Українське суспільство потребує реальної альтернативи Що ми маємо сьогодні в Україні? Маємо владу, яка, нічого для народу не зробивши, вже загниває

Вони прийшли і відразу обміняли флот на дешевий газ. Дешевий тільки для олігархів, для народу ціну підняли і піднімуть ще. Тільки вони всілися у владні крісла — відразу обклали поборами малий бізнес, а це мільйони людей, що самі дбають про себе і свої сім’ї. Влада знову робить податкову своїм каральним інструментом. 

Вони розказують нам, що відновили вертикаль управління, що влада сильна як ніколи, а разом з тим реальний центр управління невпинно зміщається в Кремль. Ми опинилися перед небезпекою втрати незалежності.  Вони зробили ставку на розкол України і разом з московським патріархом будують «русскій мір» в Україні.

Насправді через оцю свою вторинність ця влада є слабкою. Через свою проросійськість вони поводяться як васали, яких призначає Москва, як колись хан за ординською традицією — видавав ярлики на володарювання.  

Але головним чинником слабкості і недовговічності цієї влади є її неефективність. Можна продати флот, авіапром, атомну енергетику, газотранспортну систему зрештою, можна взяти і проїсти кредити МВФ, але їм цього вистачить хіба на декілька місяців. Бо вони вміють красти і дерибанити, але не вміють створювати, вони не знають куди вести країну. В цьому головна небезпека цієї влади для України.

Єдине, що вони творять, — це ілюзії. Про те, що вони прийшли навічно; про те, що ця банка з павуками є однією командою; про те, що ми мусимо змиритися, що боротися з ними — без шансів. Це все брехня. Туман розсіюється, їхня неспроможність стає очевидною навіть для тих, хто за них голосував. Мильна бульбашка от-от лусне. Але не сама по собі.

Українське суспільство потребує реальної альтернативи

Часто ми самі полегшуємо їм життя при владі. Демократичні сили після президентських виборів продовжують ділитися на партії, партійки і лідерські проекти. Замість того, щоб обрати одну сильну політичну партію і висунути від неї єдиний демократичний список як по партійних, так і по мажоритарних округах, наші партії ідуть десятками партійних колон. Вони змагаються між собою — замість того, щоб протистояти Партії регіонів та її сателітам. Тим самим вони унеможливлюють нашу спільну перемогу.

В цій ситуації нам залишається виконати на майбутніх місцевих виборах хоча б програму-мінімум.

По-перше: жодного голосу Партії регіонів та її сателітам.

По-друге: підтримати в мажоритарних округах, незалежно від партійної приналежності, того кандидата, котрий реально працював і готовий працювати на користь громади.

Справжня ж альтернатива чинній владі має полягати в іншому.

1. Треба вийти за межі партійних поділів: нам вкрай необхідно іти на об’єднання і консолідацію. Автократичні режими падають не на демократичних виборах (бо їх при таких режимах немає), а під натиском спільної дії всього суспільства.

2. Треба творити горизонтальні мережі, незалежні від влади і паралельні до неї: творити структури самоорганізації, які б щоденно працювали на покращення нашого життя і захищали наші інтереси. Як робили це наші діди-прадіди в умовах ворожої влади в міжвоєнній Польщі («Просвіта», «Пласт», «Січ», «Маслосоюз», розбудова Церкви тощо). З цієї щоденної кооперації свого часу виросла західна демократія, без цього неможливою буде і наша перемога. Ця спільна праця вчить людей кооперуватися на практиці, породжує довіру в дії, а не на словах, виявляє спроможних лідерів. Лідерів, що знають людські потреби і вміють їх відстоювати.