Стратегію розвитку агропромислового комплексу Івано-Франківщини до 2020 року затвердила рада соціально-економічного розвитку, боротьби з організованою злочинністю і корупцією, що діє при ОДА. Цей доволі-таки професійно скомпонований програмний документ, очевидно, впорядкує той броунівський рух, який спостерігаємо в сільському господарстві краю вже впродовж майже двох десятиліть. Принаймні він покликаний і лад навести в одній з базових галузей економіки регіону, і поступ її забезпечити...

— Ідея створення такого дороговказу цілковито належить голові облдерж-адміністрації Михайлові Вишиванюку, — розповідає начальник головного управління агропромислового розвитку ОДА Микола СУХОЛИТКИЙ. — Наступного ж дня після приходу на посаду керівника області він доручив аграрним службам розробити таку стратегію. Зізнаюся, що виписати цю програму було непросто. Адже, як ви знаєте, Михайло Васильович, окрім усього, — авторитетний господарник-професіонал. І резонно, що в нього є своє бачення того, як має розвиватися прикарпатський агросектор і яким мусить стати через десять років. Довелося нам усім доростати й до того розуміння, щоби створити такий документ, як належить. Уже й не кажу, скільки разів довелося його переробляти, щоби врахувати зауваження і пропозиції голови ОДА. Але врешті-решт, як мовиться, спільними зусиллями вдалося зробити це так, як того вимагають реалії нашого часу.

Звичайно, проблем в АПК — сотні. Але ми виокремили стратегічні, вузлові моменти і сформували головні напрями розвитку галузі. Отже, насамперед маємо запровадити систему ефективного використання земель сільськогосподарського призначення. Адже в області понад 50 тис. га, що мають такий статус, лежать облогом. Землі такої категорії, які комусь належать, але з різних причин, сказати б, простоюють, введемо в обробіток через залучення вітчизняних та іноземних інвесторів. Коли ж хтось орендує якісь площі, але не обробляє їх, ініціюватимемо розірвання угод такої оренди відповідно до чинного законодавства і сприятимемо, щоб ці наділи передали ефективним інвесторам або ж у фонд земель запасу сільських (селищних) рад.

— Миколо Васильовичу, саме ввівши в обробіток і ці, так би мовити, додаткові, землі, ви й сподіваєтеся вийти на передбачені у стратегії нові показники валового виробництва?

— Не тільки завдяки цьому. Крім екстенсивного способу вирощування сільгоспкультур, стимулюватимемо цей процес і методами інтенсифікації виробництва: використанням сучасних технологій, вапнуванням ррунтів та іншими заходами на збереження й підвищення родючості землі тощо. Свою роль тут має відіграти і створення сучасної селекційної й насіннєвої бази, що дасть змогу впровадити у виробництво такі сорти насамперед зернових, зернобобових, кормових культур, що дають і високі врожаї, і доброякісну продукцію. Цим забезпечимо товаровиробників області насінням власного виробництва місцевих районованих сортів з тим, аби мінімізувати тенденцію до використання хліборобами закордонних гібридів, які нерідко мають вищу врожайність, ніж вітчизняні, та не витримують кліматичних умов області, що призводить несприятливими роками до масової загибелі таких посівів.
Вживши цих та інших заходів, і сподіваємося збільшити, скажімо,  до 2020-го валове виробництво зерна до 540 тис. т. Адже потреба наших краян у продовольчому зерні становить 204 тис. т, на корм тваринам і птиці потрібно ще 270 тисяч, тоді як торік ми зібрали тільки 402 тис. т. Власне, для підтримки того балансу доводиться щороку завозити з-за меж області понад 70 тис. т зерна і продуктів його переробки. Тепер же, рік у рік нарощуючи збір зерна, зменшуватимемо той імпорт.

