Декларація  єдності чи спекуляція декларацією?!

     Головною  темою для обговорення впродовж останніх кількох місяців поруч  з реляціями про близький крах патримоніально-олігархічної системи  імені Януковича залишається  ймовірність об’єднання опозиційних політичних сил для спільної участі в прийдешніх парламентських виборах.

     Символічне  підписання у День Соборності лідерами найбільших опозиційних і не дуже політсил угоди про спільні дії під час виборів лише перенесло усі ці розмови у іншу площину й додало їм нових барв.

     Дарма, що хтось підписував угоду на коліні, хтось взагалі її не бачив, а у двох найбільших опозиційних політичних сил на руках виявилися два кардинально різні тексти вище окресленого документу…

     Щиро бажаю опозиції об’єднання.

Впродовж тижня відбулося одразу дві події, кожна з яких не лише привернула увагу широкої громадськості, але й у тій чи іншій мірі обіцяє вплинути на життя кожного, хто ще залишився у цій одурманеній, Богом забутій країні.

     Проголошення Блаженнішим Святославом найбільшої на теренах Західної України Івано-Франківської Митрополії УГКЦ 13 грудня стало вочевидь не лише найбільш знаковою подією звітного тижня, але й усього 2011 року на Прикарпатті.

     Цей день поза всяким сумнівом надовго  закарбується в пам'яті не лише новопроголошеного  Митрополита Володимира, усього священничого чину, духівництва й простих віруючих як подія, що іще на один крок наблизила  УГКЦ до утвердження Патріархату, але і як символ народження, повернення до традиції, день, що вселив віру у краще майбутнє для кожного із нас.

     Епідемії немає, людей продовжує «косити»

     Епідемії, як стверджують в один голос заступник ОДА Роман Іваницький та заступник начальника головного управління охорони здоров'я ОДА Зоя Ціхонь, на Прикарпатті немає.

     Відповідь проста: звичайно, що ні. Нам, галичанам, купувати нічого не потрібно. Якщо прийдеться, дістанемо зі схованок збрую, якою ще наші славні предки відстрілювали по лісах клятих москалів. Хай східняки скуповуються.

     Та ця колегія все таки здивувала...

 Власне, перше з призначень ще не відбулося. Володимир Гайдар,судячи з тенденцій, скоріш за все опиниться на посаді начальника управління містобудування та містобудівного кадастру - головного архітектора міста, а не, як було раніше повідомлено, керівника департаменту містобудування та архітектури. Очільник міських «свободівців» Роман Онуфріїв, змальовуючи Гайдара, обмежився характеристикою «молодий, практикуючий архітектор». А й справді – йому лише 34…

     Практично кожен день цього феєричного дійства  дарував глядачу видовище. Драми  змінювались комедіями, актори – блазнями, ґрунтовні дискусії – фарсом. Одним словом, і сміх, і гріх… І що найголовніше – це все без уже дещо приївшихся Юльок, Вітьок, москалів та жабоїдів. У нас своє болото, шановні!!

     Літо  сі скінчило. З чим вас щиро і  вітаємо.

Двадцята  річниця Незалежності України безпосереднім чином вплинула на характер та особливості протікання політичного процесу на Прикарпатті. За великим рахунком, політичне життя протягом тижня вирувало виключно в контексті останніх штрихів підготовки та самих урочистих заходів з нагоди Дня Незалежності. 

Втім, якщо на центральному рівні свято  пройшло під призмою панічного  страху влади перед можливими  акціями протесту з боку опозиції та, як наслідок, обмеження будь-яких масових заходів, протидії правоохоронних органів, то на Івано-Франківщині відзначення Дня Незалежності минуло з точністю до навпаки – в більш тепличних умовах. 

Тиждень минув під призмою приготувань  до двадцятиріччя Незалежності України.

