Виконання розпорядження голови Івано-Франківської ОДА про оформлення освітніми закладами області актів на землю до 1 жовтня цього року наштовхнулося на низку перешкод. і найбільша з них — сусідські апетити місцевих підприємців і селян: шкільні дворики та спортивні майданчики разди так «пообгризали», що з роками з цим звиклися — почали видавати бажане за дійсне, а освітянське — за своє. А руйнування шкільних огорож чи навіть нічне «перенесення» спортивних споруд у двориках стало явищем буденним і безкарним. Недавно керівництво та батьківський комітет ЗШ I-II ст. у селі Лугах на Рожнятівщині звернулися до керівництва райдержадміністрації за допомогою в одержанні державного акта на право власності на шкільну земельну ділянку, а матері поінформували журналістів, що не пустять своїх дітей до школи, бо шкільне подвір’я стало «прохідним двором» — небезпекою для маленьких лугівчан.

Суд відбувся — страх не минув

Луги — невеличке гірське село на Рожнятівщині. І школа маленька — понад 100 учнів, ще й розкидана в селі по кількох корпусах.

— Там, де нині магазин підприємця Михайла Семкулича — поруч із нашим корпусом №3 для наймолодших, колись був шкільний будинок, — пояснює директор школи Галина Рішко. — У цьому будинку жили вчителі. А відтак була спальня для шестирічок. Десь у 2005 році якимось чином підприємець викупив ці приміщення. А землю довкола — ні. Обіцяв утримувати шкільну їдальню. Вже у 2006 році захотів викупити і землю — до шести сотих, майже третину всього шкільного двору. Тож у серпні того ж року звернувся до сесії сільської ради. Але депутати проголосували за виділення підприємцю в оренду для обслуговування приміщення тільки трьох сотих. Бо на цьому місці, за генпланом села, споруджуватиметься нова школа. і Михайло Семкулич почав судитися. Та програв усі суди — від Івано-Франківського господарського до Вищого адміністративного суду України...

— А чому ж ви звернулися до райдержадміністрації?

— Після рішення суду два роки тому ми спробували було обгородити шкільний двір. Але наші сусіди не дали. Хтось зруйнував і частину шкільної огорожі, а вночі перенесли баскетбольний щит, зменшивши площу спортмайданчика. Нам зрозуміло, що наші плани перешкоджають самовільно влаштованій під’їзній дорозі через шкільне подвір’я. Дорога вигідна і тому ж підприємцю — його перевізник часто або проїжджає до своєї оселі мікроавтобусом через шкільний двір, або навіть залишає транспорт на ніч на спортивному майданчику. Хоч є для цього інша дорога, вона, до речі, позначена і в плані села. Я живу на тій вулиці і знаю, що через шкільний двір ніколи не було дороги. Була стежка і перелаз. Подвір’я наразі необлаштоване. І зрозуміло, що матері погрожують не пускати дітей до школи — переживають за їх безпеку. Порадившись із керівництвом райвідділу освіти, ми вирішили виробити акт на землю, щоб відтак обгородити шкільний двір. У травні цього року за участю депутата обласної ради Наталії Мельник і депутата райради Миколи Кравця відбулася напружена сесія сільської ради, яка затвердила нам проект землевідведення. Та несподівано у Державному відділі земельного кадастру Рожнятівського району, коли матеріали пройшли обласну інстанцію, відмовилися видавати акт на землю. Виявилося, що через скарги сусідів. А що я маю сказати батькам? То маленькі діти, двір нарозтвір, хто хоче їдеѕ Хіба до біди далеко? Тож ми і поїхали до керівництва району. Хоч ще в серпні ми ознайомили керівника райдержадміністрації з ситуацією. Тоді Микола Філіпович говорив, що все буде добре. Та й тепер при батьках пообіцяв, що особисто приїде разом з комісією й у всьому розбереться.

