Допоки ж політичні сили граються в опозицію, правляча Партія Регіонів невпинно роздає обіцянки напередодні виборів. Обласна організація партії навіть провела регіональні збори, учасники яких ухвалили текст проекту резолюції, присвячену найближчим виборам та програмі партії «Будуємо нову країну». І хоча Партія Регіонів планує будувати «нову країну», судячи із тексту резолюції, країна в нас буде мати дещо старий фундамент…

     Разом з тим, уряд таки підписав угоду про  регіональний розвиток, з критикою якої так активно виступали представники місцевого БЮТу в обласній раді. Більше того, область очікує комплексний ремонт та будівництво нових мостів, доріг, понад півсотні гідростанцій, широкомасштабне молодіжне будівництво, зменшення податку для туристичного сектору – ось далеко не весь перелік запланованих й оголошених партією ініціатив та завдань в рамках «будівництва писанкового Прикарпаття в новій Україні». Незважаючи на те, що завдання амбітні й що головне – надзвичайно важливі та необхідні для області, їх кількість та потенційні об’єми інвестицій змушують принаймні замислитися над тим, чи не являються вони по великій мірі черговим передвиборчим муляжем. Адже, з одного боку, маємо Партію Регіонів, яка намагається за будь-яку ціну покращити свій рейтинг й прагне змусити громаду повірити у неї, хоча з іншого – Михайла Вишиванюка, який про «писанкове Прикарпаття» вів мову ще з весни і який звик завершувати розпочате. Перешкодити може лише традиційний для нашої держави «катаклізм» у вигляді хронічної нестачі коштів…

     Голова ж обласної організації Василь Чуднов, який на виборах в обласну раду йтиме другий у списку, схоже так перейнявся тим, щоб усі бажаючі отримали частку загальнонародного багатства у вигляді земельної ділянки, що навіть закликав науковців вивчати свою флору і фауну у горах, а придорожні території віддати підприємцям. Головне, щоб після цього у писанковому краї залишилось що вивчати…

     Визначились із першими особами у своєму списку й у «Нашій Україні». Голова обласної організації Зіновій Шкутяк йтиме  другий. Очолить ж список партії Степан Пушик. Третьою буде Ольга Бабій. Виходячи з цього, можна стверджувати, що такими діями «Наша Україна» зробила ставку на відомих широкому загалу постатях, досить популярних та таких, що залишились поза увагою у зв’язку із останніми скандалами особистостях. Щодо самого Зіновія Шкутяка, то, незважаючи на те, що він, як член президії партії, подав у відставку, вона скоріш за все так і не буде прийнята й народний депутат продовжуватиме стояти на передовій партії, яку здається таки очолить Валентин Наливайченко.

     Про стовідсоткову готовість до виборів  оголосила й «Свобода». Як і очікувалось, партія розраховує на значні електоральні дивіденди, а тому  й завдання у партії відповідні – сформувати фракції у всіх без винятку районних і міських радах й впливати на формування їх керівного складу. Щодо обласної ради, то в ній партія розраховує на найбільшу фракцію та керівництво обласною радою. Саме керівництво обласною радою є й одним із найбільших пріоритетів для голови обласної організації Олександра Сича. Заради неї Олександр Максимович вочевидь і відмовився від боротьби за крісло міського голови обласного центру, делегувавши туди Руслана Марцінківа. Разом з тим, в світлі позачергових парламентських виборів, для Олександра Сича головним стане сподівання на мандат народного депутата України.

     Водночас, увагу хотілося б зосередити на дещо іншому. Із стартом виборчої кампанії «Свобода» змінила риторику. Вона стала дещо незвичною для партії й за своїм змістом набагато більше схожою до відповідної риторики «Батьківщини», особливо під час останніх президентських виборів. Очільники партії із різкою критикою виступили на адресу влади, висловили свою пересторогу щодо масштабних фальсифікацій та закликали всі місцеві організації партій, які не долають 3% бар’єр, відмовитися від участі у виборах, щоб не забирати голоси в «Свободи» й не підіграти Партії Регіонів.

     Слова ж Олександра Сича можуть претендувати на статус цитати тижня. «Нехай не думають місцеві представники московської колоніальної адміністрації, що їхні дії в інтересах чужої держави залишаться безкарними. Настане час й вони постануть перед судом. А всі ті, хто є сьогодні політично зґвалтовані ними та бояться своєї тіні, завтра виступлять красномовними свідками на тому суді», – зауважив голова «Свободи».  З не меншою точністю розділив владу та опозицію й Михайло Вишиванюк: «Є партії влади і є опозиція. Опозиція – це ті, хто був при владі і яких вигнали і які знову хочуть повернутися у владу. Поки що у нас так будуються міжпартійні відносини».

