всі приватні лісові масиви стали колгоспними. Лісами сіл Брустури та Прокурава розпоряджався радгосп "Брустурський". З 70-х років вони перейшли у відомство Коломийського лісокомбінату, а з 1989 року власником лісів стала агрофірма "Гомін Карпат". У роки незалежності колгоспні ліси перейшли у відомство Міністерства аграрної політики, тому лісовими масивами села Брустури почав опікуватися Косівський райагроліс. Петро Матійчук, який на той час був сільським головою у Брустурах, каже: "У 1998 році сесія припинила господарську діяльність райагролісу на території Брустурів. Тепер вже кожен господар контролює свою земельну ділянку".

За його словами, кожен селянин цей "контроль" проводить по-своєму. На запитання, чи рубають ліс, Матійчук відказує, що "села без болота не буває". Тобто є селяни, які рубають ліс безбожно, а гроші пропивають. Але він зазначає, що таких мало. Інші цим заробляють на життя. До прикладу, можуть рубати на сувеніри, але вибирають для цього найгірші дерева: криві чи сухі.

А добрі ґазди "свій" ліс кохають і леліють. Голова сільської ради Марія Матійчук розказує: "У нас була Варвара, і їй сказали, що сусід хоче зрубати смереку у її лісі. То баба, яка зібралася йти до церкви, не пішла на службу Божу, а пішла до лісу і там ночувала. Стерегла свою смереку".

З людьми розберемося

Сільська влада у Брустурах впевнена, що деякі люди самовільно вирубають ліс тільки через страх, що його забере держава. "Нам сказали, що за земельним законодавством ліс - це є власність держави, а змінити цільове призначення цих земельних ділянок ніхто не захотів, навіть на рівні району", -­ каже землевпорядник. Хоча, за словами голови сільради Марії Матійчук, районна влада, зокрема голова Косівської РДА Ярослав Шинкарук, обіцяє віддати ці ліси у підпорядкування сільради. "Хай для початку передадуть лісові угіддя нам у комунальну власність, а потім ми розберемося з людьми", ­- каже голова сільради. За її словами, чиновники обіцяють вирішити це питання ще з 1998 року, але ніяк руки не доходять: "Особливо годують обіцянками напередодні виборів".

Хоча в один момент люди таки повірили, що їхні сподівання ось-ось справдяться. У 2002 році Президент України Леонід Кучма видав указ "Про додаткові заходи щодо соціального захисту жителів гірських районів країни та підвищення ефективності використання земель лісового фонду". Цим документом Президент, нібито, дозволив приватизувати гірським мешканцям ліси, які колись належали їм чи їхнім предкам. Володимир Литвин, який на той час був головою адміністрації Президента України, після поїздки на Івано-Франківщину пролобіював це питання. Та вже через два місяці Кучма скасував свій же указ. Причому зробив це настільки тихо, що деякі селяни досі не знають, що він вже недійсний.

Ліси державі

Незважаючи на сумнівні укази та постійні обіцянки, закон не на боці селян. Заступник начальника управління лісового та мисливського господарства Івано-Франківської області Роман Олійник каже, що, на відміну від інших країн, українське законодавство не передбачає реституцію лісових угідь, тобто повернення того, що колись належало предкам. "В інших державах така практика була. Повертали ліс у Польщі, Східній Німеччині. Потім держава викуповувала ці ліси, бо їх не доглядали, самовільно вирубували", - пояснює Роман Олійник. Виходить, де-юре ліси у селі Брустури підпорядковані облагролісу, а де-факто селяни не впускають навіть лісників.

До того ж, Лісовий Кодекс передбачає тільки два випадки приватних лісів. По-перше, приватизувати ліси площею до 5 гектарів можуть власники фермерських господарств, якщо ліс знаходиться на їхній території. По-друге, ліс можна приватизувати, якщо ви його посадили. Решта лісових угідь можуть перебувати виключно у державній чи комунальній власності.

Роман Олійник не відкидає можливості передачі лісу у селі Брустури у підпорядкування сільської ради. Але сумніви виникають, чи зможе сільський бюджет витримати таке навантаження. "Навіть якщо обласна влада вирішить передати лісові угіддя територіальній громаді, сільська рада має створити там підрозділ лісового господарства, самостійно фінансувати його, а це лісове господарство має там забезпечувати охорону і відтворення лісів. Це буде складно для їхнього бюджету, - пояснює Роман Олійник. - На комунальний чи приватний ліс поширюються ті самі вимоги, що й на державний ліс. Комунальний чи приватний ліс не означає свавілля".

До речі, сільській раді Прокурави у 1997 році через суд таки вдалося перебрати лісові угіддя у комунальну власність. Та до цього часу у селі так і не створено лісового господарства і ніхто не контролює самовільну вирубку лісів.

За словами Романа Олійника, самоврядування у лісах Брустурів та Прокурави скоро закінчиться: "Проблема мусить бути законодавчо врегульована. Або обласна адміністрація передасть ці ліси держ- чи агролісгоспу, або передасть їх територіальним громадам у комунальну власність. Цей закон не може мати винятків для косівських сіл".

Проте брустуручани обіцяють, що за жодних обставин не віддадуть ліс. Навіть якщо справа дійде до війни.

Галицький кореспондент