На час роботи депутатського корпусу нинішнього складу обласної ради, в якій Остапові Дзесі випало бути заступником голови і відповідати за найскладніший напрям роботи — соціально-економічний, припала фінансова криза з її катастрофічним спадом обсягів суспільного виробництва і збіднінням населення. Ні у кого — ні у чільників світових держав і України зокрема, ні у народних обранців та представників регіональних органів виконавчої влади не було готових рецептів її подолання. На виклики часу доводилося відповідати, здебільшого ставлячи собі надзвичайно просте запитання: що, відповідно до тих обмежених ресурсів, якими володіє громада, можна зробити для того, щоб розвиток Івано-Франківщини попри все не припинявся? Щоб до віддалених сіл продовжували регулярно їздити рейсові автобуси і щоб відкривалися нові маршрути? Щоб свіжопофарбовані двері 1 вересня гостинно відчинялися перед прикарпатською дітворою та запрошували їх і до старих, а головне — до нових, відкритих у час кризи, шкіл? І щоб у зимовий холод було тепло не лишень в оселях, а й у бібліотеках, сільських клубах...

Та ще до кризи свою діяльність на посаді заступника голови обласної ради О. Дзеса розпочав з дуже енергійних кроків досвідченого менеджера-господарника — інвентаризації комунальної власності й формування «правил гри», за яких вона мала б працювати, як і належить, на громаду. Власне, це був новий для обласної ради, суто прагматичний підхід. А водночас — і серйозний сигнал для людей і для бізнесу: хочемо ми того чи ні, а власність, господарська діяльність мусять бути ефективними. і прибутковими. З цього, власне, й розпочалося наше інтерв’ю.

- Остапе Васильовичу, чому питання управління комунальною власністю стало одним із найважливіших для тоді новообраної обласної ради? Яких результатів, якщо говорити в конкретних цифрах, вдалося досягти вам і вашим колегам та фахівцям апарату ради? і яку стартову площадку це створює раді вже наступного скликання?

— Після початку каденції, як відомо читачам «Галичини», новообраний депутатський корпус прийняв рішення про передачу функцій управління майном комунальних громад краю обласній раді. В тому числі і що стосується його передачі в оренду. Ми оформили це організаційно та юридично. і управління майна спільної власності територіальних громад області стало практично складовою частиною апарату обласної ради.

Ми об’їздили буквально всі ці об’єкти, щоб наочно пересвідчитися в тому, чи є правоустановчі документи, чи ні, що саме ще необхідно оформити і виготовити. Але головне — ми провели аналіз стану всієї комунальної власності на місцях. Чим була важлива ця робота і чому вкрай необхідна? Ми наочно пересвідчилися в тому, що там, де юридичні права власності не були належним чином зафіксовані, об’єкти «якимось чином» почали відходити від обласної громади. На їх землях, передусім так званих ласих шматках, стали виростати будинки. На жаль, маємо і такий приклад! Частково почали відходити з власності комунальних громад ті землі, що з незапам’ятних часів служили дітям шкільними подвір’ями або ж належали школам чи були закріплені за ними. Зрештою, це стосується земель закріплених не лише за школами, а й за будинками культури, місцевими медичними закладами. і коли ми об’їздили ці об’єкти, то я остаточно переконався, що ми стоїмо на правильному шляху.

Сьогодні, зокрема, можемо впевнено сказати, що близько 80 відсотків об’єктів нашої обласної власності вже мають усі юридичні документи, про які я говорив, — свідоцтво на право власності й акт відведення землі. Тобто тепер, звичайно, вже немає такої можливості, що просто так хтось собі захоче що-небудь побудувати, «прихопивши» для цього частину земельної ділянки чи на шкільному подвір’ї, чи на подвір’ї  медичної установи або сільського клубу.

Більше того, ініціювавши цю роботу, ми водночас просили і районні та міські ради — їх обласна рада зобов’язувати не має повноважень — провести таку ж роботу в інтересах об’єктів комунальної власності на їхніх територіях. і більшість районів, це знаю точно, провели її так само успішно.