У кожного своя дорога

... У Лугах біля дороги через шкільний двір того дня зібралося чимало жителів села, батьки школярів, керівництво школи, депутат райради Микола Кравець, підприємець Михайло Семкулич та ін. І кожна сторона криком шукала найвагоміші аргументи. Матері разом із директором школи Галиною Рішко та депутатом райради Миколою Кравцем переконували селян і документально підтверджували факти проти дороги, інші навперебій галасували, що дорога через шкільний дворик була завжди. Серед селян ми зустріли й одного із старожилів Лугів, тож Микола Вовк, якому вже минуло 80, нам однозначно підтвердив: «На цьому місці дороги не було ніколи. Була стежкаѕ» Що це так, ми довідалися і з світлини кінця 80-х (див. фото на 4-й стор.), де чітко видно: шкільний двір обгороджений, а жодної дороги нема.

Серед сільського галасу нам вдалося почути коментар і підприємця Михайла Семкулича. Бо, як переконане керівництво школи, саме йому і його робітникам найбільш вигідне таке сільське збурення через дорогу.

— Кажуть, що шкільні сусіди понаписували скарги до області і району, бо ця дорога передусім вигідна вашим водіям — зручно автобуси до осель своїх підганяти чи й на ніч припарковувати на шкільному майданчику?

— Я вважаю, що шкільне подвір’я має обов’язково бути загороджене. Але в рамках визначених меж. Бо у будівельному паспорті деяких сусідів зазначено заїзд до їх обійстя з центральної дороги — тобто якраз цією дорогою. А ширина іншої вулиці — два з половиною метри — нікого не задовольняє. Проблема проїхати вантажівкою. Тож нехай школа проїжджу частину залишить, а решту території собі обгороджує. Є й інше — школа не має рішення сесії сільської ради про надання дозволу для виготовлення проекту відведення земельної ділянки. І виготовляли проект без цього дозволу. А якщо є — то «ліве» рішення, якого я як депутат сільради ніколи не бачив.

— А які власне ваші інтереси у цьому спорі? Ви ж усі суди програли?

— Нема жодних. Я маю цю будівлю і три соті землі.

— А ваш перевізник хіба не курсує час від часу дорогою через шкільне подвір’я?

— З того часу, як хотіли загородити двір школи, він сюди не заїжджав жодного разу — їде по іншій вулиці. Жителі вулиці можуть підтвердити.

— А чому взагалі ваш мікроавтобус їде тією вулицею? Це що, його маршрут?

— Бо там його обійстя.

— І там «ночує» автобус?

— Ні, в гаражі. В «Рожнятівагрохімі».

— То цією дорогою через шкільне подвір’я, кажете, автобус не їздить?

— Частково заїжджає. Та й хіба о сьомій годині ранку є діти на подвір’ї?

— І це нормально?

— Подвір’я ще не зовсім шкільне, бо школа не виготовила акта на землю. А як виготовить — то подвір’я буде шкільним.

— Хіба треба чекати акта? А якщо станеться, боронь Боже, біда — хто відповідатиме?

— Якщо дитина забіжить під мій автобус — то я.

Половина шкіл — без актів на землю

Підприємницька логіка «цікава» й водночас небезпечна: є акт на землю — шкільна територія, нема — нічия. Якщо таким чином мислити, то половину шкіл Рожнятівщини (а в області ситуація не краща) треба було б розгородити. Бо, за інформацією Державного відділу земельного кадастру Рожнятівського району, із 40 освітніх закладів навіть 20 не мають актів на землю.

Титульну сторінку акта на землю для Лугівської школи ми вже надрукували, а через скаргу подальше оформлення припинили до з’ясування, — коментує начальник Держвідділу земельного кадастру Рожнятівського району ірина Грицьків. — Бо скасовують такі акти тільки через суд.

— Скільки таке з’ясування може тривати?

— Скарга надійшла до нас 29 вересня. Наскільки мені відомо, на відповідь нормативами передбачено 30 днів. Чекаємо висновків комісії.

— Чи багато шкіл у районі вже мають такі акти на землю?

— Приблизно 15. В інших школах — на тій чи іншій стадії виготовлення. Для освітніх закладів акти на землю ми виписуємо першочергово.

...Наразі керівництво Лугівської школи і батьки надіються на продуктивну роботу комісії Рожнятівської РДА, а Державний відділ земельного кадастру — на її висновки. Чужа ж дорога і далі немилосердно розпанахує село.