     Ще  напередодні УНП в рамках всеукраїнського промотору провела в обласному центрі акцію «Рідний прапор нас єднає». Площа перед пам’ятником Івану Франку потонула в синьо-жовтих кольорах. Її зайняв найбільший Державний прапор України розміром 45 на 30 метрів, який свого часу виготовила жінка, що проживає на Донеччині. Саме у Донецьку його й було вперше розгорнуто чотири роки тому. Тепер же ініціативу підхопила УНП й партія роз’їжджає по країні, презентуючи його. Одним словом, і жіночці приємно, і для партії прекрасна можливість з’явитися в інформаційному просторі.

Головною  новиною тижня поза всяким сумнівом стала зміна запобіжного заходу щодо Юлії Тимошенко.

     Відкидаючи  емоції, мусимо визнати, що мабуть кожен, хто сяк-так стежив за судовим  процесом навколо одного з лідерів  опозиційної до цієї влади політичної сили, хоча б подумки, однак таки припускав схожу картину. Власне, питання, чи наважиться влада відправити Юлію Тимошенко за грати, було одним із найбільш інтригуючих запитань усього «судового» процесу.

     Наважилась…

     Інша  справа, що саме рішення Родіона Кірєєва стало неабиякою несподіванкою, як для захисту, так і для мільйонів громадян по всій країні.

     Не  очікували на такий розвиток подій  і у вищих ешалонах «Батьківщини».

     За  довгі роки політичної кар’єри  підкорення Говерли для Віктора Андрійовича перетворилося на важливий політичний ритуал, місце своєрідного політичного паломництва.

     Все починалося з 2002 року… Далі була не менш символічна акція підтримки  Віктора Ющенка опозиційними політичними  силами напередодні 2004. Щорічне сходження на найвищу українську вершину стало незмінним атрибутом Ющенка-політика, який, як склалося враження, свято вірив у те, що Говерла приносить йому перемогу. Власне, свої наміри балотуватися на другий термін український Президент озвучив саме на ній. У липні 2009 року Віктор Ющенко зауважив: «Ми не раз піднімалися на нашу найвищу гору і щоразу перемагали. Так буде і зараз. Ми йдемо вперед і ми переможемо».

З посеред низки подій, які відбулися  впродовж тижня, одна все ж таки яскраво  виділялася. Надавала йому особливого, символічного значення, одухотворювала, змушувала поринути в ностальгію, тяжко здихнути від сьогодення і все ж таки з надією поглянути в майбутнє. А воно в нас, українців, поза всяким сумнівом є. І одна з причин цьому – 16 липня 1990 року.

Саме  цього дня було прийнято один із найбільш визначних документів в  новітній історії України – Декларацію про державний суверенітет України. Саме цей день разом із Референдумом 1 грудня та 24 серпням по праву можна вважати днями, коли закладалися підвалини й поставала сучасна Українська незалежна держава. Точніше сказати – Відновлювала власну незалежність.

Однак, незважаючи на повноліття, боротьба за власне Українську державу, як показують реалії, не припиняється. Більше того, постають все нові й нові виклики. Справа ж за великим рахунком в нас самих. В нашій, просяклій совком, свідомості. Лише звільнивши раба в собі, можна звільнити й країну. Й можливо для когось це парадокс, однак ми це обов’язково зробимо. Можливо не сьогодні, точно не з ними, з великою вірогідністю, що й не з іншими, але зробимо…

     Однак, перш, ніж перейти безпосередньо  до аналізу подій, хотілося б дещо розставити акценти.

     Минулі  підсумки вразили кількістю коментарів, які стосувалися не стільки вражень читачів щодо тих чи інших думок, скільки зачіпали більше особу самого автора. У зв’язку із цим вважаю за доцільне категорично заявити, що «Підсумки тижня» уже більш, аніж півтора року, є авторським проектом, ґрунтуються на особистих спостереженнях й жодним чином не стосуються роботи чи будь-якої іншої діяльності автора.

     Власне, саме це, не надто характерне для сучасних реалій рішення, можна по праву вважати головною й більш, аніж несподіваною, подією тижня. Конституційний Суд України визнав неконституційним закон, який прийняла провладна більшість в парламенті і який, щоправда після доволі тривалої паузи, таки підписав Гарант.