Також сподіваємося домогтися виробництва в регіоні достатньої кількості цукру — по 38 кг на кожного прикарпатця. Якщо цього року плантація солодких коренів в області сягне 3,5 тис. га, то за десять літ її мають подвоїти й видавати на-гора 250–280 тис. т сировини, що забезпечить ефективну роботу Городенківської цукроварні, яку, про що ми вже повідомляли, бере під своє крило агрохолдинг «Мрія» з Тернопілля.

— Чи знайшло відображення в тій програмі одне з аграрних бачень голови ОДА, що стосується виробництва рівнобіжно з загальним валом ще й окремого виду продовольства, вирощеного без застосування міндобрив та інших хімічних засобів?

— Безумовно. Завдяки йому в обласному бюджеті передбачено 120 тис. грн. для проведення моніторингу сільської місцевості краю й визначення спеціальних сировинних зон, на родючих землях яких, не забруднених важкими металами, пестицидами й іншими токсичними речовинами, можна вирощувати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію. Варто підкреслити, що вже географічне розташування нашої області таке, що її природні ресурси дозволяють вирощувати саме таку високоякісну продукцію рослинництва і тваринництва. Тим-то плануємо до 2020 р. довести її виробництво до п’яти—восьмивідсоткового рівня від загального валу.

Не забули ми й про розвиток садівництва, оскільки в минулому прикарпатських садів поменшало майже вдвоє. Тепер же сподіваємося щороку збільшувати площі молодих садів та ягідників на 120 га, вирощувати 250 тисяч саджанців плодоягідних культур. А програма «Сади Прикарпаття», яку незабаром ухвалимо, передбачає виділяти на цю підгалузь по два мільйони гривень щороку.

— Це все стосується рослинництва, яке й так нібито несогірше виглядає за всіма показниками. Але, як не раз доводилося чути, Прикарпаття з його доволі вологим мікрокліматом, з переважно горбистою місцевістю, численними сіножатями, лугами, полонинами тощо — просто ідеальний регіон для розвитку тваринництва. Тим часом ця галузь — назагал у досить глибокому занепаді.

— На Івано-Франківщині справді чудові природні умови для розвитку молочного і м’ясного скотарства, вівчарства, птахівництва, свинарства. І наша програма це враховує. Акценти стратегії істотно зміщено в бік розвитку тваринництва, що має велике значення для стабільного функціонування економіки, адже у структурі сільгосппродукції його частка становить 60 відсотків. Звичайно, чільний пріоритет належить розвиткові саме молочної галузі. Бо якщо утримуватимемо достатньо корів, тоді матимемо вдосталь не лише молока, а й молодняка ВРХ, а відповідно — й м’ясної сировини для забезпечення безперебійної роботи переробних цехів.
Це, до речі, добре розуміють і в уряді. Недарма в Держбюджеті-2010 передбачили 1,3 млрд. грн. на виплату дотацій на кожну ідентифіковану корову в Україні незалежно, де вона «прописана» — в агроформуванні чи у селянському дворі. Я про це говорив, коли представляв стратегію на Раді розвитку регіону. Правда, відтоді дещо змінилось. і я принагідно мушу внести поправку. Як повідомили з Мінагрополітики, ті кошти виділятимуть не з нинішнього року, а з наступного, тобто з огляду на кількість корів на
1 січня не 2010-го, як задумали, а 2011-го. Але в будь-якому разі ці гроші —  а то близько 500 грн. на корову, — рано чи пізно знайдуть своїх адресатів.
Словом, плануємо шляхом поступового зростання чисельності маточного поголів’я корів як мінімум на тисячу голів щороку довести його в 2020-му у господарствах усіх категорій до 136 тис. Звичайно, зосередимо зусилля й на розведенні спеціалізованих м’ясних порід худоби в гірських і передгірських районах, де значні площі природних пасовищ. І тут об’єктом особливої уваги має бути досягнення домовленостей з нашими інвесторами, які працюють лише в рослинництві, про доцільність вкладання їхніх коштів і у створення ферм з розрахунку не менше десяти умовних голів на 100 га орендованих ними земель.

