Про сучасну українську освіту, шляхи її розвитку та реформування нині не сперечаються хіба що ліниві. Одні нарікають на європейську орієнтацію українських шкіл, деякі хочуть воскресити в сучасних реаліях рідну для них «радянську школу», треті пропонують свою модель розвитку освіти. Звісно, кожна точка зору має право на життя, та все ж не варто забувати, що від цієї невизначеності потерпають передусім школярі. А цьогорічні десятикласники взагалі стали справжніми піддослідними кроликами, адже з першого класу знали, що першими вчитимуться вже 12 років, та в цьому навчальному році їх шкільний термін може зменшитися до 11 років. Так вирішили провладна більшість на парламентських слуханнях та міністр освіти і науки Дмитро Табачник. Проте дванадцятирічка зводиться не лише до збільшення кількості років, проведених у школі, головне в ній — новий та високоякісний зміст під назвою «профілізація». А всі політичні баталії зводяться хіба що до терміну навчання українських школярів, на кшталт: 12, 11 — хто дасть менше?
Напевне, одним із виходів з такої абсурдної ситуації є створення суто української моделі освіти і послідовне запровадження її. Про традиційну українську школу, недоліки й переваги радянської системи освіти та 12-річне навчання спілкуємося з першим заступником голови Івано-Франківської обласної ради кандидатом педагогічних наук Зіновієм БЕРЕГОВСЬКИМ.
— Якими раніше були українські освітні традиції і якими вони є тепер?
— Освіта в Україні завжди посідала особливе місце, історичні джерела свідчать про те, що в часи Гетьманщини освітній рівень українського населення не поступався західноєвропейському. Початкову освіту в церковнопарафіяльних школах, окрім хлопчиків, здобували й дівчатка. Ставши дорослими, вони прищеплювали любов до наук уже своїм дітям. Потяг до освіченості, різних видів мистецтв і духовності впродовж ХVII—ХVIII століть був гідний подиву, адже коли російський цар Петро I заледве міг спілкуватися однією іноземною мовою — голландською, українські студенти писали і розмовляли латиною, давньоєврейською, старослов’янською, польською. Через чужоземне панування навіть у ХХ столітті в Україні не могло існувати своєї національної моделі середньої та вищої освіти, натомість їй була силоміць нав’язана радянська школа, головні засади якої зберігаються ще й понині. Чомусь вважалося, що радянська освіта найкраща, заперечували цю тезу хіба тільки поодинокі педагоги. Аж після проголошення України незалежною вчені й педагоги вирішили шукати свою українську систему освіти, яка б задовольняла і наслідувала давні традиції. Адже до 1939 року, до приходу радянської влади, на Західній Україні була солідна система освіти, українські школи, особливо гімназії, давали ррунтовну освіту. І до цього часу люди ще не втратили довіри до слова «гімназія».
— Та все ж переконана, що в радянській школі були і свої переваги, які можна було б запозичити...
— Радянська школа давала великий обсяг знань, також відзначалася високим ступенем дисципліни та організованості. Проте вирівнювала всіх дітей за соціальним статусом, бо власне школи були унітарними з єдиним навчальним планом.
— Яка ж тепер українська школа?
— Український школяр був і залишається перевантаженим навчальними програмами та обсягом матеріалів. В українській школі наразі не вчать використовувати здобуті знання на практиці. Вітчизняна школа — авторитарна, на першому місці колектив, а конкретний учень поки що нівелюється. Вчитель і сьогодні ще орієнтований на середньостатистичну дитину, а не на особливості кожної особистості. Ми все-таки не можемо відокремити базові знання від суто інформаційних, які не використаєш у практиці дорослого життя.
— А чим був зумовлений перехід до 12-річної системи освіти?
— Передусім це входження України в світовий освітній простір. Вітчизняні освітні стандарти, зокрема тривалість здобуття загальної середньої освіти, повинні відповідати нормам світового співтовариства, термін навчання має бути не менше 12 років.
Питання полягає в іншому: чи готові ми були до цього? На мою думку, ця готовність означає обов’язкове продовження навчання в старших класах у рамках профільної школи, тобто дванадцятирічка тільки тоді матиме сенс, коли навчання в старших класах здійснюватиметься в рамках профільної школи. Стверджую, що для справжнього профільного навчання, а отже, і до навчання впродовж усіх 12 років наша система освіти поки що не готова — ні практично, ні теоретично.
Школа повинна забезпечити учневі можливість вибору предметів — чи за індивідуальним планом, чи в рамках певного набору навчальних предметів, а для цього у шкільному закладі має бути певна кількість навчальних груп за віковою ознакою. інакше кажучи, профільність можлива, якщо будемо мати три-чотири класи на паралелі, а ще краще — п’ять-шість. Тоді в кожному з цих класів можна сконцентрувати учнів за нахилами: в одному — математичний профіль, у другому — природничий, у третьому — гуманітарнийѕ А тепер скажіть мені, скільки у нас таких шкіл, в яких би у старшій школі було хоча б три-чотири класи на паралелі? Цього немає не лише в сільських навчальних закладах, а й у більшості міських. Як міністерство збирається вже цього року перейти на профільність у масштабах всієї країни, незрозуміло не лише працівникам освіти, а й, напевне, самим працівникам міністерства.