     Невже в умовах чинного владного режиму, який, немов бульдозером, змітає на своєму шляху все, не кажучи вже про таку дрібницю, як право, це можливо?

     Виявляється, що так…

     6 червня в Україні – це в  першу чергу День журналіста. Незалежна, професійна журналістика є однією з головних підвалин, на яких має будуватися та розвиватися демократична, правова держава. Відтак, з нагоди професійного свята хотілося б долучитися до всіх теплих слів, привітань, які лунали на Вашу адресу у цей день, побажати всім журналістам міцного здоров’я, родинного благополуччя, миру, злагоди, наснаги, невичерпної енергії, цікавих та яскравих тем, впевненості у завтрашньому дні та успіхів у цій нелегкій і відповідальній праці. Сподіваюсь, що спільно нам таки вдасться побудувати якісно нову країну – вільну, демократичну, правову державу, державу, на яку ми заслуговуємо й якої  на словах усі так прагнемо.

     Втім, як часто це буває, почалося все за здравіє… 

     Перші дні літа в Україні традиційно проходять під знаком освіти та Міжнародного дня захисту дітей.

     Як  відомо, діти – наше майбутнє, цвіт життя. Однак, щоб цей цвіт таки засяяв пишними барвами, його необхідно належним чином леліяти, піклуватися, виховувати, не забуваючи при цьому про тепло, ласку та любов. Лірика? Можливо… Але сьогоднішні реалії такі, що дуже часто речі, які для багатьох є неписаними істинами, для інших стають нестерпним тягарем.

     І хоча свято все ще не є державним, а за цієї влади навряд чи ним  і стане, популяризація Дня Героїв з кожним роком лише зростає, особливо на Галичині.

     Свято Героїв – це в першу чергу свято національної пам'яті.

     На  жаль, досвід українського державотворення  лише підтверджує, що за двадцять років, ми так і не навчилися належним чином шанувати і що головне –  пам’ятати своїх національних героїв. Людей, які віддали життя за Українську державу, за нашу з вами незалежність.

      9 травня, як і очікувалося, стало  головною темою для обговорення  всього звітного тижня. Масові  сутички у Львові, акції протесту в Івано-Франківську та Тернополі спричинили небувалий резонанс не лише в Україні, але й за кордоном, в першу чергу в сусідній Російській Федерації. Несприйняття будь-яких символів «совєтів», спалення червоних прапорів та зривання георгіївських стрічок, що мало місце в Україні, явно не вкладається в російське сприйняття «руського миру» й ваги України в ньому.

      Дарма, що ще кілька місяців тому Путін  публічно озвучив власне бачення  ролі української нації в Другій світовій війні… Дарма, що коли брутально зачинялася чи не єдина українська бібліотека в Москві, офіційний Київ по-зрадницьки не бажав втручатися «у внутрішні справи» іншої держави…

 В передпасхальний тиждень місцеві  політики, як і годиться, надзвичайно  багато диспутували про терпимість, каяття, очищення… Слухаючи палкі промови одних й перечитуючи заяви інших, не пустити мимоволі сльозу було досить складно. Однак, розвиток політичного процесу в черговий раз підтвердив, що моральність й політика – речі практично несумісні. Не дарма ж вираз «політика – брудна справа» ось уже протягом багатьох століть не втрачає своєї актуальності. Тиждень засвідчив, що «бруду», як і самої політики, було дійсно забагато. Втім, про все по порядку, оскільки тиждень видався напрочуд насиченим…

Політичне життя області протягом тижня  ознаменувалася кількома доволі непересічними подіями.

      «Оральний тютюн» Шкутяка-Григорович

      Лілія Григорович та Зіновій Шкутяком зареєстрували в парламенті законопроект, яким пропонується внесення змін до так званого «антитютюнового» закону.

