Дорога стелиться до села Вишкова, а далі — на Торунський перевал, де у казковому вінці Карпат причепурилося до свята урочище «Калиновець». Ця місцина така, ніби Господь і справді створив її для обійстя бойківського карпатського літа. «Мета такого починання — популяризація бойківської культури, відродження традиційних народних ремесел горян і, звичайно, представлення цього чарівного куточка Долинщини як туристичної перспективи району», — каже голова Долинської райдержадміністрації Петро Шкутяк і запрошує у свято, закосичене літніми барвами, музичними переспівами, а передусім — гостинністю вишківських раздів і раздинь. 

Коли промовляє серце...

На полонині, що за півтора кілометра від траси Долина—Хуст, усе відбувається вперше — і свято, і зустріч численних гостей, що з’їхалися не лише з сусідніх районів Івано-Франківщини, Закарпаття чи Львівщини, а й з Канади та Росії. Видається, що організатори продумали все до дрібниць. Ворота з ворин, дерев’яних струганих лат, — нарозтвір, разда з раздинею щиро запрошують гостей, а малеча у бойківськім вбранні люб’язно пропонує цікаві інформаційні буклетики, пам’ятні значки і, звичайно, — пучечки серпневих карпатських квітів. А найповажніших, серед яких заступники голови Івано-Франківської обласної ради — Остап Дзеса та голови ОДА — Руслан Гусак, заступник начальника управління культури ОДА Василь Тимків, керівництво Долинщини, стрічають традиційно хлібом-сіллю на рушнику, який  приймає сільський голова Вишкова Анатолій Микуляк.

Кажуть, що найщиріші враження — то перші, бо тоді тільки серце промовляє.

— Я цілком переконаний, — сяє у бойківській вишиванці заступник голови івано-Франківської обласної ради Остап Дзеса, — що основною складовою такого свята є речі, які бойківський регіон ідентифікують з-поміж інших. Але, окрім цього, проведення свята літа на Долинщині — ще й потужний інвестиційний крок району. Якось складалося так, що навіть на теренах області цей регіон губився — мене як уродженця цього району це постійно дивувало. Думаю, що останнім часом цю прогалину вдається ліквідовувати. Цей край прекрасний, специфічний і неповторний, а такі свята — це як запрошення гостей на відвідини, на вкладання інвестицій у його туристично-рекреаційний розвиток. Такий захід відбувається вперше, але я переконаний, що найближчим часом таке свято матиме обласний статус. Я б його назвав органічним продовженням тих бойківських фестин, які традиційно проводилися в цьому регіоні Прикарпаття.

Забава — це люди

...Як і годиться, свято починається з молитви і пастирського благословення — відбувається чин освячення дерев’яної каплички Покрови Пресвятої Богородиці. А розмаїття краму, смачні запахи бойківських наїдків, цікавість традиційних ремесел не залишають нікого байдужим — звабливо кличуть у святкове бойківське дійство. Костянтин Лецин із Богородчан, підперши руки в боки, запрошує скуштувати давні рецепти медових напоїв;  солодкими здобутками пишаються представники Долинського товариства бджолярів; а гончарський майстер-клас Василя Перегінця з Косова настільки притягує охочих, що митець не має часу й голову з-під бриля підвести; тісним живим обручем гості обступили «гарячу бочку» — величезний дерев’яний цебер з підігрівом — Михайла Поремського, майстра з села Стримби на Закарпатті; а за столом з традиційними бойківськими наїдками і напоями, який від клубу села Мислівки Шевченківської сільської ради щиро накрила родина івана Голубінки, — і пісня не вщухає, і гостей не бракує; 70-річний трембітар з Вишкова Микола Кітраль дозволяє торкнутися свого поважного музичного інструмента, він і чимало оповідок про трембіту знає. Кажуть, що і ярмарок не ярмарок, і свято не свято, якщо цікавість гостей якась першина не сколихне, не подивує. Здалеку чути гойкання вівчарів — і отара з блеянням і сопінням вривається у прилагоджені до свята кошари. А дерев’яні загороди тріщать і від овечої натуги, і від людської цікавості. Хтозна, коли ще можна побачити, як кілька вівчарів, посідавши до ряду, по черзі — через струнку — доять пишнорунних карпатських овечок і напувають ніздрі гостей запахом  свіжого молока.

Пісня і танець — кресало і трут

Хто побував на такому святі — знає, а хто ні — хай довідається: бойківська ватра запалюється не сірниками і папером чи як колись — кресалом і трутом, а гарячою піснею й запальним танцем. І головний режисер мистецьких заходів  відділу культури Долинської райдержадміністрації Мирослава Ружевич таку мистецьку ватру в урочищі «Калиновець» однозначно запалила. Музика, пісня і танець закосичили не тільки пахучу смерекову сцену просто неба, а й усе гірське довкілля. Онде на галявинці обіймає ялички мелодія народного ансамблю музики «Карпатські музики» Долинського РБК під керівництвом ігоря Лопуха; аж двигтить сцена від хореографічної композиції ансамблю юних танцюристів «Калинонька» з села Радчі на Тисмениччині; творять музичні переливи понад плаями вишківські дримбарі; а дитячий зразковий ансамбль танцю «Бойківчанка» під керівництвом Надії Лопух засіває глядачів неповторним розмаєм юних талантів; змінюються один за одним на сцені солісти-вокалісти; поважно плине хоровий спів та ін. — свято палахкотить, і ватра веселішає. І на тлі такої  краси одержують дарунки і слухають слова вдячності за добру працю старший вівчар Василь Бута та його товариші по нелегкій праці — плекати овечі отари.
ѕБог дарує добру днину, веселка замаює небеса, а карпатське літо лине понад горами і долами: «Дай Бог вам щєсті, люди добрі...»

«На коня!»

— Наразі це ще не фестиваль, а свято карпатського літа, — каже сільський голова Вишкова Анатолій Микуляк. — Дай Боже наступного року дочекати, то надіємося мати статус обласного фестивалю. Бо хочемо творити таке бойківське свято щороку, адже Долинщина і талантами, і мальовничістю та можливостями розвитку зеленого туризму не гірша, ніж Косівщина чи Верховинщина. Прагнемо пропагувати, розвивати самобутність нашого краю, відтворювати втрачене — щоб про нас чули і знали далеко за межами і району, і загалом Прикарпаття. Невдовзі — 14 жовтня, на святої Покрови,  на цій полонині відтворимо бойківський хутір під назвою «Дзвінка». Презентуватимемо культуру Вишкова, Сеничова, Мислівки та інших сусідніх сіл. Ми дуже тішимося гістьми і чекаємо їх.