Конституція України гарантує дотримання державою прав, свобод та інтересів суспільства. Україна декларує себе як «суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава» (ст. 1 Конституції України). А що ж виходить насправді? Насправді виникає парадоксальна ситуація, коли приймають закони, котрі мали б поліпшувати матеріальний стан громадян, та одночасно приймають і застосовують закони, які значно погіршують цей же стан.

Як боротися пересічним громадянам з таким ганебним явищем, відповідь одна — через суди, включаючи і Європейський суд з прав людини. Сьогодні в Україні налічуються мільйони матерів, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до трирічного віку, і держава платить їм щомісяця, як правило, 130 гривень. Але це не та сума, яка їм належиться. Бо Закон «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» передбачає, що їм повинні виплачувати не менше прожиткового мінімуму, встановленого для дітей цього віку, а це протягом 2007—2010 рр. — відповідно 470, 550, 600 і близько 770 грн. щомісячно.

Загалом по країні понад 300 тисяч батьків, які доглядають дітей до трирічного віку, починаючи з 2007 року, виграли справи у судах, і більше половини з них уже отримали реальні кошти, в основному зі східних і південних регіонів країни. Місцеві органи соцзахисту, як правило, подають апеляції на рішення місцевих судів, мотивуючи тим, що кошти на ці виплати не передбачені Держбюджетом. Однак апеляційні суди стають на захист матерів, і вони отримують до десяти і більше тисяч гривень законної допомоги.

Абсолютно аналогічна ситуація і з дітьми війни, які відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» повинні отримувати надбавку до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Насправді отримують тільки 10%, проте, як і матері, виграють у держави через суди. На сьогодні вони отримують близько 4 500 гривень недоплачених державою коштів.

Чому держава, яка все одно програє суди й мусить платити по закону, не поспішає виправити сутуацію, тобто добровільно віддати матерям і дітям війни те, що їм належиться?

Очевидно, розрахунок на те, що до суду звертаються далеко не всі, а на додаткову субвенцію, яка б розв’язувала проблему, коштів нема й наразі не передбачається. і ще один розрахунок — це той, що наймолодшій особі, яка має статус дитини війни, сьогодні 65 років, а за статистикою середній вік життя в Україні у чоловіків — 62, у жінок — 72 роки.

Таким чином, тільки звернення до суду, ясна річ, юридично грамотно оформленими документами, можна виграти у держави справу й одержати реальні належні гроші.