      Власне, запропоновані депутатською групою «Наша Україна» зміни стосуються лише двох, ґрунтовних на думку авторів законопроекту, положень. Зокрема, пропонується доповнити перелік місць, де заборонено паління тютюнових виробів, пунктом «водієм транспортного засобу». Відповідна ініціатива не лише унеможливить паління за кермом, що за великим рахунком є приватною справою водіїв, але й додасть бонусів державтоінспекції, яка отримає нові можливості для штрафування. Крім того, депутати пропонують ввести на законодавчому рівні термін «тютюн орального вжитку» (!!!). Це означення мало б замінити вже звичне поняття «тютюнові вироби».

      До  речі, цей законопроект зареєстрували 1 квітня. Не посміхнутись, порівнюючи обидва визначення, складно. Але навіть у цьому випадку, це не першоквітневий жарт.

      Приїзд  Миколи Яновича очікувався, до нього  заздалегідь готувалися як чиновники, правоохоронні органи, так і політичні сили. Навіть сесію обласної ради з цього приводу перенесли із п’ятниці на четвер. А ще напередодні фракції «За зміни Прикарпаття» та «Батьківщина» в обласній раді по черзі дали власну оцінку діям уряду та закликали відправити Кабінет Міністрів на чолі з Миколою Азаровим у відставку.

      Однак, побачити Миколу Азарова цього тижня на Прикарпатті не судилося. Голова уряду вслід за Президентом неочікувано занедужав й свою поїздку відтермінував мінімум на тиждень. Волею календаря приїзд Прем’єр-Міністра очікується 1 квітня…

Звітний тиждень по праву можна вважати  сесійним. І обласна, і міська ради провели свої чергові засідання. Однак, ще напередодні відбулися кілька подій, які не могли не привернути до себе уваги.

      Так, ще в минулу неділю відбулася конференція обласної організації партії «Наша Україна». Сказати те, що дана політична сила на даний момент переживає складні часи, означає сказати нічого. Партія проходить етап глибинної трансформації, самовизначення, пошуку нових облич та що головне, електоральної ніші, яка через гострі конфлікти «любих друзів» дуже швидко була зайнята ще вчорашніми соратниками. В партії триває гостра дискусія навколо питань куди рухатися, що робити, з ким і, що головне, для чого.

Другий  тиждень березня вже традиційно проходить під знаком шевченківських днів.

      Проведення  урочистостей, присвячених 197-річчю  з дня народження великого поета, на теренах області виключенням  не стали й окрім уже звичної пішої ходи, покладання квітів та урочистої академії стали приводом для відновлення розмов про необхідність встановлення пам’ятника Кобзареві в обласному центрі й перетворилися на черговий партійний мітинг…

      Що  стосується пам’ятника, то таки дійсно дивно, що в «місті пам’ятників» монумента Тарасу Шевченку ще немає. Точніше пам’ятник є, однак немає волі, щоб його нарешті встановити. Обіцянка ж міського голови Віктора Анушкевичуса, що монумент Кобзареві стоятиме вже на початку березня, так і залишилася лише ще одною обіцянкою. Скоріш за все на одній з найближчих сесій міської ради депутати спитають міського голову, який буде змушений звітувати про реалізацію власної передвиборчої програми, й за це. Тим часом пам’ятник, подарований обласному центру представником української діаспори, й надалі обпадає пилом на звичайнісінькому складі…

     3 березня перших «сто днів» кануло в лету й обласній раді. З цієї нагоди керівництво ради на чолі з Олександром Сичем зібрали спеціальну прес-конференцію на якій і було здійснено спробу підбити перші підсумки діяльності депутатського складу головного колегіального органу області. Як резюмував Олександр Максимович, «за 100 днів про якісь реальні здобутки говорити рано, є новації і пріоритети».

     Про них і спробуємо повести мову у кількох наступних абзацах. Оцінити ж роботу керівництва  обласної ради спробуємо за кількома характерними показниками та критеріями:

Зміна погодних умов та різке похолодання, що охопило Прикарпаття, відповідним чином відобразилися й на політичному житті.