Наступний важливий момент. Ми чіткіше почали займатися питаннями орендної плати. Спочатку, коли тільки-но розпочинали аналіз, то виявляли найрізноманітніші варіанти. Наприклад, коли окремі орендарі платили лишень за корисну площу. Тобто підприємець займає собі одну чи дві кімнати і тільки за них розраховується. А вже сходова клітка, сам коридор на поверсі, сантехвузли — вони, виходить, нічийні. Безгоспні. Такі реалії, до речі, виявляємо і до сьогодні. І все ж у більшості випадків ці питання таки вдалося систематизувати. Що це дало? Якщо, наприклад, у 2005 році від оренди майна бюджети різних рівнів отримали орієнтовно лише 1 280 — 1 300 тис. грн., то після того, як сесія передала функції управління майном обласній раді, ці цифри стали різко зростати. і в 2008 році ми вийшли на 3,4 млн. грн. А в 2009-му отримали близько шести мільйонів гривень у вигляді орендної плати за об’єкти спільної комунальної власності громад краю. і вже на початку 2010 року — понад чотири млн. грн. При тому, підкреслю, що, зважаючи на пік фінансової кризи та прагнучи захистити підприємців Прикарпаття, обласна рада ухвалила рішення на 30 відсотків знизити розмір плати. Словом, якби не криза, надходження були б значно вищими.

Як на моє переконання, то обласна рада і, зокрема, її управління майна спільної власності територіальних громад області провели роботу, яка дала громаді краю позитивний результат.

- Окремо все ж варто, мабуть, зупинитися і на тому, що сам механізм оренди майна комунальної власності за цей час став значно прозорішим?

— Практично відразу після інвентаризації об’єктів спільної комунальної власності ми зосередили увагу на, як на мене, надзвичайно важливій проблемі, — прозорості орендних відносин. Вирішили його дуже просто — затвердили на сесії обласної ради відповідну методику. і діяли виключно згідно з нею. Зокрема, всі договори з орендарями, де вони просили про їх продовження, розглядалися на засіданні постійної комісії обласної ради з питань соціально-економічного розвитку, комунальної власності та приватизації, яку очолює Василь Брус. До її складу входять дев’ять депутатів, і без рішення комісії не могла бути продовжена жодна угода.

Щодо вільних комунальних об’єктів, то отримати їх в оренду взагалі можливо лише за однієї умови — на конкурсних засадах. З усіма неодмінними у таких випадках моментами — публікацією оголошення в пресі, збором і аналізом конкурсних пропозицій, їх ретельним вивченням. До речі, конкурсна комісія працює й досі. На моє переконання, це дуже прозорий і дуже доступний механізм, що дає позитивні результати й унеможливлює як зловживання, так і нецільове використання об’єктів комунальної власності.

- Попри дуже докладне впорядкування об’єктів спільної власності громад краю і підвищення прибутковості від передачі їх в оренду ви особисто і ваші колеги, можна сказати, водночас виділилися і тим, що практично не відчужували активів і не пропонували проведення гучних аукціонів з продажу комунального майна.

— За всю каденцію ми справді практично не займалися відчуженням майна. Мова про це йшла здебільшого лише на останній сесії ради. і то стосувалася вона тих об’єктів, рішення про приватизацію яких ухвалили ще наші попередники, або ж тих випадків, коли майно вже було викуплено. Сесія розглянула 11 таких об’єктів. Процедурою їх приватизації, зауважу, займається регіональне відділення Фонду держмайна України в області — РВ ФДМУ. Також на конкурсних засадах вибрали оцінювачів з тим, щоб вартість майна обласної громади було визначено відповідно до її ринкової вартості.

За інформацією РВ ФДМУ, від реалізації цих об’єктів Івано-Франківщина має отримати близько 13 мільйонів гривень, що, як на моє переконання, відповідає ринковому рівню цін.
Якщо говорити про гроші, то вони, як мовиться, ніколи зайвими не бувають. інше питання — як, куди їх витратити. Ми радилися з цього приводу і хотіли б, щоправда, не знаю, чи ще встигнемо, але в будь-якому разі ці кошти мали б бути спрямовані на поліпшення чи, скажемо так, на капіталізацію об’єктів комунальної власності. Знаємо, наприклад, що кошти потрібно вкладати в Івано-Франківський музично-драматичний театр ім. І. Франка. Це і провідний заклад культури, й одна з візитівок Івано-Франківщини. Потрібно кошти вкладати і, до речі, нині це і робиться, в обласну філармонію. Зрештою, вже час відремонтувати і будівлю обласної «Просвіти», що на вул. Грушевського, і навіть підремонтувати сесійну залу. Словом, моя особиста думка така: ці кошти ми повинні спрямовувати виключно на поліпшення стану, тобто на капіталізацію тих об’єктів, котрі все ще залишаються у спільній власності комунальних громад краю.

