У рамках інформаційного мосту «Івано-Франківщина—Донеччина», започаткованого газетами «Галичина» і «Донеччина», голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк минулого тижня дав обширне інтерв’ю для донецької газети. Пропонуємо його увазі наших читачів.

— У нас, на Донеччині, добре знають, скільки лиха приносить підземна стихія шахтарям. Отож і нам болить, що від природних катаклізмів цього літа потерпіли Прикарпаття і його люди. Як долаєте наслідки стихії, як відновлюється інфраструктура області?

— Відрадно те, що на останньому засіданні Ради регіонів Президент України Віктор Янукович заявив, що боротьба зі стихією повинна акцентуватися не на ліквідації наслідків стихії, а на запобігання їм, і оголосив національною програмою будівництво гідротехнічних протипаводкових споруд разом із гідроелектростанціями. Тобто, сконцентрувавши ресурси й зусилля, маємо зробити капітальні гідротехнічні споруди, щоб у майбутньому забути про таку проблему. На підтвердження цих слів маємо конкретні приклади. Всі капітальні гідротехнічні споруди в Галичині, які побудувала Австро-Угорська імперія 120 років тому, стоять донині. Радянська система будувала «на сьогодні», а потрібно будувати капітально, на століття, так, як колись будували наші предки, і тоді споруди століттями стоятимуть.

Одним із стратегічних напрямів на Івано-Франківщині є будівництво гідротехнічних споруд, гідроелектростанцій. Це фактично альтернативні джерела електроенергії. А якщо так, то це й перетворення нашої області в екологічно чисту зону.

— Ви, Михайле Васильовичу, один із фундаторів тісної співпраці між Прикарпаттям і Донеччиною, що бере свої початки ще в минулому столітті. Що робиться, аби пожвавити відносини між областями в нинішніх умовах?

— Ми відкриті для співпраці з усіма, це було нашим правилом. Ми не дивимось на національність, на мову, на віросповідання, ми дивимось, яку взаємовигідну співпрацю можемо організувати. І коли я приїжджаю в інші області, а особливо в інші країни, то завжди кажу так: ми не приїхали просити у вас грошей, нам не потрібні ваші гроші, ми приїхали запросити вас до співпраці і спільно разом з нами заробити гроші. У нас надзвичайно великий економічний потенціал, у нас працюють прекрасні та мудрі люди, але нам потрібні ваші технології, ваші знання.

— Що ви хотіли б запозичити у донеччан і яким досвідом самі могли б поділитися?

— По-перше, Донецький край — це надзвичайно багатий, промислово розвинутий край, і ми завжди привозили від вас позитивні враження. Кожна область має свою цікавинку, позитив, а Донеччина, звичайно, має значно більший економічний потенціал, аніж Івано-Франківщина, і в неї є чого повчитися. Ми націлені на співпрацю з донеччанами і не лише з ними. Запрошуємо і луганчан, і взагалі весь східний та південно-східний регіони України для того, щоб взяти участь у будівництві в Карпатах ще одного «Артека» — карпатського. Цю тему на Раді регіонів було озвучено, думаю, що найближчим часом підійдемо до неї ближче. Ми запрошуємо донеччан і луганчан приїжджати до нас у гори і будувати там свої бази відпочинку.

— До речі, чи є провина прикарпатців у тому, що з Івано-Франківська відійшов донецький «Норд»?

— Я не бачу там якихось наших особливих провин, принаймні мені про це не відомо. Факт є той, що від нас пішов «Норд», а натомість прийшла фірма побутової електроніки з Італії, запустила фактично найновіші технології, успішно працювала та випускала першокласну продукцію. Недавно фабрику з виробництва пральних машин в івано-Франківську перекупила всесвітньо відома шведська фірма «Електролюкс». Отож, думаю, причини тут були, найімовірніше, в технологічному плані.

— Що сьогодні найбільше хвилює керівника Прикарпаття: демографічні проблеми, безробіття, екологія? До речі, донеччан цікавить, чи багато жителів Івано-Франківщини працюють за кордоном.

— За кордоном багато галичан  працювало ще за часів Радянського Союзу, тому що область густо населена. А по-друге, Івано-Франківщина за часів СРСР була закритою областю, і через цю причину недостатньою мірою тут розвивалась легка промисловість, натомість досить потужним був військово-промисловий комплекс. А після того, як цього ВПК не стало, область відкрили, але нам потрібно було так чи інакше швидкими темпами доганяти упущене, і ми доженемо.