     Схоже, місцевий політикум взяв невеличку паузу перед черговими «розборами польотів», що обіцяють продовжитися вже на наступному тижні, й дещо переключив свою увагу з питань виключно політичних на таку рутинну господарку. Однак, політичне життя й цікаве тим, що в ньому завжди знайдуться люди, які здатні створити привід навіть тоді, коли його за великим рахунком немає, й господарники, що імітують бурхливу діяльність, за щораз переливаючи з пустого в порожнє. В протилежному разі ми б з вами вели мову про сліди Трипільської культури, що були знайдені в Івано-Франківську…

     Головною  темою для обговорення протягом тижня стали слова Михайла Вишиванюка про його особисту впевненість в абсолютній перемозі Віктора Януковича на президентських виборах 2015 року. Повернувшись з-за кордону, Михайло Васильович скликав прес-конференцію, на якій не лише поділився позитивними для області результатами свого вояжу, але й запевнив всіх, що працюватиме з Віктором Януковичем до 2020 року. А щоб аргументи були переконливішими, голова ОДА заявив, що на наступних виборах за Віктора Федоровича віддасть свої голоси 70% мешканців Прикарпаття. Власне, саме цих 70% й породили весь ажіотаж.

Тиждень пройшов під гаслом встановлення «Свободою» нових правил гри у  відносинах між виконкомом і міською  радою. І хоча очільниками міської  «Свободи» дані слова були сказані  в контексті підведення підсумків  V сесії міської ради й стосувалися запровадження систематичної звітності керівників управлінь та підприємств комунальної власності перед депутатами, трактувати початок встановлення нових правил гри в управлінській сфері обласного центру саме з цього моменту видається не цілком  коректним.

     Як  відомо, за результатами виборів та в силу різноманітних об’єктивно-суб’єктивних обставин, практично всі нитки управління містом зосередилися в руках лише двох основних гравців – міського голови Віктора Анушкевичуса та «Свободи», яка власноруч сформувала більшість в раді. Практично ідентичну тезу, однак в контексті відповідальності, нещодавно озвучив й Володимир Стасюк, відмежувавши, таким чином, від все тої ж відповідальності себе особисто та фракцію «Батьківщини» в цілому. Більше того, «білосердечні» опинилися у вельми комфортних для себе умовах – можна продовжувати критику, підтримувати загальнозначущі рішення й абсолютно ні за що не нести відповідальність.

     Більше  того, за великим рахунком саме такий  підсумок голосування був вигідним чи не всім депутатам. За винятком окремих «перспективних» політиків, подолання законопроектом конституційного бар’єру було на руку навіть багатьом з тих, хто таки проголосував «проти». В умовах політичної та юридичної непевності збереження недоторканості та гарантія усіх пільг й почестей за відсутності будь-якої відповідальності як мінімум ще на півтора року є немов манна небесна.

Тиждень, що минає, у порівнянні з попередніми видався на загал дещо спокійнішим, що пов’язано в першу чергу із певним переключенням уваги місцевого політикуму із питань власне політичних на більш господарські, де гострота проблем є не меншою й необхідність їх вирішення є однаково важлива як для мешканця Західної України, так і для найбільш затятого східняка.

Водночас, що стосується потреб духовних, і в першу чергу національних, які в силу різного роду обставин для галичанина споконвіку були першочерговими, то без них також не обійшлося. Втім, якщо спільна заява голів Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської обласних рад після чергового засідання Ради регіонів нікого не здивувала (єдина позиція західних областей із ключових питань є звичним явищем й якщо в минулому певні «інтриги» час від часу таки виникали, результати останніх виборів їх розвіяли), то ажіотаж, який розгорнувся навколо акції супроти антинародних та антиукраїнських дій влади, організованою одною з молодіжних громадських організацій, виглядав дещо дивним. 

