Маленькі дітки, вушка затуліть! Зброю на стегно! - двометровий козарлюга віддає наказ побратимам з Львівського куркового товариства. Пістолі і мушкети виструнчуються по команді, і лунає оглушлива святкова сальва. На майдані Шептицького розпочинається 7-ий Міжнародний фестиваль «Свято ковалів».

«Зброярство з ковальством тісно пов'язані, тому ми охоче приїхали привітати франківчан святковим салютом», - розповідає голова Куркового товариства Василь Качмар. Зброю новітнім козакам допомагають виготовляють їхні колеги-ковалі зі Львова. Про секрети зброярства пан Василь не розказує, але зауважує: усі пістолі, рушниці і мушкети є точними копіями давньої зброї.

Цьогорічний фестиваль став найбільш масовим за кількістю учасників. Як розповіла координатор заходу Ольга Полуботько, презентувати свою майстерність приїхали ковальські делегації з 23 країн. На майдані Шептицького розташувалися намети Австрії, Болгарії, Бельгії, Ірландії, Чехії, Литви, Франції, Латвії, Німеччини, Ліхтенштейну, Швеції, Швейцарії, Росії, Білорусі, Норвегії, США, Італії, Ізраїлю, Фінляндії, Австралії, Нідерландів та острова Кюрасао. Понад 300 гостей.

Спершу іноземці побоювались приїжджати в Україну, каже Ольга Полуботько, але поступово «Свято ковалів» завоювало славу одного з найкращих і найбезпечніших фестивалів у Європі. Нещодавно Івано-Франківськ увійшов до Кола європейських ковальських міст. Серед 16 європейських міст у Колі лише два українських - Івано-Франківськ та Донецьк. На знак подяки за таке міжнародне визнання місцеві ковалі свій цьогорічний подарунок мешканцям міста виготовили у формі кола. Карусель під назвою «Круговерть ковальських міст», на якій під час свята так радісно кружляли діти, прикрашатимуть авторські залізні кільця - від кожної делегації. Власне над створенням цих кілець і працювали ковалі впродовж фестивалю.

Карусель незабаром зникне з майдану Шептицького і переселиться у ковальську майстерню на доопрацювання. А вже наступного року на відкритті «Свята ковалів-2011» її урочисто презентують містові. Як стало відомо «ГК», зараз ведуться переговори з одним із головних спонсорів фестивалю - ВАТ «Прикарпаттяобленерго» - про те, щоб використати обертальну силу каруселі для освітлення. Відтак, коли хтось кружлятиме на каруселі, на ній будуть спалахувати лампи. А цьогорічним подарунком від ковалів є «Рамка ковальських традицій» із залізним фотоапаратом, розташована у сквері позаду Медакадемії.

Серед ковальських наметів із залізними горнами для кування впадав у вічі намет киянина Богдана Попова, засновника й ідеолога Школи традиційного ковальства. Богдан вже багато років займається відродженням традиційного українського ковальства і на майстер-класах показує, як кували колись наші предки. В Івано-Франківську гостей фестивалю шокували екологічним горном. Горно - це піч для нагрівання металу, у якій спалюється вугілля. Все, що потрібно для виготовлення горна, є у нас під ногами», - запевняє Богдан Попов, готуючи суміш для майбутньої печі. Звичайна трава вперемішку з кульбабами, вогнетривка глина і земля. Може бути кінський гній, глина і пісок. Від складників залежатиме довговічність горна. Скроплюючи суміш водою, коваль у залізному тазику виліплює щось на зразок гнізда з вмонтованою трубкою, через яку буде виходити повітря. Глядачам пояснює, що оскільки використаний тазик, таке ковальство він називає постіндустріальним. «Головний принцип постіндустріального ковальства - будь-хто може стати ковалем де завгодно. Усе необхідне є під ногами чи під руками».

Те, що ковалем може стати будь-хто, переконливо засвідчує склад учасників. Жінки-ковалі уже нікого не дивують. Але наймолодша за всю історію фестивалю «ковалиха», 15-річна Олександра, трохи розгублена від надмірної уваги. Її батько Роман Ковалик, який приїжджає на «Свято ковалів» вже сьомий рік поспіль, цього разу вирішив взяти доньку з собою. Олександра впевнено тримає молоток і кує, здавалося б, з недитячою силою. «Та ні, це не складно, - переконує дівчина. Просто у мене молоток легший». Вона почала кувати разом із батьком у 9 років і відтоді бере участь у багатьох ковальських фестивалях. Вдома, у Червонограді, Роман Ковалик має власну майстерню і Олександра залюбки кує якісь дрібнички для подруг. Вона мріє стати ювеліром, тож намагається кувати якомога більше, щоб мати добрі навики. Роман Ковалик захоплення доньки підтримує: «Ковальство - це наш хліб. Тепер з цього можна цілком пристойно прожити».

Галицький кореспондент