А наші люди, які виїжджають за кордон, отримують там досвід, вивчають нові технології і повертаються в Україну, будують свій бізнес уже тут. і як мінімум 60 відсотків українців повертається назад. Ці заробітчани фактично інвестують Україну. Лише торік у нашу область надійшло на банківські рахунки 440 мільйонів доларів. А загалом за останні роки — близько одного мільярда доларів. Це інвестиція від наших заробітчан, вони поповнюють валютні запаси нашої держави, отож не треба на цих людей дивитися косо. Єдиний недолік цього в тому, що страждають сім’ї, але де була міцна сім’я, там вона і залишилася. А якщо подивитися на кількість розлучень у східних областях України, то у нас не більше, аніж там. У нас розлучень на десять тисяч одружень не більше, аніж в центрі і на сході України, а навпаки менше, у нас міцніші сім’ї, але це пояснюється міцнішою вірою у Всевишнього. 

— До того ж хочу зазначити, що заробітчанство — це проблема не лише Івано-Франківщини, а й всієї України. 

А стосовно того, що деколи нам закидають, начебто ми дотаційна область, то тут я собі дозволю не погодитися і категорично це заперечити. У нас дуже багато є підприємств, які сплачують консолідовані податки в Києві. «Укрнафта» — це великий виробничий комплекс, який займається видобутком нафти й газу, переробкою нафти й газу, але податки йдуть у Київ. «Прикарпаттрансгаз» — потужна компанія, яка перекачує до 120 мільярдів кубів газу в Європу, але податки платить у Києві. Бурштинська ТЕС — дуже потужний потенціал, але податки платить у Києві. На превеликий жаль, такий великий хімічний комплекс, як «Карпатнафтохім», через недолуге українське законодавство (і ми не можемо пролобіювати його зміни вже десяток років, щоб змінили схему) має можливість взагалі не показувати податки. Тобто маємо надзвичайно потужний потенціал, і коли б усі податки йшли до місцевого бюджету, то у нас була б зовсім інша картина.

Весь світ інтегрований, і він буде далі інтегруватись. А українці деколи мислять масштабами виключно свого містечка чи свого регіону, причому з позицій 50-х років минулого століття, а ми повинні бачити, які процеси відбуваються в світі, вміти дивитись глобально. У світі відбувається трудова міграція. Ми забуваємо, що після Першої світової війни у світі був встановлений новий світовий порядок, з’явилася нова політична карта і разом з нею відповідно розвивалася економіка. Після завершення Другої світової війни знову встановився новий світовий порядок, і знову з’явилася нова світова економічно-політична карта, яка викликала ті чи інші процеси. А потім впала Берлінська стіна — і знову в світі відбулися зміни, а потім виникла світова економічна криза, і знову в світі проходять певні зміни. І ми повинні, відповідно до цих змін, відстежувати, як відбуваються економічні зміни, що відбувається в світовій економіці, серйозно аналізувати ці процеси. І будувати зовнішню і внутрішню українську стратегію, враховуючи ситуацію не 50-х років, а 2010-го, відповідно до зовнішньополітичної ситуації будувати свою стратегію до 2020 чи 2030 років. Ми повинні ці речі прораховувати, виробляти відповідну стратегію і чітку лінію, а не впадати з одних крайнощів у другі. Отож замість того, щоб іти вперед, ми багато часу протупцювали на майданах, а останні п’ять років взагалі пішли у зворотному напрямі.

У світі властиво шукати краще місце життя, завдання наше зробити так, щоб до нас люди їхали на роботу. І до нас уже їдуть на роботу, і у нас уже виникає проблема, про яку ніхто не говорить: перенасичення іноземної робочої сили. А ми тим часом не хочемо бачити цю проблему, бо зайняті внутрішньополітичними «розборками» і на серйозні процеси не звертаємо уваги.

— Яким чином обласна влада підтримує, стимулює малий бізнес і чого ви чекаєте на цьому шляху від держави?

— По перше, як я вам сказав, ми максимально спрощуємо все, що можна зробити для підтримки малого й середнього бізнесу. Навіть на сесії обласної ради ми прийняли рішення про те, що всі місцеві податки, які можемо скасувати для підтримки малого й середнього бізнесу, ми скасовуємо на три роки. Ми вносимо пропозицію до Кабінету Міністрів для того, щоб бізнес дуже швидко розвивався, бо прекрасно розуміємо: без цього, без залучення інвестицій нам підніматись буде дуже важко. і слава Богу, що в державі встановилась чітка вертикаль влади і йде інвестор. Кожний день хтось стукає в двері. І от ми, скажу відверто, часом навіть перевантажені цими прийомами-зустрічами, цими контактами, пропозиціями, які почали надходити в область. І це правда. І ви будете свідками, коли в найближчі часи наші слова будуть знаходити реальну площину. Але ще трошки...

— Візитівка вашого краю — туризм. Що робить влада для популяризації Прикарпаття в Україні і за її кордонами?