В час, коли в країні дехто свідомо  розпочав вибухонебезпечні ігри, що більше видаються схожими на поступове  втілення чергового «геніального»  плану, аніж на випадковий збіг обставин, політичне Прикарпаття змогло об’єднатися. Об’єднатися демонстративно, знаково і, що головне, лише на один день. Однак, і цього дня, а точніше урочистого віче до Дня Соборності, вистачило, щоб переконатися в усій штучності такого «контингенту» та ригідності окремих політичних акторів, яким набагато ближчою є роль пасивного партнера, аніж активного суб’єкта.

     Втім, коли ще, якщо не у переддень Соборності, де, як не на Галичині, на одній площі під пам’ятником борцям за Українську незалежність спільно покладатимуть квіти та виголошуватимуть палкі промови представники здавалось взаємовиключених в умовах сучасної кон’юктури політичних сил… Більше того, хто б міг уявити, що так звані національно усвідомлені, які ще вчора звинувачували своїх безпосередніх опонентів у тотальному наступі на все українське, прислужництві Кремлю та прагненні відродити сталінізм в країні, з нагоди «злуки» уступлять перші ряди й «керівну та спрямовуючу роль» у пішій ході віддадуть своєму головному супротивнику…

Період  новорічно-різдвяного інформаційного та подієвого застою нарешті завершився. З чим всіх і вітаю. Звітний  тиждень за кількістю та резонансністю  подій не те вражав – зашкалював… 

      Злочинна  наруга над Державним Гімном, «полювання» на «Тризуб», чергові освітянські ініціативи «українофіла» Табачника, словесна перепалка між Ганною Герман та Юрієм Андруховичем, як реакція на слова останнього щодо копіювання Президентом Володимира Путіна, очікування чергового зростання тарифів… І це все, як влучно зазначив Микола Азаров, у «рік стабілізації і виходу із кризи».

      Такого  показового зневажливого ставлення  до одного з державних символів, тим паче коли виступає влада, яку цю державу й репрезентує, а за нею спостерігає чи не уся країна не було навіть за Кучми… Складається враження, що країна знаходиться в стані глибокого трансу, шельмування та масового одурманення. А «верхи» в стані сп'яніння владою чинять те, що і як їм заманеться.

      Старт нового політичного  сезону. Друга сесія обласної ради відкривала новий політичний сезон на Прикарпатті. З його стартом «галицька політична еліта» вирішила не зволікати й місцеві народні обранці зібралися одразу по новорічних торжествах.

      Новий, двадцятий за ліком, політичний марафон  обіцяє бути не лише ювілейним, але  й надзвичайно цікавим та інтригуючим. Гостроти обіцяють додати й «чергово-позачергові» вибори до Верховної Ради України.

     Роздавши  у зв’язку з Днем святого Миколая  подарунки, місцева «еліта» з  понеділка, не покладаючи рук, взялася активно цькувати один одного у намаганні відновити справедливість та навести необхідний порядок.

     Так, головним політичним промоутером тижня  виступила «Батьківщина». В цілому, позиція й дії партійних функціонерів та активістів є не лише зрозумілими, але й виправданими. Партія намагається в доступний їй спосіб хоча б якось захистити власного лідера, депутатів, засвідчити громадське несприйняття та можливість масових акцій протесту у відповідь на подальші дії влади, яку сьогодні все більше порівнюють з бульдозером, що винищує українську демократію.

Головними подіями останнього тижня стало обрання постійних депутатських комісій в Івано-Франківській міській та обласній радах. Втім, якщо в міській раді, де «Свобода» володіє абсолютною більшістю мандатів, було зрозуміло, що розподіл комісій здійснюватиметься за тотального домінування цієї політичної сили, то в раді обласній ситуація проглядалася не наскільки однозначною. Обрання керівного складу постійних комісій в обласній раді, кількість яких обіцяли суттєво зменшити, мало стати наслідком переговорів та результатом безпосередніх домовленостей між фракціями, які утворили формальну більшість, й завдяки голосам яких і стало можливим обрання Олександра Сича головою ради.

Таким чином, «Свобода», її представники очолили 6 із 8 утворених міською радою депутатських комісій. Детально аналізувати кожну з них особливого змісту немає, адже напередодні практично всі обласні ЗМІ у більш-менш доступній формі це зробили. Втім, зупинитися на окремих моментах таки доцільно.

