Сьогодні найактивніші громадяни міста жваво обговорюють міське життя на вільному форумі міста Калуша (forum.kalush.info). Тепер від їхньої пильної уваги не сховається нічого: вони обговорюють міські плітки, публікації місцевих засобів масової інформації, історію міста та свої родинні зв’язки, місця, де можна відпочити, і ціни у крамницях. А колись форум починався просто з ініціативи двох друзів, які вирішили створити сайт про рідне місто, а заразом — і форум. Один із них, Юрко Онисько, сьогодні — гість “Вікон”.

— Юрку, почнімо все спочатку. Не відразу форум став таким, яким є зараз. Розкажіть, з чого починався форум?
— Тоді у мене зійшлися три міркування. По-перше, три роки тому мені видалося, що у нашому місті немає форуму. По-друге, я подумав, і зрозумів, що зможу зробити такий форум. По-третє, я познайомився зі своїм колегою, тепер — кумом Романом, і остаточно переконався, що зможу разом із ним створити такий форум. Роман узяв на себе усю технічну роботу, тому без нього нашого форуму у принципі не могло бути. За мною залишалася змістовна частина, а, отже, і — “розкрутка”.
Я починав на форумі із невеличкої публікації про імпровізований туалет, який періодично, особливо, — на вихідних влаштовували у прохідному під’їзді будинку на вул. Дзвонарській, 5. Це мене особливо непокоїло, адже місце моєї тодішньої роботи знаходилося саме там. І досі у тому під’їзді влаштовують туалет, але новина сама по собі об’єднувала калушан.
Спочатку на форумі нас було п’ятеро. При чому — всі свої. Мені вдалося приєднати до форуму дружину. Роман “підтягнув” сестру. Ми спілкувалися тільки у трьох напрямках, найпопулярнішим із яких були калуські плітки, які активно поповнюються і зараз.
Була також у нас ідея зробити на форумі Інтернет-сваху: розміщувати анкети хлопців та дівчат з тим, щоб вони шукали один одного і знайомилися. Проте, ідея не знайшла популярності. Спочатку намагалися “посватати” знайомих, але не кожен давав згоду на розміщення персональної анкети в Інтернеті. Дехто — погоджувався, але за умови, щоб для нього підбирали конкретних партнерів.
— У Вас є зустрічі форумівців — так звані “форумівки”. Чи було для вас сюрпризом побачити людей, з якими активно спілкуєтеся через Інтернет, у реальності? Чи справді людина настільки відрізняється від свого віртуального Я?
— Звичайно, є різниця. Тим і цікаве “живе” спілкування, адже на нашому сайті спілкування має переважно інтелектуальний характер. Загалом, “форумівки” влаштовують чимало форумів і, в ідеалі, вони мали би бути ініціативою самих учасників. Проте, організувати зустріч людей, нехай навіть жителів одного міста (хоча на форумі є багато тих, хто проживає поза межами Калуша), — дуже важко.
У нас увесь форум почався із “форумівки”. Три роки тому, першого липня, ми разом відпочивали у Підгірках, у сосновому лісі, що недалеко від зупинки “Сільгосптехніка”. Чому саме там? Тому що кожному легко пояснити, як добиратися, де виходити із “маршрутки”. Тоді і домовилися, що вважатимемо перше липня днем народження нашого форуму.
Наразі відбулися чотири “форумівки”. І саме завдяки їм я переконався, що бувають люди, цікаві у віртуальному спілкуванні, з якими, проте, у реальності спілкуватися важко. Буває і навпаки. Інтернет — це така річ, де можуть виговоритися, виписатися ті люди, які у реальності мають комплекси. Звичайно, зовсім не всі — такі, але за свою історію форум знав чимало різних життєвих ситуацій. Проте, і ця можливість виговоритися — не погана, адже дає людині у скрутну хвилину і друзів, і відчуття впевненості, і пораду.
Чимало з людей, які дописують на форумі, кажуть, що у житті ніколи б не писали. Тому у нас уже навіть виникло поняття патріотів форуму.
Остання наша “форумівка” відбулася у Мислівці. Туди з’їхалися 22 учасники форуму. При нагоді хочу подякувати за допомогу в організації зустрічі учаснику під ніком Gorec, який не тільки фінансово нас підтримав, а три дні був нашим натхненником. Звичайно, нам було цікаво, адже так довго у горах не цікаві один одному люди просто не витримали б.