      З початком офіційної виборчої кампанії різко активізувалась й боротьба за крісло міського голови Івано-Франківська. Якщо до нещодавніх пір претендентів було лише четверо і саме між ними точилася основна боротьба за увагу виборця, то лише протягом останнього тижня про свої мерівські амбіції оголосили ще четверо місцевих політиків. В подальшому їх кількість обіцяє лише зростати, адже охочих «поуправляти» в обласному центрі було завжди вдосталь...

      Однією  з головних подій тижня став вихід  Павла Андрусяка з Єдиного Центру. Асоціації з партією цілком можливо могли стати не лише джерелом критики на адресу кандидата, загрожуючи певним несприйняттям політика громадськістю, але й втратою доброго відсотка голосів на самих виборах. Це, вочевидь, добре розумів і сам Андрусяк, неодноразово заявляючи, що міський голова має бути позапартійним, виступати посередником між політичними силами, перебуваючи поза партійними зобов’язаннями, бути ефективним управлінцем. Тому вихід кандидата із рядів Єдиного Центру і складення ним повноважень керівника обласної організації партії видавалися доволі логічними і прогнозованими. Однак, те, що політик покинув партію несподівано і безпосередньо напередодні виборів, змушує замислитись про можливість певного тиску на кандидата.

      Водночас, кандидата на посаду міського голови може висунути лише політична партія, однак аж ніяк не громадська організація. Відповідно, навіть у статусі позапартійного, йому доведеться йти від партії. Наразі Андрусяк повідомив, що готовий вести переговори з різними партіями, хто погодиться підтримати позапартійного кандидата. Якщо ж зважити на те, що вільне ніше залишилося не у багатьох, а в силу своїх родинних коренів участь політика в окремих політичних силах є виключеною, цілком можливо, що кандидата може підтримати одна із партій націоналістичного спрямування.

     Ще  один кандидат на посаду міського голови Віктор Козачок у свою чергу відмовився від нічного клубу «Ельдорадо». Не те що відмовився – продав власну частку. Цікаво, що угода купівлі-продажу  відбулася на початку вересня, безпосередньо напередодні оголошення про наміри висунення Віктора Козачка кандидатом на посаду міського голови обласного центру. Виходячи з цього, можна припустити, що продаж нічного клубу міг бути зумовлений певними пересторогами політика та його команди щодо позиціонування кандидата та ймовірного негативного впливу даного чинника на рівень його електоральної підтримки. Частина громадськості, а особливо старше населення, як правило, подібного роду фактори не надто вітає і ставиться до них з пересторогою. Завчасно ж і свідомо відмовлятись від значного сегменту електорату, ще не розпочавши боротьбу, якось нелогічно… Втім, повністю абстрагуватися від «Ельдорадо» Козачку навряд чи вдасться. Політичні опоненти скоріш за все ще тривалий час згадуватимуть про даний факт, намагаючись використати його супроти кандидата.

      Народний  Рух України на виборах міського голови репрезентуватиме Ліліана Сімонович. Наразі – це єдина жінка-кандидат на мерське крісло. Сімонович очолює міську організацію партії і є  депутатом міської ради, де займається молодіжною політикою і спортом. Не так давно пані Ліліана «прославилася» історією навколо народного дому «Княгинин». Його так не вистачало для молодіжної політики… Зі своїм кандидатом схоже визначилася й «Свобода». Ним стане депутат обласної ради Руслан Марцінків. Політик напередодні не лише виступив за зменшення депутатів міської ради та значної кількості іноземних студентів, але й розгорнув широку «польову» роботу, проводячи зустрічі з виборцями в дворах будинків.

      Останнім  ж претендентом став директор «Теплокомуненерго» Ігор Прокопів. Протягом свого перебування на чолі ТКЕ Прокопів проявив себе як доволі успішний управлінець, однак ціла низка методів, якими діяв політик навряд чи викличать схвалення в громадськості. Окрім того, Прокопів не є надто публічним й короткий термін кампанії навряд чи дасть можливість кандидату повністю зреалізуватися, не кажучи вже про те, щоб перемогти.