— Існує думка, що кожну школу треба окремо профілювати...
— З такого реформування, окрім чергового окозамилювання, нічого не вийде, адже якщо в кожній школі запроваджується один профіль, доведеться всіх учнів заганяти в цей напрям незалежно від їхніх бажань, здібностей та нахилів. Це вже буде не профільність, а наруга над нею. Ті люди, які виступають за введення профільного навчання негайно, не розуміють масштабів цієї ініціативи, адже навіть самі поняття профільної школи і загальносередньої освіти несумісні за суттю. Загальна освіта — освіта однакова для всіх, а профільна школа передбачає різну освіту залежно від здібностей учнів, а відтак слід змінювати зміст, парадигму мислення стосовно нового освітнього простору. Донині питання про організацію профільного навчання не з’ясовано по суті, а у нас уже створили навчальні плани профільної школи і повним ходом готують відповідні підручники. Це називається бігти попереду коней.
— Де ж тут вихід? І чи не краще повернутися до десятирічки?
— Як на мене, вихід є, але для запровадження дванадцятирічки треба провести велику підготовку, і це було б справжньою реформою школи, а не тією, яка звелася до заміни п’ятибальної системи оцінювання знань на 12-бальну та впровадження в школі безкарності під виглядом так званого дитиноцентризму. Маємо не відмовитися від дванадцятирічки, а відкласти її на два-три роки, а тим часом визначитися, яку систему прийняти для адаптації в українських умовах. Передусім треба радикально зменшити кількість предметів у старшій школі і змінити співвідношення інваріантної частини навчального плану (обов’язкові предмети. — Авт.) і варіативної частини (предмети за вибором учнів. — Авт.) на користь останньої, як це зроблено у багатьох цивілізованих державах. Треба створити цільові групи з науковців і педагогів-практиків, які здатні до наукового аналізу, поставити перед ними конкретні завдання — протягом певного часу розробити пропозиції щодо реформування в старшій школі. У практичному плані це буде набагато складніше, потрібно буде переформатувати фактично всю систему освітніх закладів: відокремити старшу школу від середньої та початкової, також зменшити кількість старших шкіл методом їх об’єднання. Приміром, на кожен сільський район створити три-чотири такі школи, у середніх за розміром містах — шість-сім. Таким чином можна було б без великих затрат створити старші школи, засновані на справжньому профільному навчанні, де давали б справді високоякісну освіту, здійснити оптимізацію мережі освітніх закладів, наблизивши школу до освітніх проблем регіону, поліпшити навчально-матеріальну базу старшої профільної школи. Адже основне навчальне обладнання — комп’ютери, бібліотечні фонди, фізичні та хімічні лабораторії, які потрібні передусім для старшої школи, розпорошено по тисячах шкіл, де їх використовують у навчальному процесі вкрай неефективно. За умови реформи можна було б сконцентрувати значну частину всіх цих засобів у старших школах, де вони найнайпотрібніші. Наступне — це поліпшити кадровий потенціал школи, краще підготовлених для роботи у старших класах вчителів направити у профільні школи вищого ступеня. Ну і докорінно змінити ситуацію з підвищенням якості освіти в сільській місцевості за умови створення в кожному районі кількох профільних шкіл для старших школярів.
— Яка ж складність реформи у масштабах всієї країни?
— Тут ідеться не лише про брак коштів, а передусім про те, що для цього потрібна величезна політична воля, якої у нас наразі немає. Потрібно подолати опір насамперед директорів шкіл, вчителів, батьків та чиновників, які не хочуть жодних реформ. Необхідно змінити законодавчу базу, яка дозволила б зробити таку справу. Головне, що має змінитися, то це педагогічне мислення більшості наших організаторів освіти, управлінців та й рядових педагогів. Суть цього мислення — відмова від стереотипу, що високоякісну сучасну освіту можна здобути лише в радянській загальноосвітній школі. Потреба в реформі нікуди не зникне, і краще робити її продумано, раціонально, а не похапцем, як ми звикли.
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Останні новини з категорії Влада:
30 Грудня 2016, 18:09
30 Грудня 2016, 11:19
30 Грудня 2016, 8:52
30 Грудня 2016, 8:09
30 Грудня 2016, 7:14
28 Грудня 2016, 16:59
28 Грудня 2016, 8:30
28 Грудня 2016, 8:08
27 Грудня 2016, 14:04
27 Грудня 2016, 8:57
27 Грудня 2016, 8:34
27 Грудня 2016, 6:36
26 Грудня 2016, 18:30
26 Грудня 2016, 18:06
26 Грудня 2016, 16:01
26 Грудня 2016, 14:58
26 Грудня 2016, 11:48
26 Грудня 2016, 8:52
23 Грудня 2016, 19:43
23 Грудня 2016, 16:30
23 Грудня 2016, 13:42
23 Грудня 2016, 13:13
23 Грудня 2016, 10:30
23 Грудня 2016, 10:08
22 Грудня 2016, 21:30