Вето наклали. Податковий кодекс прийняли. Майдан розігнали…  Влада розв’язала черговий ребус свого власного владарювання. Тепер на головній площі країни замість тисяч громадян, які, захищаючи свої права, в протестний спосіб виступили супроти ініціатив влади у сфері податкового реформування, височітиме новорічна ялинка. Чи, точніше кажучи, «елка», як зауважив у властивій йому манері Президент…

Зовні наче все налагодили, конфлікт вирішили. Втім, за зовнішнім фасадом наявності двостороннього діалогу між владою та суспільством, відповідної реакції чиновників на зауваження підприємців та знаходження компромісу, методи, якими послуговувалась влада та шлях, яким вона вкотре пішла, продовжують залишати безліч запитань й наштовхують на думку про штучність та косметичність внесених змін.

Так, якщо ще наприкінці минулого тижня в Адміністрації заявляли, що в Президента кодекс поки не «бачили», то вже у вівторок Глава держави ветує відповідний законопроект й надсилає з усіма необхідними правками назад у Верховну Раду.

Головними подіями минулого тижня стало скликання першої сесії новообраної обласної ради та продовження епопеї з Податковим кодексом. На жаль, змушені констатувати, в нашій державі малий і середній бізнес продовжує залишатися ворогом бізнесу великого, який уособлює невеличка когорта вітчизняних олігархів.

Власне, майдан, як і шість років тому, знову перетворився на головну авансцену та серцевину життя країни. Втім, якщо помаранчевий майдан, чергову річницю якого країна відзначала саме цього тижня, так і залишився в свідомості багатьох «майданом» однієї частини країни, то цього разу поділ на «схід» і «захід», що так часто брався політичними силами на озброєння в брудній вітчизняній політичній боротьбі, втрачає свою актуальність. Супроти «владного катка» в намаганні продавити нову податкову конституцію виступили люди з найрізноманітніших куточків країни.

Жодного тижня без акції протесту... Ще трохи і подібні слова будуть сприйматися як своєрідна аксіома. І хоча про новий майдан, до чого все частіше підштовхують місцеві ЗМІ, вести мову наразі не доводиться з цілої низки як об’єктивних, так і суб’єктивних причин, рівень протестних настроїв серед населення поволі зростає. Звичайно, що можна вести про «штучність», технологічність подібних акцій, використання їх як іще одну технологію в політичній боротьбі, однак саме страйки, пікети та демонстрації стають звичною моделлю поведінки та способом висловлення власної позиції в такий різко кричущий спосіб.

Так, лише минулого тижня в області протестувала «Свобода», що розпочала акцію протесту під назвою «Ні виборчим фальсифікаціям та політичному злодійству!», яка, незважаючи на статус безстрокової, тим не менше «згорнулася» практично одразу після завершення візиту Віктора Януковича на Прикарпаття.

Найбільш очікувана подія усього весняно-осіннього політичного сезону під назвою «місцеві вибори 31 жовтня» завершилася. Відтепер політика перемістилася з вулиць, екранів телевізорів, біг-бордів та сіті-лайтів в кабінети на Грушевського та партійні офіси. Виборець свою справу зробив, виборець може йти. Принаймні до виборів парламентських…

Для місцевих ж політиків настає гаряча пора розподілу мандатів, переговорів, домовленостей, коаліціад та чергового перерозподілу портфелів.

І хоча офіційних результатів виборів ще не встановлено, а на деяких дільницях за рішенням суду триває перерахунок голосів, який у багатьох аспектах нагадує циркове шоу, в якому члени комісій немов «слухняні песики» слідують руху «палички» кандидатів чи їх представників та наполегливо вскривають запаковані пачки з бюлетенями й беруться їх перераховувати, сумнівів в тому, що вибори будуть визнані такими, що відбулися, не виникає.