— Чи є калушани активними громадянами свого міста?
— Вони такі ж, як і переважна більшість українців. Хоча українці є більш пасивними, ніж європейці. Переконався у цьому, коли відвідав Європу. Скажімо, греки, голландці, коли щось трапляється, вибігають зі своїх домівок на вулиці. У нас усе — навпаки. Якщо щось трапиться, люди зачиняються у своїх домівках. Ми рішуче висловлюємо свою позицію. Але не робимо дій для її підтвердження.
Хоча, серед форумчан я не зустрічав особливо пасивних людей. До прикладу, переважна їх більшість були 2004-го на Майдані у Києві.
На форумі наша активна позиція вперше проявилася тоді, коли місцева влада вирішила добудувати другий поверх на приміщенні колишнього єврейського народного дому (тепер — приміщення арт-галереї та історико-краєзнавчого музею Калуша. — Ред.). Це просто згубило би будівлю, адже будинок зведений без фундаменту. Тоді, наскільки мені відомо, наш форум читали і були його дописувачами депутати міської ради та інші представники влади. Звідси вони дізналися про проблему, і почали піднімати її на міському рівні.
Далі був міст на вул. Чорновола. Ми забили на сполох, що його може зруйнувати вода. Дотепер віджартовуємося: якби форумчани не підняли таку бучу, міст благополучно простояв би досі, і по ньому їздили б авто. Проте тоді, після повені, нам чомусь здавалося, що міст — у катастрофічному стані. Я подумав: а що було б, якби однієї неділі через нього їхали у маршруті №8 до церкви міські бабці, а міст — раптово обвалився б?
— Ви шукаєте своїх однофамільців. Навіть створили сайт, де Ониськи могли б знаходити один одного. Когось знайшли?
— Я довго реалізовував свою ідею, але захоплення цією ідеєю минуло. Усе починалося із того, що я виявив: у місті тільки моя сім’я має таке прізвище. Далі почав цікавитися  Ониськами в Інтернеті. Навіть створив із одним із Ониськів сайт.
Мені вдалося довідатися, що моя родина походить із Тернопілля, а саме — із Підгаєцького району. Від родини у мене залишилися старі фото, проте, багато із родичів не цікавляться історією родоводу. Урешті, моє зацікавлення зникло, коли я зрозумів, що довідався про рідню все, що міг.
Я знаю Ониськів по всьому світі: із Польщі, Білорусі, Російської Федерації. Мені писав навіть Петро Онисько із Бразилії. Проте, не завжди легко спілкуватися тривалий час із тими, кого, фактично, не знаєш і не маєш нічого з ним спільного, окрім, звичайно, прізвища.
— Чимало гостей міста сприймають Калуш як місто промислової доби і безлике в історичному плані. Ви цікавитеся краєзнавством і доводите, що Калуш — не такий.
— Історичні місця збереглися хіба що у старому центрі міста. Але — багато чого не збереглося. Місто, фактично, зруйнувала пожежа 1914 року, коли російські солдати увійшли до міста, відкрили склад зі спиртним, погуляли — і місто згоріло. Тоді ж були сутички із місцевим населенням, й у центрі вбили брата Романа Шухевича — Юрія.
Наразі найстарішими будівлями залишилося приміщення ЗОШ №1 і костел. Проте, перед ними, — недоремонтована вул. Ковжуна, яка, радше, може підходити для декорацій для якогось фільму.
Чимало зі знань я здобув у дитинстві завдяки своїй допитливості. Так, десь у п’ятому класі я зацікавився бетонною стіною, що на перехресті вулиці Височанки та Степана Бандери. Виявилося, що у стіні — троє дверей. Двоє ведуть до пивниць. А у віконце третіх я побачив три відгалуження у формі арок. На тому моє “дослідження” закінчилося, бо мене від стіни відігнали місцеві мешканці.
Будучи корінним калушанином: мої прадіди по усіх лініях жили тут, — я сам зацікавився історією рідного міста. Мені ніхто не прищеплював це зацікавлення. Воно прийшло саме собою.
