Два гетьмани і один зрадник…

Спостерігаючи за недавніми подіями в колись братній Киргизії, багато наших співвітчизників хотіли б бачити отих братів-киргизів у нас на Україні. А то в нас, українців, як говориться хата з краю, а тому до киргизького сценарію нажаль не дійде.

Однак виглядає так, що вона (хата) скраю не у всіх і не завжди. А з огляду на призначені на 30 жовтня вибори голів місцевих громад та депутатів місцевих рад, політична свідомість українця (не виборця) сильно зростає. І ось тут спрацьовує ще одна споконвічна риса нашого народу, «Де три українці там два гетьмани і один зрадник». Про зрадника трішки згодом, а зараз про гетьманів…

Повернемося в період розгулу чи то ба, розквіту демократії 2005 рік. В результаті безпрецедентної за світовими мірками, мирної революції в нашій країні владу отримали націонал-демократи. Віктор Андрійович Ющенко призначив керівників областей, і ось тут почалося найцікавіше – помісна боротьба між князьками, чи то ба, лідерами політичних партій за посади в керівництві районів. Доходило навіть до того, що з районів було 5-6 кандидатів на голову, і кожен сам про себе розказував який він демократ, та скільки сходжень на Говерлу разом з Президентом здійснив. Чомусь мало хто наводив свої здобутки, як керівника-бюрократа. Це мабуть від того, що насправді мало хто цими бюрократами був. І що виявилося в результаті? Призначений (не надовго) головою Долинської РДА Володимир Січко розцінив демократію, як можливість подати до суду на Президента за те що той відважився його звільнити. Подібною була ситуація і в Надвірнянському районі, звідки довго не хотів вступатися Василь Андрейчук. І вже трохи пізніше щось подібне зробив голова рожнятівської РДА Василь Комар. Цей просто після звільнення пішов на кілька місяців на лікарняний. І це тільки ті приклади демократії, які загально відомі. Сильно ці керівники переживали за свої райони.

Зрозуміло, що чиновники таких високих рангів, як і нижчих рангів, як і не чиновники захищені одним і тим же Кодексом законів про працю. Але використовувати цей захист після указу Президента про звільнення, це суперечить перш за все етичним нормам, або просто мало б бути стидно.

Недостатня кількість фахових кадрів характеризує кожну післяреволюційну владу. Адже в процесі революції, від влади, як правило, усувають тих, хто її (цю владу) уособлював. І на їх місце приходять ті, хто (на їх думку) цю владу заслужив, виконуючи певну роль в революційному процесі. І дарма, що вони (ті хто заслужив) часто не знають чим відрізняється рішення від розпорядження. Це природній еволюційний процес, і якщо нова влада прийшла на довго, то цих «керівників» буде час навчити, для цього й існують академії державного управління. От тільки б було бажання вчитися і часу вистачило. А то можуть вигнати (з влади), або, що ще гірше, вся їхня влада зміниться.

А коли перша хвиля призначень (назвемо їх політичними) влягається, тих хто не справився замінюють на так званих «вічних», тих хто працює при будь-якій владі. Хотілося б сказати професіоналів, але нажаль вони просто добре знають як працює система, адже вона (система), на відміну від політичного устрою та розкладу сил в радах, не змінюється ніколи.

Такі постійні кадрові перетасовки це, як правило з’ясування стосунків між політичними опонентами в економічному просторі. Однак в процесі політично-кадрового руху час від часу випливають дійсно розумні та головне культурні представники громад. За яких згодом, якщо їх висунуть до якихось рад, не соромно буде голосувати. Але, як правило, їм не дадуть можливість висунутися, адже як тоді на фоні розумних та культурних будуть виглядати решта. Тому краще висувати таких як всі. І дарма що в тих «інших» зовсім інакше прогресивне мислення і користі вони громаді могли б принести набагато більше. Користь громаді це перспектива віддалена, а шкода для іміджу гетьманів очевидна вже. І тому цих «інших» неможна допускати не те що до влади, а не можна допускати навіть до розмов з вищим начальством, а то чого доброго їхні слова та думки ще комусь сподобаються. Не можна допускати цих «інших» і до розмов з електоратом, бо ще чого доброго оберуть на найближчих виборах.

То ж давайте спробуємо подумати перед тим як ставити птичку в бюлетені. Може є серед кандидатів молоді, зі здоровим глуздом? Може ще є (або вже є) шанс щось поміняти? Може не треба вибирати поміж комуністами та націоналістами. Може не крайній націоналізм «Свободи» допоможе нашій країні? А помірковані молоді, розумні політики, які мають свою позицію та не бояться її висловлювати. І які дійсно вболівають за місто, район, область, а не виступають проти діючого мера чи губернатора. 

Хотілося б ще сказати пару слів про третю дійову особу приказки, з якої ми почали – про зрадника. Зрадниками рано чи пізно стають всі, хто думає не так як більшість, а головне робить вчинки не такі як інші. Причому всі інші і самі б так зробили, але духу не вистачає, або ніхто не пропонує. Тому легше оголосити ймовірного конкурента зрадником, дарма що він дотепер був товаришем і навіть частенько допомагав. А народ, чи то ба електорат, він як тільки обрав владу зразу починає її тихо не любити. Електорату потрібна революція і жертви, а владі, чия б вона не була, потрібна стабільність і час для виконання своєї програми. Набагато легше махати шаблею, чи то, прапором, аніж сісти та створити програму дій, а ще важче тихою сапою цю програму реалізовувати. Якраз тих, хто в процесі реалізації своєї програми приймає непопулярні рішення, що не підтримуються революційно налаштованою частиною суспільства, і оголошують зрадниками. Хоча насправді ці зрадники для громади в цілому можливо більш корисні, аніж революціонери.

Ще один важливий момент. В процесі виборів, особливо це стосується мажоритарки, виборці підтримують програму того чи іншого кандидата, тим самим довіряючи його ідеям та його баченню шляхів розвитку громади. Замітьте, не делегують йому своє бачення, а довіряють баченню кандидата. Тому, якщо думка окремих представників громади починає розбігатися з наміченою програмою обранця, то це ще зовсім не є ознакою зради. А якщо хтось дуже хоче реалізовувати свої бачення, будь ласка, представляйте їх на розсуд громаді, а вона вирішить чи достойні ви її довіри. Зараз якраз слушна нагода. Щоправда зараз складніше, треба ще осередок партії знайти, який поручиться за «жаждущего власти». Можливо це й корисно, якщо не перетвориться на банальну торгівлю списками.

Ото ж зараз, в процесі підготовки до виборів, потенційні кандидати починають «пересувати свої хати з краю села поближче до центру» це хороший знак, головне, щоб в процесі цього «пересування» з хати не з’їхав дах…

Федір Галичанський