І все ж, за великим рахунком, продавати чи передавати майно, що належить громадам Івано-Франківщини, мені і моїм колегам не хотілося — надто вже це велика відповідальність. «Скидку» ми зробили лише у двох випадках. У першому сесія обласної ради, як відомо, передала приміщення на вул. Шевченка, 11 в івано-Франківську Церкві. Хоча свого часу там квартирували і штаб армії Прикарпатського військового округу, і обласний військовий комісаріат. Але будівля, що підтверджено документально, належить Церкві, і ми її повернули Церкві. Так само повернули і будівлю в с. Погоні, яка, що підтверджують документи, належить монастиреві.

- Остапе Васильовичу, на пленарних засіданнях обласної ради, а особливо засіданнях постійних депутатських комісій, де обговорювалися такі наболілі питання, як соціально-економічного розвитку сіл і селищ, будівництва доріг, екології й інші, вас завжди вирізняли безкомпромісність і гострота, намагання відстояти інтереси звичайних людей...

— Наведу тільки один факт: ми об’їздили буквально всі села. Фахівці зібрали чотири великі папки аналітики — це матеріали про те, скільки коштів уже вкладено у той або інший об’єкт — школу, клуб, фельдшерсько-акушерський пункт чи амбулаторію. Дані про те, скільки ще грошей потрібно вкласти, щоб його добудувати. Навіть фотографії зробилиѕ Загалом понад вісім десятків таких об’єктів. І, образно кажучи, відкрили для себе очі. Тому що то тут, то там заявляють: ось треба то будувати, а там — те. і також нове. А буквально поруч стоїть і руйнується недобудоване. Але вже готове і на 50, і на 75, а то й більше відсотків. І тоді ми поставили собі за мету, в міру можливостей і тих фінансових ресурсів, які є в розпорядженні обласної ради, принаймні частково за нашу каденцію добудувати і ввести в дію вже розпочаті об’єкти. Щоб була і господарність, і якась наступність та послідовність у роботі обласної ради різних скликань. і це я також вважаю позитивним кроком, який зробили мої колеги.
По суті, так само ми відкрили для себе очі і в плані екології. Вже починаючи з 2007 року ми почали системно займатися питанням Калуша. Били на сполох не лише в засобах масової інформації — сесія обласної ради прийняла два звернення до вищого керівництва держави про те, що на Калущині гряде екологічна катастрофа, масштаби якої, коли трапиться лихо, безперечно, вийдуть далеко за межі Прикарпаття.

До речі, так само всім депутатським корпусом та громадою ми порушували і питання утилізації отрутохімікатів, що зберігалися ще з радянських часів у різних населених пунктах Прикарпаття. Сесія обласної ради, як, напевно, пригадують читачі «Галичини», приймала з цього питання спеціальну ухвалу й неодноразово — звернення. і сьогодні ми принаймні можемо сказати виборцям про те, що Прикарпаття, на відміну від цілого ряду інших регіонів України, перестало бути бомбою сповільненої дії у вигляді складів з небезпечними отруйними речовинами. Думаю, що за місяць-два ми їх позбудемося зовсім.

