Історія часто сама запрошує до того, щоби з нею трохи погратися. Щоби скористатися тим, що було, і тим, що є, для віртуальної розумової побудови - як би могло бути. І тоді, і тепер. Саме такі ігри є тим, що ми називаємо уроками історії, історичними висновками і орієнтирами у можливостях майбутнього.

Цього року таким запрошенням стала символіка чисел. 1 листопада 2010 року стало зрозуміло, що актуальна українська ситуація просто спонукає згадати інше 1 листопада, яке було 92 роки тому, у 1918 році. Це потрібно робити вже тому, що історія ще раз виявила свою здатність повторюватися. Хоча би у сфері настроїв і загальної атмосфери.

Перші результати місцевих виборів показали, що галицька проблема, про яку певний час вже говорять інтелектуали, вийшла за межі інтелектуального середовища. Те, що галицькі виборці проголосували принципово інакше, ніж решта українців, і те, що їхній вибір був передовсім протестом як щодо загальнодержавної політики, так і щодо місцевих нерадикальних політиків, виказує панівний настрій значної кількості галичан - зрозуміло, що так бути не може (тобто не можна, щоби так було), зрозуміло, що щось потрібно робити, робити вже і рішучо. І зрозуміло, що зовсім невідомо, що ж варто робити, щоби чогось досягти.

Минулої неділі в Івано-Франківську в обласній філармонії академією-концертом відзначено 67-му річницю створення української дивізії «Галичина» та 66-ту річницю боїв під Бродами.

Голова Івано-Франківської станиці комбатантів-дивізійників Михайло Мулик, який виступив одним з ініціаторів вшанування своїх побратимів, так прокоментував цю подію: «Громадськість міста та гості належно відзначили ці дві дати з історії визвольного руху. Звісно, нас залишилося в живих не так уже й багато, тому хотілося б, щоб у таких заходах брало участь більше молоді, адже ще кардинал Йосип Сліпий зауважував: «Нікчемний той нарід, який не шанує своїх борців за державу». А Петро Арсенич додав: «У філармонії на святкування зібралося багато людей. Концерт пройшов на високому мистецькому рівні, пролунали  слова вдячності для дивізійників. Слід також особливо підкреслити невтомну і жертовну працю пана Мулика на ниві національного виховання та збереження історичної пам’яті.

Рухаючись містом, часто можна побачити автомобілі з наліпкою «Галіція», на якій зображений герб Галичини. Ця акція була започаткована з метою популяризації історичних символів нашого краю, традицій Галичини, європейських цінностей.

З часом автівок, на яких розміщене зображення із золотим левом, ставало все більше.

Розпочинаючи акцію, ми вкладали в неї і глибший зміст: наявність наліпки «Галіція» на автомобілі передбачала і європейську поведінку водія на дорогах. Адже так додає доброго настрою подяка «аварійкою» того, кого ви щойно пропустили перед собою. І як же хочеться пояснити тому, хто в цей час на всю вулицю сигналить вам «в спину», що, окрім правил дорожнього руху, на світі існують ще й такі поняття, як ввічливість та взаємоповага. Чи не так?

Уже багато років поспіль ми з вами чи не щодня говоримо про те, що теж хочемо жити, як європейці. Говоримо, але забуваємо, що одного бажання тут замало. Шлях у Європу треба пройти, а не проговорити.

Для цього не тільки владі, але і нам самим, простим громадянам, потрібно щодня робити якісь конкретні кроки. І саме ці наші кроки не залежать ні від Президента чи Парламенту, ні від Америки чи Росії, а від кожного із нас зокрема.

Вже від наймолодших літ ми, майбутні вояки дивізії «Галичина», відчували на собі утиски, а то й переслідування за національною ознакою. Ми знали про невикористані можливості закріпити самостійність у 1918 р., а тому мріяли, що, може, нам випаде можливість завершити справу наших батьків. Нерозумна польська політика щодо українців, масові арешти і судові вироки лише підсилювали ненависть до окупанта. Коли на початку 30-х років надходили до нас, в Галичину, трагічні вістки про голод на Великій Україні, про масове вимирання цілих сіл, то ми, молоді юнаки, горіли жадобою помсти. В нашому молодечому безсиллі ми не уявляли собі, в який спосіб зможемо помститися за невинні жертви. Ми знали, що з жорстоким ворогом треба говорити з позиції сили.

1941 рік. Жорстоке пожнив’я майже дворічного комуністичного терору в Галичині збуджувало бажання відплати. Вже в 1941 р. українські громадські й політичні діячі намагалися переконати німецькі військові кола у доцільності створювати українські військові частини для боротьби з московським комунізмом.

Він — мій перший редактор. Саме до нього я потрапив практично з університетської аудиторії і приніс свої публікації. А згодом уже мені тут оформляли трудову книжку. Він багато чого навчив нас. Але не стільки настановами чи повчаннями, як власною поведінкою. Під час нашої недавньої зустрічі мені здалося, що він анітрохи не змінився з тих часів, як я заходив до нього як до головного редактора зі своїм матеріалом. А можливо, мені просто так хотілося. Причиною ж для цієї зустрічі стала 20-та річниця газети, яку він поставив на ноги. Далі вона уже йшла сама й ось уже десять років без нього. Тож про те, як усе починалось, розповідає перший редактор газети «Галичина» Богдан Галюк.

