Приводом для зустрічі з начальником УМВС в області генерал-майором міліції Василем Варцабою стали події, про які наша газета недавно повідомляла. Йдеться про затримання двох жителів Снятинського району, які на початку червня пограбували чоловіка в Городенці. Точніше, попередньо це кваліфіковано як розбійний напад. Зловмисники перед тим, як заволодіти грошима потерпілого, а це ні багато ні мало — близько 60 тисяч гривень, кілька разів вистрілили у нього з пістолета. Потім хутко зникли з місця події. Та не минуло й тижня, як нападників затримали. Йдеться про двох чоловіків, один з яких не так давно вийшов на волю після семирічного ув’язнення за згвалтування.

- Власне, це вже був їхній третій злочин, скоєний за останні кілька місяців, — розповідає Василь Миколайович. — Першим був напад на автозаправку в Снятинському районі. Там зловмисникам вдалося забрати понад вісім тисяч гривень. Через місяць вони знову «пішли на діло». Цього разу об’єктом їх нападу став чоловік, який займався валютними операціями. Зловмисники кілька днів стежили за ним, вивчали режим дня, маршрути пересування й одного дня спробували його пограбувати. Для цього прикинулися працівниками міліції. Розфарбували у жовто-сині кольори ВАЗ п’ятої моделі, почепили спеціальні номери, самі переодягнулися у камуфляжну міліцейську форму і з допомогою жезла спробували зупинити потенційну жертву, коли той їхав на своїй машині. Правда, чоловік щось запідозрив і не став зупинятися, а, навпаки, піддав газу. Нападники кілька разів вистрілили йому вслід, але це нічого не дало. Отож вони залишилися без здобичі і навіть, можна сказати, зазнали збитків. Бо, замітаючи сліди, спалили свою «п’ятірку» в лісі.

Зазнавши невдачі, своїх планів незаконного збагачення не полишили. Знову обрали особу, котра мала справу з обміном волют, бо такі люди завжди мають гроші. Як і попереднього разу, за майбутньою жертвою, жителем Городенки, також стежили. Нарешті 8 червня близько восьмої години ранку, коли чоловік ішов через міський парк, на нього напали. Зауважу, що і в цьому випадку не обійшлося без переодягання у міліціонерів. Щоправда, тепер зловмисники вже пересувалися на мотоциклі, але також розфарбованому у жовто-синій колір.
 

У жертву тричі вистрілили — в голову та груди і забрали гроші. В перерахунку на національну валюту близько 60 тисяч гривень.

— Наскільки нам відомо, поранення, які завдали чоловікові, виявилися не дуже тяжкими, хоча й стріляли в життєво важливі органи.

— Річ у тім, що це були газові пістолети, перероблені для стрільби металевими кульками. Ми пізніше знайшли їх.

— Як ви сказали, злочин було скоєно 8 червня, а 14 червня зловмисники вже опинилися в камері ізолятора тимчасового утримання. Завдяки чому вдалося так швидко розкрити цей розбійний напад, який, наскільки ми зрозуміли, був ретельно підготовлений?

— У міліції є певні методи, про які говорити не будемо. А загалом це результат, повірте, кропіткої і злагодженої роботи працівників нашої міліції. Це був тяжкий злочин, до того ж скоєний із застосуванням вогнепальної зброї. Як тільки ми отримали відповідне повідомлення, по тривозі було піднято практично весь Городенківський  райвідділ, з області виїхала слідчо-оперативна група. Окремо для розкриття цього нападу було створено групу з працівників спецпідрозділу із розкриття злочинів проти особи при обласному управлінні карного розшуку. Навіть тяжко конкретно сказати, скільки було опитано людей, яку проведено роботу щодо осіб, схильних до такого роду  дій, перевірено «облікового» контингенту. Врешті-решт вийшли на двох жителів Снятинського району. В результаті детальної перевірки вдалося здобути переконливі докази їхньої причетності до нападу в Городенці та до двох інших злочинів, про які вже розповідав.