Що стосується доріг. Справді, на засіданнях комісій обласної ради і на сесіях ми гостро ставили питання про поліпшення стану шляхів у краї. Зокрема, неодноразово зверталися до «Укравтодору» з тим, щоб ряд автодоріг було переведено з місцевого до державного значення. Адже на ремонт і утримання таких шляхів виділяється більше коштів, на них працюють колективи, які укомплектовані кваліфікованими фахівцями та оснащені доброякісною технікою.
Втім, десь рік тому депутатський корпус обласної ради почав ретельно аналізувати, а також шукати фінансові ресурси і технічні можливості з тим, щоб вирішити, як на мій особистий погляд, надзвичайно важливу для краян проблему: мова йде про те, щоб до кожного прикарпатського села був за будь-якої погоди під’їзд і щоб туди міг курсувати рейсовий автобус. Я знаю приклади, коли окремі перевізники відмовляються від участі у проведенні тендерів в окремих селах з єдиної причини — поганої якості дороги.
В цьому плані також ведеться відповідна робота. Зокрема, кошти, які надходять від так званого шляхового збору, в нашій області насамперед спрямовують якраз на ці цілі. Для остаточного вирішення цієї проблеми започатковано обласну програму «Сільські дороги».

- І останнє, мабуть, традиційне, як для такого інтерв’ю, запитання. З одного боку, час роботи на посаді заступника голови обласної ради безумовно дав вам можливість і отримати дуже багато інформації, і визначити для себе, принаймні, пріоритети на найближчу перспективу. Отож що вам, Остапе Васильовичу, і вашим колегам не вдалося наразі зробити із найважливішого, з того, з чого мали б почати депутати обласної ради вже нової каденції?

— Я б уточнив: не те що не вдалося, а не встиглося. На жаль, ми не встигли це зробити, але всі бачимо, що надзвичайно важливою для області проблемою є формування генеральних планів і, відповідно, меж населених пунктів. Особливо — сіл. Генеральні плани застарілі. Села розбудовуються, але приватні будинки люди нерідко зводять на землях, які не введено в межі населених пунктів. Вони не можуть офіційно здати такий будинок і стати, відверто скажемо, юридичними власниками своєї приватної власності.

І ця проблема вкрай гостра для більшості сіл і селищ краю. Несформованість територій — сама по собі велика проблема. Далі — виготовлення нових генеральних планів.

Друге важливе питання. Їх, відверто кажучи, є чимало, але все ж із найважливіших я б виділив вирішення проблеми збору, сортування і переробки сміття. Точніше, побутових відходів. Бо якщо на підприємствах більш-менш цей процес все-таки налагоджений і є укладені договори, спеціальний транспорт, що доставляє відходи на полігон, то в більшості населених пунктів ця система не працює. Що маємо? Всі села, лісосмуги поблизу міст і сіл, навіть ліси захаращені побутовим сміттям. Практично ми завалюємо область сміттям.
Третє, на мою думку, важливе завдання для наших колег із ради вже нового скликання — це завершення програми «Теплий заклад культури Прикарпаття». Тому що не є нормальним, коли взимку в сільському клубі, а іншого закладу культури в селі немає, така ж температура, як на вулиці. А інколи — й холодніше. Аналогічна ситуація і у ФАПах та амбулаторіях. Тобто з медичними закладами першого рівня. і я думаю, що депутатський корпус наступної каденції працюватиме над цими надзвичайно важливими для наших краян питаннями.
Оглядаючись назад, я вдячний долі, що за час роботи в обласній раді вдалося побувати практично в усіх районах області, поспілкуватися з усіма керівниками районів та колегами — депутатами районних і міських рад. Людьми, зауважу, небайдужими і мудрими. Що виніс із цих поїздок і що, на мій погляд, особливо необхідно було б враховувати у повсякденній роботі депутатам обласної ради, то це велику увагу до справедливого розподілу фінансових ресурсів між містами, районами і селами краю. Сьогодні ситуація вже дещо змінилася, та все ж... Є на Долинщині — краї нафтовиків і газодобувників велике, гарне село Княжолука. Торік у ньому народилося 70 дітей — більше, ніж у будь-якому селі на Прикарпатті. А школа в ньому — не знаю, чи ще переживе цю зиму. 25 літ громада порушувала питання про будівництво нового шкільного закладу, але і там будували, і там, а до Княжолуки черга все не доходила. Та, дякувати Богу, нинішнього року нарешті і тут заклали «нульовий» цикл, тож через рік-півтора, сподіватимемося, і педагоги, і дітвора таки справлять новосілля.

Ось такі вони, вельми прості факти — 25 років і рік-півтора... І в першому, і в другому одна суть — депутатська відповідальність...