Тепер переважно черпаю відомості із розмов зі старожилами. Була цікава історія з найстарішою будівлею у місті. Один поважний калушанин сказав мені, що будівля на розі вулиці Степана Бандери та Гагаріна (нині — Франка) пам’ятає ще княжу добу. Я зацікавився, пішов фотографувати будинок та досліджувати його історію. Що цікаво, наприкінці ХVIII-XIX століть було щось на кшталт жандармерії, і там навіть один день перебував у тюрмі Іван Франко. Будівля, звичайно, не із княжої доби, але він і справді є найстарішою будівлею в місті. це підтвердила і зберігач фондів історико-краєзнавчого музею Калуша Уляна Паньо.
— Окрім історії Калуша, форумівці жваво обговорюють ще чимало проблем. Які теми є найбільш популярними?
— Це залежить від курсу життя. Ось наразі “на носі” — вибори. А, разом із тим, зросте популярність політичних тем. Політика так чи інакше не втрачає своєї актуальності, при чому, як  місцева, так і столична. Форумівці, приміром, жваво обговорювали призначення нового міністра освіти. Останнім часом все більше дописувачів висловлюють думку, що Калуська міська рада — маленький прототип Верховної Ради. Тому, особливо з виборами, у форумівців, природно, виникне чимало запитань до міської влади. Хоча, хтозна, чи на них дадуть відповіді, адже поки що ніхто із чиновників “на зв’язок” не виходить. Ми не проти були б улаштувати навіть Інтернет-конференції із представниками влади, проте, не маємо поки що охочих.
Був колись, щоправда, такий випадок, коли один із форумівців пустив плітку, що насправді він — міський голова. То був справжній переворот на форумі!
А, загалом, у нас чимало людей, які люблять епатувати, тримати всіх у напрузі. Є і такі, які озлоблені на життя. Проте, головним, і, мабуть, єдиним правилом сайту є нікого не ображати. Звичайно, може між форумівцями виникнути суперечка, проте, в адекватній формі. Далі — ніяких обмежень. Можна скаржитися на форумівців. Можна — і на адміністраторів сайту. Адже на те і є вільний форум.
Загалом, адміністратори сайту та модератори розділів намагаються втручатися у дискусію якомога рідше. Хоча, трапляється, коли конфлікти серед форумчан загострюються настільки, що треба накладати бани (заборону спілкування. — Ред.).
— Чим для Вас є форум сьогодні?
— Тепер за день форум відвідує 250 чоловік. Традиційно, чим гірша погода, тим краща відвідуваність. Тому, коли негода, можна побачити до 300 відвідувачів. Загалом користувачів, зареєстрованих колись чи тепер на форумі, — 1600. Проте, є кілька найбільш активних. Є і такі, хто зареєстрований, але не дописує. Наразі на форумі є 100 чоловік.
Середній вік форумчан — близько 28 років. Дивно, адже віртуальна реальність наразі цікава переважно підліткам. Також у нас більше чоловіків. І — набагато більше: приблизно у 2,5 рази.
Ми створили сайт kalush.info, а заразом — і форум. Правда, тоді ще не здогадувалися, що форум стане, мабуть, популярнішим, ніж сайт. Хоча, для нас це — не робота, а своєрідний відпочинок, та все ж, він займає велику частину вільного часу. Навіть коли доводиться кудись їхати і відлучатися від форуму, то, коли повертаюся, таке відчуття, ніби до рідної кімнати зайшов.
Загалом, у нас є і конкуренти. Хоча, останнім часом вони перестали розвиватися. Тому наш форум набирав усе більше популярності. І, схоже, скоро навіть стане прибутковим. Ми з Романом досі “відпиралися” від реклами, хоча, як не дивно, вже тривалий час нам пропонують її розмістити на своєму сайті. Тепер подумали: а чому б і ні?
А загалом, великим плюсом є чимало друзів серед форумчан. А ще — те, що Роман став моїм кумом. До речі, це — добрий спосіб налагодити стосунки. Коли у нас через деякий час спільної праці над сайтом почали виникати суперечки, Роман просто запросив мене стати його кумом. Тепер не посварюся із ним ніколи, адже маю зобов’язання.
— Спасибі, Юрку, за цікаву розмову.