— Знаєте, зацікавив такий нюанс. Зловмисники в останньому випадку, аби видати себе за правоохоронців їздили на мотоциклі, розфарбованому у так звані «міліцейські» кольори. Але я, скільки вже тут працюю, не бачив, щоби працівники внутрішніх органів користувалися таким транспортом.

— Мабуть, хлопці фільмів надивилися. Хоча мотоцикли у нас є, але на них не їздять. Та й розфарбовані вони інакше.

— Василю Миколайовичу, наскільки мені відомо, коли розслідують тяжкі злочини, то паралельно розкривають чимало  інших правопорушень.

— Так, було розкрито близько десяти крадіжок, щоправда, не дуже серйозних. Хоча, зрозуміло, для потерпілого вже сам факт посягання на його власність, навіть якщо матеріальна шкода невелика, завдає ще й моральної травми. Та ми зіткнулися з іншою проблемою. Ще перед розбійним нападом у Городенці аналогічний злочин було скоєно в Рогатині. Кілька на той час ще не відомих осіб уночі проникли до будинку одного з місцевих жителів, напали на жінку, зв’язали її та почали вимагати гроші. В цей момент повернувся чоловік. Вони вдарили його пістолетом по голові. Чоловік упав. Але шум почула дочка, вибігла і почала кричати. Це налякало нападників і вони втекли. Причому тікали так швидко, що навіть по дорозі загубили пістолет, який ми потім знайшли. Також довелося докласти чимало зусиль, щоби встановити особи зловмисників, а потім з тиждень посидіти в засідці, поки затримали двох із них. Третій наразі в розшуку.
Всі зловмисники — жителі Львівської області, раніше судимі. Один лише недавно вийшов з місць позбавлення волі. Судячи з тих даних, які ми маємо, на злочин їх хтось «навів». Річ у тім, що потерпілі займалися підприємницькою діяльністю і, на думку нападників, у них могли бути чималі гроші.

— Складається враження, що в області піднялась хвиля розбійних нападів.

— Я б не сказав, що це хвиля. Інша річ, що ми проводимо службову перевірку по городенківському випадку. Скажімо, чим займався дільничний інспектор, на території якого проживали ті особи. Як контролювали того, що мав судимість, причому за важкий злочин. Головне те, скажу вам, що в області розкрито всі розбійні напади. Недавно, до речі, затримали другого з тих осіб, що напали на редактора коломийської газети Василя Дем’яніва.

— Василю Миколайовичу, як відомо, у міліції чимало проблем. Яку можна було б означити головною?

— Навіть тяжко сказати. Ніби працюємо. Практично розкриваємо всі тяжкі злочини. Треба тільки захотіти, докласти певних зусиль. Колектив у нас великий, у кожного свій характер. Тож проблеми, як і в кожному колективі. Десь кульгає дисципліна, є кілька непрофесійних начальників міліції. До речі, з кадрами в області робилися незрозумілі речі. Я, коли сюди приїхав, був просто шокований. В одному з районів усі перші керівники відділення міліції — начальник, його заступники, начальник слідства — виконуючі обов’язки. До того ж не місцеві, а з інших районів. Тож яка там може бути робота? Кожен думає, що  нього є сім’я, треба доїхати додому. Також кожен думає: призначать його на постійно чи не призначать? Викладатися на всі сто чи ні? Тяжко уявити, як можна людину, котра жодного дня не працювала на оперативній роботі, ставити заступником начальника міліції саме з цих питань. Хоча, загалом, сильних кадрів в управлінні чимало. Я, наприклад, дуже задоволений карним розшуком. Досвідчені начальник, заступник. Добре працюють оперативникиѕ

— А як співпрацює міліція з людьми?

— Дійсно, тут є питання. інколи важко витягнути показання з якогось свідка. Люди не бажають зв’язуватися з цим.

— Авжеж, програма захисту свідків, по суті, існує лише на папері.