— Ну, я думаю, що навряд чи є ще в Україні така обласна влада, як івано-франківська, хіба що в Криму, щоб так робила багато для розвитку туризму. І це ми вже робимо протягом десятка років, підтримуємо, рекламуємо наші туристичні можливості через інтернет, радіо, телебачення і т. п., заявляємо на всю Україну, на весь світ, що маємо рішення про виділення 9 тисяч 800 гектарів землі в горах для будівництва курортно-відпочинкової зони. «Розкручуємо» нині Дністровський каньйон, гірські Верховинський, Косівський, Богородчанський, Рожнятівський райони. Ми кажемо: будь ласка, приходьте і будуйте, ми відкриті. Президент України розуміє, наскільки важливий для карпатських областей розвиток туристичної індустрії, що планує провести найближчим часом нараду з розвитку туризму в Карпатському регіоні.

— Як ви вважаєте, «Буковель» і справді може претендувати на зимову Олімпіаду?

— Як це «може справді»? Президент України про це заявив! А те, що нині відбувається конкуренція між івано-Франківською і Львівською областями, та й Закарпатська заявляє, що вона нічим не гірша, то це добре — хай відбувається здорова конкуренція, будемо змагатись, хто швидше побудує відповідну інфраструктуру для того, щоб Карпати могли прийняти Зимові Олімпійські ігри 2022 року. Ви знаєте, свого часу дуже багато людей сумнівались, чи в Україні взагалі відбудеться футбольний чемпіонат Європи в 2012 році. Буде! Бачите, якими темпами пішло будівництво стадіонів, готелей, доріг?! У нашій області, на превеликий жаль, не будуються дороги, бо всі кошти пішли на будівництво центральних автомобільних трас, але там закінчать і перейдуть до нас. Це навіть добре, що не розпилюються кошти на цю справуѕ...

— Заклик об’єднати країну лунає і на сході, і на заході, і не лише під час виборів. Як ви дивитесь на це і що насправді потрібно робити людям, політикам?

— Країна об’єднана. А те що говорять, що країну потрібно об’єднувати, то це говорять політики. Якщо б вони, так би мовити, не підкидали всякої «б’яки», то ніхто б про це не говорив. От ви поїдьте сьогодні на Луганщину, у Донецьк — вас там приймуть як свого. А коли приїжджають донеччани, луганчани до нас, то ми що, питаємо їх, чого вони сюди приїхали? Ніколи! Ми радо зустрічаємо гостей зі сходу і не звертаємо уваги на мову, якою хто говорить. Зрештою, я за те, щоб державна мова українська була, безперечно. Треба, щоб вона була, але знову ж таки навколо мови роблять штучний розподіл України. Бо коли нема економічних програм розвитку, тоді шукають якісь політичні. Ну треба про щось говорити, треба за щось боротися! 

Я часто наводжу приклад про маленький Сінгапур. Це  маленька держава, яка за територією трохи менша половини івано-Франківської області, де проживає чотири з лишком мільйони населення. Але там чотири державні мови! Хоч вони лише в 1957 році здобули незалежність і ходили, вибачте, у вошах, не мали ні каналізації, ні центрального водопостачання, однак за короткий час об’єдналися навколо економічної програми. і в підсумку отримали такий бурхливий розвиток економіки, що в 1991 році голова Ради Міністрів Радянського Союзу Косигін їхав туди за позикою в 90 млрд. доларів. Прем’єр-міністром цієї країни був Лі Куан Ю, який правив цією країною 30 років, і була стабільність. Я недавно повернувся з маленької Швейцарії, де на вісім млн. населення теж чотири державні мови. Але ніхто в них не говорить про проблеми мови! Там говорять про проблеми розвитку економіки, про захист національних інтересів.

Мова державна в нас є українська. Ми повинні її утверджувати і розвивати, але не робити це насильницьким шляхом. Президент говорить українською мовою? Говорить! Прем’єр вчиться говорити українською? Вчиться. Президент України співає Державний Гимн «Ще не вмерла Україна»? Співає! Крок за кроком! А ми хочемо, щоб усе і негайно. Не буває такого.

— І на закінчення: щоб ви хотіли побажати своєму колезі в Донецьку Анатолієві Близнюку?

— Я знаю пана Анатолія як унікальну людину за своєю працездатністю й працьовитістю, за стратегічним мисленням. Він дуже порядна людина, і я знаю вже дуже багато років, що все своє життя він посвячує людям і роботі для людей. І в мене абсолютно немає сумніву, що під його керівництвом Донеччина буде розквітати і йти дуже швидкими темпами до великих економічних успіхів, а де економічний успіх, там і буде належний добробут людей. Отож бажаю панові Анатолію міцного здоров’я, щоб він це все міг витримати!