— Усе ж, пане Миколо, як на мене, найбільша цікавинка стратегії в тому, що вона документально задекларовує державне сприяння розвиткові лише великоземельних, багатотоварних сільгосппідприємств, тоді як дрібнотоварне аграрне виробництво оголошує безперспективним.

— Ми справді занотували, що «необхідно визнати безперспективність розвитку дрібних господарств». Але зробили це не через чиюсь примху чи тому, що комусь не подобаються невеличкі фермерські й особисті селянські господарства. А передусім з огляду на світові тенденції до зростання темпів інтенсифікації агросектору шляхом впровадження наукових досягнень та передових технологій, які зорієнтовані на великі поля і передбачають використання широкозахватної техніки. Річ у тім, що ці прогресивні методи-засоби неможливо застосовувати на дрібних земельних наділах. 

До того ж саме великі підприємства зможуть, згідно з сучасними ринковими вимогами, постачати великі партії продукції. Ще однією запорукою їхнього успіху стане галузева диверсифікація, урізноманітнення виробництва шляхом вдосконалення їхньої структури в бік розвитку вигідніших галузей, становлення переробки тощо. Тож формування  такої раціональної організаційно-правової структури сільгоспвиробництва триватиме й надалі шляхом об’єднання агроформувань.

Зрештою, такі правила гри диктує саме життя. Адже чимраз більшає вага агроформувань у валовому виробництві. Приміром, якщо в 1990 році на великі сільгосппідприємства припадало 45 відсотків виробленої продукції, а у 2000-му лише вісім, то з 2004-го їхня частка зростає і вже становить 20 відсотків. Останніми роками в різних господарствах, усвідомлюючи й без програмних документів насущну потребу в розширенні обсягів землекористування, збільшують орендовані площі. Скажімо, у ТзОВ «Прут-Генетик» починали з тисячі гектарів, а тепер обробляють 5 000. Утім, це стосується й фермерів. Якщо на початках 90-х наші господарі обробляли в середньому по 11 га, то нині майже 43. Тобто й у фермерських господарствах спостерігається тяжіння до збільшення площ землі, яку вони обробляють.

— Що ж тоді буде з тими дрібними селянськими господарствами, яких більшість і які сукупно виробляють до 80 відсотків валової продукції, хоча й ледве зводять кінці з кінцями?

— Їх не буде покинуто напризволяще. Адже ініціюємо створення вертикально інтегрованих формувань — насамперед асоціацій виробників зерна, молока, м’яса, цукру, плодів та овочів тощо, які поглиблять стосунки між виробниками, переробниками продукції і торговельною мережею. Вони поєднають виробництво сировини та її переробку в єдині організаційно-виробничі структури, забезпечать цілісність технологічного ланцюга з виробництва продуктів харчування і сприятимуть підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва за рахунок справедливого розподілу між його учасниками прибутку, отриманого від реалізації готової продукції.
інакше кажучи, в цьому процесі товаровиробники кооперуватимуться з підприємствами харчової та переробної промисловості, торгівлі, при цьому розвиватимуться невеликі виробництва з високим рівнем технічного оснащення, широким застосуванням малогабаритного устаткування і збірних модулів, що дасть змогу змінити структуру переробки сировини, збільшити випуск та асортимент продукції. Прикладом такої діяльності є агрохолдинг «Авангард», ВАТ «Івано-Франківський м’ясокомбінат», ДП «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент» Тисменицького та ТзОВ «Росан-Агро» Рогатинського районів. Отож завдяки об’єднанню особистих селянських господарств та створенню на їхній основі сільськогосподарських обслуговуючих чи заготівельно-збутових кооперативів — а на це спрямовуємо діяльність обласної дорадчої служби — й буде забезпечено участь у вертикально інтегрованих структурах і цих безпосередніх виробників аграрної продукції.