Чому бувають проблемні діти

Чому діти, виховані в одній сім’ї, мають різні характери? Чому малі діти створюють великі проблеми? І як поводитися батькам, коли дитина стає некерованою?

Психологи пояснюють це певними особистісними типами, знання яких дозволяє батькам запобігти відхиленню і внутрішньоособистісним конфліктам дитини. Розглянемо детальніше найбільш проблемні типи.

Демонстративний або істероїдний тип. Діти цього типу (а його риси проявляються з ранніх років) гостро реагують на брак уваги до себе та похвали. Прагнення бути в центрі уваги реалізують усіма доступними методами — від демонстративних рухів, читання віршиків, співання пісень гостям до класичної істерики (крики, качання по підлозі, тупотіння ногами, кидання предметів). Перед труднощами пасують, однак через  бажання про­славитися вигадують про себе історії чи брешуть, швидко забувають неприємні події.

Таким дітям у сім’ях слід давати нескладні доручення, у школі — залучати до підготовки, проведення свят і різноманітних заходів. Для демонстраторів ефективно займатися танцями, співом, у театральній студії, це повинно викликати у батьків інтерес та постійну емоційну підтримку.

Гіпертимічний тип. Дітям цього типу властива велика рухливість, товариськість, життєрадісність, схильність до лідерства, самостійності та бешкетування. Хороші здібності до навчання поєднуються з постійним відволіканням на уроках, однак спалахи агресії нетривалі, швидко забувають образи. Вони є носіями нових ідей, тому переключити їх з негативних емоцій на позитивні зовсім не важко. Вчаться такі діти нерівно, однак головна проблема — з дисципліною, у підлітковому віці часто надають перевагу неформальним товариствам, тому виникає небезпека зловживання алкоголем, наркотиками. Для них потрібні заняття, котрі б направляли енергію на позитив, приміром, спорт, туризм, на уроках — завдання підвищеної складності, щоб їм не було нудно, коли вчитель повторно пояснює матеріал чи опитує інших учнів.

Дистимічний тип. Дітям цього типу властива серйозність, похмурість, песимізм, боязкість та сором’язливість. Часто їх очі на мокрому місці, для них особливо потрібні допомога рідних, дружба з близькими за духом, зацікавленість їхньою особою, щоб вони не почувалися самотніми і незахищеними.

 Афективно-лабільний тип. Такі діти дуже чутливі до змін у житті: при радісних подіях — веселі, збуджені, а будь-яка проблема відразу спричинює депресію. У підлітковому віці проблеми можуть проявлятися втечею з дому, запоєм, наркоманією, поведінкою «роблю все навпаки». Батькам таких дітей слід завжди мати контакт з ними, не відмахуватися, що «ця проблема — не проблема, побачиш, що ще буде далі», знаходити час, щоб поговорити з ними відверто, поділитися «маленькими секретиками». Ось який випадок трапився з Еллою. Її зрадила подруга, однак мама, замість заспокоєння, сказала, що нічого страшного не трапилося. Дівчинка «з горя» напилася, а коли батьки для того, щоб цього не повторилося, замкнули її вдома і відібрали гроші, наковталася пігулок, на щастя, без наслідків.

Тривожно-педантичний тип. Основними рисами цих дітей є постійні страхи, підвищена чутливість до стресу, нерішучість, сором’язливість, часто комплекс неповноцінності. Відсутність талановитості компенсують сумлінністю, педантичністю, бажанням усе перевірити декілька разів, переконатися, що зробили, як їм доручали. Таким дітям не бажано дивитися фільми жахів, криваві детективи, у перехідний вік вони можуть втекти від проблем у комп’ютерні ігри. Батьки повинні бути для них доброзичливими помічниками і друзями, а не контролерами. Меншим дітям варто давати доручення, щоб підвищити їх самооцінку, розширити сферу самостійних дій, старшим — знижувати значимість дрібниць, орієнтувати на головне, результат.

Збудливий тип. У таких дітей домінують інстинктивність, імпульсивність, вибухова реакція, емоції над розумом. У дитинстві можуть мучити тварин. Вони хочуть влади, тому часто групуються з молодшими, слабшими та слабовольними. Батькам слід створити вдома неконфліктну атмосферу, заради спокою радше йти на компроміс, тим паче, що емоційні зриви швидко минають. Таким дітям бажано прищепити інтерес до інтелектуальних і математичних ігор для розумового розвитку.

Звичайно, ми назвали тільки яскраво виражені, можна сказати, хворобливі прояви типів дітей. Навіть якщо ви впізнаєте в цьому описі вашу дитину, не поспішайте панікувати. Головне, щоб ви любили і розуміли дитину, тоді ви відчуєте межу між серйозною проблемою характеру та максималізмом, різкими перепадами настрою перехідного віку.