Як уже писала «Галичина», проект «Освіта країною» від фонду Святослава Вакарчука «Люди майбутнього», що розпочався в жовтні 2009 року, дав можливість 30 студентам з 24 університетів України першими апробувати світову практику академічної мобільності.  Конкурсанти проекту на два місяці змінили університет, місто й умови проживання. Серед щасливчиків — студентка третього курсу Івано-Франківського інституту менеджменту Тернопільського національного економічного університету Ірина Грицюк, який вона на два місяці змінила на інститут міжнародних економічних відносин Київського національного авіаційного університету. Ірина вже повернулася до Івано-Франківська та поділилася враженнями і новим досвідом.

— «Освіта країною» фонду «Люди майбутнього» Святослава Вакарчука стала мікрореволюцією в нашому освітньому житті, — каже Ірина Грицюк. — До цього часу ми ніколи не задумувалися над тим, чому в нас відбувається обмін між студентами з різних країн, а от переміщення всередині однієї країни немає. Я думаю, що це хороший приклад, який повинні взяти до уваги ВНЗ України, крім цього, внутрішня мобільність студентів є елементом Болонської системи освіти. Я впевнена, що в недалекому майбутньому буде підписано ряд договорів між ВНЗ про співпрацю, які допоможуть втілювати в життя таку ідею.

У проекті мене зацікавила новизна, адже до цього часу ніколи не чула про такі ідеї і бути першою ластівкою в конкурсі стало для мене справою честі. 

— Як виникла ідея взяти участь в «Освіті країною» і чи сподівалася на те, що тебе відберуть до тридцятки найкращих?

— Натрапила в Інтернеті на оголошення цього конкурсу, і, чесно кажучи, у мене тоді було багато справ, навіть не думала про участь. Але так склалося, що термін прийому заявок продовжили. Тоді я ще раз детально вчиталася в умови проекту — подумала, що варто спробувати, адже це досить цікавий та незвичний проект. Цікаво, що відправила свої документи буквально в останній день і — виграла.

— Які враження від двомісячного навчання в новому ВНЗ?

— Дуже задоволена, адже в рамках проекту здобула неоціненний досвід спілкування з людьми з інших регіонів, за що велике спасибі організаторам.
Навчання в інституті міжнародних економічних відносин НАУ розширило мої професійні горизонти. А ще Київ — столиця України, Мекка для регіонів — відкрив для мене безліч нових можливостей, зокрема зустрічі та лекції з представниками посольств чи з самими послами, відомими українськими банкірами та підприємцями. Київ до того часу був мені невідомим, тому за ці два місяці старалася кожного дня ходити до музеїв, театрів тощо. Київ — це море вражень, купа емоцій, і взагалі дуже круто. Час, проведений у новому ВНЗ, став для мене незабутньою, сповненою нових вражень подорожжю по рідній столиці. Деякою мірою це стало своєрідною «школою виживання», адже я і навчаюся, і проживаю в рідному Івано-Франківську, і для мене було зовсім новим таке поняття, як «гуртожитське життя».

— Чи не важко було навчатися?

— Загальна проблема, з якою зіткнулися всі конкурсанти, — досить велика академічна різниця. В Івано-Франківську навчаюся на міжнародній економіці, але через обставини пішла на міжнародні економічні відносини, тож у мене збігався лише один предмет — іноземна мова. Та  все ж мені вдалося взяти максимум для себе. Звичайно, я паралельно підтягувала своє навчання в рідному ВНЗ, мені передавали завдання, книги, в Києві ходила до бібліотеки імені Вернадського.

— До чого було найважче звикнути?

— Кожного разу київський вокзал ставав для мене «холодним душем», примушував включатися в нове життя. Не могла зрозуміти, куди це місто зі своїми жителями постійно поспішає. Чому тут існують затори, якщо вулиці, на відміну від івано-франківських, значно ширші? Проте мені вдалося віднайти ті моменти в житті столиці, коли її жителі йдуть повільною ходою, ненав’язливо усміхаються і мило розмовляють. Створивши свій маленький мікросвіт, я зуміла не загубитися в мегаполісі.

Коли тільки приїхала, було незвично, бо все нове: колектив, одногрупники, місто і тим більше — нова обстановка, бо в Івано-Франківську не могла відчути всю самостійність, яку відчула в Києві. Буквально за три дні пристосувалася, освоїлася. Найважче було те, що ти повертаєшся не до себе додому, а до гуртожитку, де ділиш побут з іншими, спочатку незнайомими, дівчатами.

— Що дала ця короткочасна зміна ВНЗ?

— Особисто для мене «Освіта країною» — це передусім шанс, який дозволив мені зсередини пережити студентське життя іншого ВНЗ, поглянути на побут інших людей. Навчання в Києві стало для мене своєрідною «школою виживання» — змогла відчути повну самостійність та відповідальність за себе. Думаю, що «школу молодого бійця» я пройшла на «відмінно». Також вдалося глянути на себе під зовсім іншим кутом зору, виявити свої слабкі і сильні сторони.

— Після повернення додому чи не було адаптації вже до рідної alma mater?

— Мене багато хто запитував: «Як ти, приїхавши з Києва, зможеш знову навчатися в провінційному місті?». Так говорити не можна. Київ, звісно, — мегаполіс, але Івано-Франківськ — рідний. Я знала, що їду лише на два місяці, що скоро повернусь, скучала за своїми одногрупниками, викладачами. Все-таки це моя alma mater, мій дім.

— І наостанок, який, на твій погляд, секрет успіху?