— Це одне. Інша проблема, чому люди неохоче стають свідками, пов’язана з самою процедурою. Це ж численні допити в міліції, потім у суді тощо. На Заході не так. Там усно сказав, поліцейський записав, і все. Це вже доказ, з яким можна йти до суду.

— А чим може допомогти громадськість?

— Ми хочемо повернутися до питання добровільних народних дружин. На папері вони ніби рахуються, навіть зброю дехто отримав, та реально на вулицях ми їх не бачимо. Нині серйозно відпрацьовується питання створення добровільних народних дружин з числа студентів івано-франківських навчальних закладів, які проходять підготовку на військовій кафедрі технічного університету нафти і газу. Потреба у них є велика, тим більше що в деяких моментах можуть допомогти й суто як цивільні громадяни. Наприклад, ввечері працівники патрульно-постової служби затримують правопорушника. Треба провести поверхневий огляд. Без понятих цього робити не можна. А де їх знайти? Тут якраз дружинники і знадобляться. інше питання полягає в тому, що останнім часом молоді люди доволі нахабно поводяться щодо працівників міліції. Спробуй зробити їм зауваження, то таке почуєш у відповідьѕ А доставиш до відділу за порушення громадського порядку, причому майже завжди вони чинять опір, то вже і батьки прибігають, адвокатів за собою тягнуть. Починаються крики про міліцейське свавілля стосовно їхніх «білих і пухнастих» діточок. і знову ж таки дружинники як цивільні особи можуть бути свідками і розповісти, як ці «білі та пухнасті» пиячили, нецензурно лаялися, ображали перехожих, чіплялися до них.
До речі, самі люди відчули потребу у відновленні інституту ДНД. У мене недавно був особистий прийом громадян у Коломиї, то з такою ініціативою виступили самі жителі райцентру. І, звісно, ми тут допоможемо всім, чим зможемо.

— Василю Миколайовичу, ви відкриті для журналістів. Не раз уже з вами спілкувалися, проте досі не знаємо, як вам тут ведеться.

— Дуже добре.

— А за Закарпаттям не сумуєте?

— Мене там, крім сім’ї, не тримає нічого. Власне, я звик до переїздів. Адже шість років працював у Києві. Що стосується сім’ї, то сини вже дорослі, живуть окремо. Маю трьох онуків. Дружина — доцент, кандидат економічних наук — викладає в університеті в Ужгороді. Недавно приїжджала до мене з внучкою. Тут їм дуже сподобалося. Тепер на канікулах будуть зі мною. Скажу так: рідні мене розуміють. А ще підтримує те, що дуже люблю справу, якою займаюся. У мене не було жодного дня, щоби я не хотів іти на роботу. Мабуть, у цьому й полягає щастя.

Р. S. Тут уже дещо відійду від жанру інтерв’ю. Просто пригадав, що в біографії Василя Варцаби були моменти, коли доводилося думати не про роботу, а як уникнути великих неприємностей. Коли він очолив наше управління, то журналісти, звісно, цікавилися з приводу порушеної свого часу щодо нього кримінальної справи. Василь Миколайович тоді зауважив, що готовий надати документи, котрі підтверджують безпідставність усіх звинувачень. І ось ці теки переді мною. Вони доволі об’ємні. Пригадую, що серед усього іншого моєму співрозмовникові інкримінували й події на стадіоні в Мукачеві. Там затримали озброєних «братків», котрі готували якусь провокацію, а тодішній начальник міліції, мовляв, допоміг їм уникнути відповідальності.

— Та мене там і не було, — усміхається Василь Миколайович. — Хоча там було кілька цікавих моментів. Скажімо, журналісти, котрі те все висвітлювали, прибули на стадіон раніше, ніж там опинилися інші фігуранти. Крім того, є лист від працівників міліції, котрі брали участь у тому «дійстві», що їм було обіцяно гроші, але так і не заплачено. Щоби довго не зупинятися на цьому, зазначу лише одне — проти мене та деяких інших працівників міліції кримінальні справи було порушено ще при тій владі. І при ній їх закрили. Якби у наших діях дійсно був склад злочину, чи це сталося б?