Прагнення до комфорту як загроза для місцевого самоврядування?

Саме так або подібно пояснюють значення слова «комфорт» у спеціальних виданнях.

Здається, що може бути поганого у прагненні людини до комфорту, особливо, коли йдеться про комфорт душевний, внутрішній спокій. Саме про це розповідає стародавня  легенда. Один правитель оголосив, що дасть велику винагороду тому, хто зобразить на картині стан повної тиші. На конкурс було представлено багато творів розкішної природи, красивих людей, дивовижних тварин. Але правитель зробив несподіваний для живописців та придворних вибір. Він виділив картину, на якій було зображено буревій: високо здіймалися морські хвилі, йшла злива, гнулися до землі дерева, а в щілинці скелі сиділа маленька пташечка, яка спокійно й умиротворено годувала своїх пташенят. Людина не може змінити світу, в якому багато неспокою, і навіть трагедій, однак вона може навчитися мистецтва внутрішньої гармонії.

Для створення умов комфорту працюють потужні науково-дослідні заклади, окремі фірми та великі концерни зробили створення умов комфорту головною справою свого бізнесу. При облаштуванні комфорту дома, на роботі та у громадських місцях використовуються найновіші винаходи науково-технічного прогресу.  

Все сильніше людьми  рухає неослабний потяг до комфорту, причому більше до побутових зручностей, ніж до  пошуку внутрішньої гармонії та спокою душі. Хоча у кожного своя гармонія і хто сказав, що власний трьохповерховий будиночок на околиці міста, добре авто європейської  чи японської марки зіпсують внутрішній спокій.

  У моралі однієї із найкращих своїх байок «Пчела и шершень» Григорій  Сковорода вчить людей, як жити щасливо. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою і незалежності від пристрастей навколишнього світу, умінню користуватися тим, що є, не прагнучи до неможливого. Однак стан душевного спокою не означав бездіяльності, навпаки. Улюблена справа — обов'язкова умова щастя. Філософ відстоює думку, що кожна людина може бути щасливою, якщо йтиме шляхом добра.

Тепер про депутатів рад різних рівнів та чиновників, адже саме від них залежить хоча б мінімальні умови комфорту: якість доріг та побутових послуг, вирішення різноманітних соціальних та культурних проблем і т.п.

Всі ми, однак, розуміємо, що наші обранці зайняті в основному облаштуванням власного дуже комфортного життя(автор просить вибачення у тих, кого це не стосується) . Люди, які для багатьох стали символами відстоювання демократичних цінностей та безкомпромісності у вирішенні питань загальнодержавної ваги, дуже швидко навчились правильно носити костюми відомих фірм,  пити дорогий віскі та курити кальян. Вони ведуть щоденні пустопорожні  розмови про нові загрози для демократичних цінностей та свободи слова, розказують про якісь  переговори щодо спільності дій. Про таких дуже вдало написав у своїй драмі "Зона" Микола Куліш. Таким чином вони своїми діями чи бездіяльністю підписали собі вирок і не мають жодних шансів залишитись виразниками інтересів виборців? У багатьох країнах це було б саме так.  На жаль, не у нашій.

А знаєте чому? Та тому, що більшості виборців КОМФОРТНО займатись своїми(не завжди чесними) справами, знаючи, що винними у всьому, що погано, призначено людей з представницькими мандатами та чиновників з виконавчої влади.

 Коли у столиці змінилася влада, що «прийшла надовго» щось сталося з нашими депутатами, які отримали свої мандати, як правило, тому що дуже голосно стверджували -  більш оранжевих від них нема і бути не може. Дехто з названих депутатів, виявляється, завжди був прихильником більш твердої руки, ще деякі стверджували про виняткові професійні здібності, наявні лише у них. Були і такі, що щиро говорили про невеликий термін, який залишився  до пенсії, про потрібний стаж державної служби і т.д.

Виборці щиро обурились: хтось у кабінеті, хтось на кухні, дачі чи у пивному барі. Обурились поведінкою фракцій і... зрозуміли кожного зокрема.

Спробуємо з'ясувати, чому все так? Найперше, це відсутність бажання у наших співгромадян(на щастя, не у всіх!) брати хоча б найменшу відповідальність за стан справ у під’їзді, на вулиці, у селі чи містечку. Причин цьому можна знайти багато, але найстрашнішою є другосортність, що глибинно, на ментальному рівні засіла у наших душах.

Отож, не ховаймося від життєвих реалій, влаштовуючи свій маленький затишний куток. Творімо вільне суспільство для комфортного розвитку кожної особистості. У суспільстві вільних громадян і побутові проблеми легше вирішувати. І будьмо відповідальні перед тими, хто довірив нам вирішувати питання громади.

Саме тоді непереборне  прагнення до комфортного побуту не створюватимуть загрози для плідної роботи народних обранців та чиновників, а пошук ними внутрішньої гармонії допоможе  утвердити справжнє сильне самоврядування.

Віктор ЛИПНЕВИЙ