— Це був кінець квітня, бурхливий такий, справді була весна нашого відродження. Йшла сесія обласної ради. Я лежав у лікарні, раптом з обкому мені дзвонять — виходьте на роботу. Громадського, тодішнього редактора, на той момент десь не було. Я вийшов на роботу. Йшла, як я вже казав, сесія обласної ради першого демократичного скликання. Сесія напередодні вирішила зняти і винести із сесійної зали комуністичну атрибутику.

В ідеологічній системі будь-якої держави преса відіграє одну з ключових ролей. «Галичина» в цьому — не виняток. Сьогодні ми запросили на розмову людину, яка стояла біля її початків. Це Дмитро Захарук, голова облвиконкому Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання і народний депутат України першого демократичного скликання. Він і розповість нашим читачам про вихід першої демократичної газети державного рівня в Україні.

— Перш ніж повести розмову про створення «Галичини», розкажіть, пане Дмитре, що вас кинуло в журналістику?— Необхідність втручання в суспільні процеси. І я на той час мав уже певний досвід, адже був відповідальним секретарем обласної журналістської організації. В часи перебудови ми започатковували нові демократичні методи роботи. На звітно-виборному обласному зібранні журналістів так мене побив другий секретар Компартії Новицький саме за те, що ми вільно поводилися: не підготували списку президії, не проводили наперед заготовлені виступи і резолюції, а все відбулося в демократичному річищі. І я тоді вперше в житті злякався, бо завжди мав якийсь запасний варіант, а тут я тільки став секретарем і мені довелося шукати нове місце роботи.

Читачам газети «Галичина» одразу ж відкрию свою маленьку таємницю: я наймолодший журналіст цього часопису. і в цьому моя велика перевага, адже від своїх старших колег набираюся досвіду та майстерності, вони ж радо мені допомагають і підказують. На жаль, навчання в університеті є максимально віддаленим від практичної журналістики, тож завдяки їм швидко пройшла школу практики. «Галичині» вже 20, а якщо додати вік усіх кореспондентів часопису, то загалом близько 700 років. Тож «Галичина» — стара і мудра!
Думаю, читаючи цікаві та змістовні статті на шпальтах «Галичини», найдавніші та найпалкіші її поціновувачі час від часу цікавляться тим, як твориться найбільша газета Прикарпаття. Такий час настав, без жодної цензури відкрию таємниці нашої журналістської «кухні», розповім, як готуємо головну «страву» — газету.

Після бурхливої дискусії вже перед самим виходом газети працівники «Галичини» вирішили постати перед читацькою громадою й наочно. Цим складом, в якому бракує ще кілька осіб, наша редакція творить газету. Серед них — головний бухгалтер Марія Перегінець, літературний редактор Любов Дейнега, редактор інформаційно-рекламного відділу Оксана  Федоляк, коректори Ольга Богдарєва і Марія Осадчук, менеджер Марія Мельник, ветеран журналістики Мирослав Кіндрачук працюють у «Галичині» майже з перших днів її існування. Це ми вам, шановні прихильники «Галичини», стараємося кожного випуску подарувати свіжу порцію найактуальнішої інформації та цікаві розповіді про наш край.

У квітні далекого 1990 року, без перебільшення, відбулась історична подія для нашого краю: на організаційній сесії було підтверджено повноваження 140 депутатів, обраних на березневих виборах, сформовано постійні комісії та обрано керівництво обласної ради першого демократичного скликання.
Як і сусідні Львівська й Тернопільська, Івано-Франківська обласна рада стала своєрідним двигуном політичних змін, джерелом низки важливих ініціатив, спрямованих на утвердження національних та християнських традицій, Галичина — притулком переслідуваних церков і політичних організацій. Були створені сприятливі умови для становлення політичної системи. А знамениті ухвали про національну символіку і національні свята відіграли фундаментальну роль в орієнтації всього українського суспільства. Особливе значення в консолідації національно-демократичних сил західного регіону мала Галицька асамблея.

Про національний здвиг того незабутнього періоду та про подальший розвиток подій розповідають самі обранці першого демократичного скликання. 

15 березня наша колега з «Галичини» Анна Гордіца зустрічає свій поважний ювілей. Ця життєва дата вагома і значима не лише для неї самої, а й зачіпає струни в душах людей, з котрими багато років разом працювала. Сказати: скромна трудівниця «газетного цеху» — мало сказати про Анну Данилівну. У колективі вона була тим промінчиком, що зігрівав усіх нас. До неї, літературного редактора, висококваліфікованого знавця української мови, ми приходили не лише проконсультуватися, як писати те чи інше слово, чи правильно вжито фразеологізм, а й щоби поділитися своїми радощами і прикрощами. Тож напередодні ювілею Анни Гордіци ми вирішили вдатися до, так би мовити, групового створення її портрета — до нього внесли свої штрихи кілька «галичан». 

Вчора у "L-клубі" відбулася презентація 2-х нових телепроектів обласного телебачення "Галичина": «Спробуй на живо» та "Вечірня казка". Ідейні натхненники програм Оксана Лісовська та Іван Нікітін запевнили, що телепередачі знайдуть своїх прихильників, адже є "свіжими" та новими у франківському телепросторі.