      Конкуренція ж між суб’єктами виборчого процесу  обіцяє бути колосальна. Так, на 114 депутатських мандатів в обласну раду претендуватимуть 1147 кандидатів. В середньому – 10,7 претендентів на один мандат за партійними списками та 9,4 за мажоритаркою. Потрапити ж в міську раду  буде ще важче. Незважаючи на те, що мандатів є лише 60, охочих їх отримати ще більше, аніж тих, хто балотується в раду обласну. Так, усього зареєстровано 1198 претендентів. В середньому – 19,9 претендентів на один мандат за партійними списками та 20 за мажоритаркою.

Вдруге система дала збій у 2004 році. Майдан став символом. Водночас, ставши силою, усвідомленою владою силою, було зроблено все, щоб цей символ, його значення скомпрометувати й нівелювати. Як наслідок, Майдан перетворюється на політичну технологію.

Водночас, незважаючи на те, що пройшло вже двадцять років з моменту «Революції на граніті», викликів українській державності, загроз демократичній моделі розвитку не зменшилося. Тоді, в жовтні 1990 року, українські студенти, серед яких були й наші земляки Павло Андрусяк, Олексій Войтичук, Тарас Прохасько та інші, оголосили голодування. Який шлях обере сучасне покоління покаже час, однак в будь-якому випадку ми самі обираємо в якій державі хочемо жити.

Прийняття Конституційним Судом рішення про скасування політичної реформи 2004 року у зв’язку з тим, що закон Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року визнано неконституційним ще довго обіцяє залишатися однією з головних тем для дискусій, а наслідки, що випливають з нього – предметом різного роду політичних торгів. КСУ опирався, хоч і вагому, однак доволі формальну причину – було порушено процедуру розгляду і прийняття означеного нормативного акту. Відповідно, країна повертається до президентсько-парламентської форми правління. Таким чином, те, чого так прагнула команда Президента, стало реальністю.

Водночас, неможливо звернути увагу на кілька не менш вагомих факторів.

По-перше, перед законодавцем з метою уникнення правового хаосу та а багатозначності у трактуванні постає привести у відповідність нормативно-правову базу. Після політреформи було прийнято десятки нормативних актів, які у нових умовах в багатьох аспектах потребують якщо не абсолютної корекції, то значних правок та врегулювання.

Головною подією тижня і основною темою переважної більшості диспутів та суперечок основних політичних гравців стало обговорення проекту Закону України «Про мови в Україні». Законопроект подали по одному представнику з кожної парламентської фракції, що представляють більшість у Верховній Раді. Таким чином, коаліція намагалася продемонструвати єдність починань та спільність позиції з даного питання.

Не вдаючись до скрупульозного аналізу даного проекту та будучи абсолютно і твердо переконаними у неприпустимості прийняття нормативно-правових актів, що практично утискають та нівелюють пріоритетність української мови чи будь-якої іншої сфери суспільного життя, зазначимо, що даний законопроект насправді є надзвичайно суперечливим.

До прикладу, хоча б узяти ситуацію щодо статусу російської мови. Конституція і на її основі даний законопроект визначають українську мову як єдину державну. Водночас, ст.5, п.2.1  визначає, що «при здійсненні державної мовної політики Україна дотримується принципу визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками». Однак, відповідно до законопроекту саме російська опиняється поряд з іншими мовами у привілейованому становищі. Відповідно, якщо влада вже так прагне наблизити вітчизняну правову базу до міжнародних стандартів, доцільно було б у першу чергу позбавити російської мови окремого статусу і вже на основі цього здійснювати імплементацію Європейської хартії. Та, владі, як завше, не вистачає послідовності…

     Обласна рада на своїй ювілейній, сороковій, і водночас одній з останніх сесій  у зв’язку з зміною системи, за якою проходитимуть вибори, була змушена переглянути й загальний склад обласної, районних та місцевих рад наступних скликань.

Протягом тижня відбулося дві події, які якщо не визначили, то безпосередньо вплинули на перебіг політичного життя краю. Так, ще на початку тижня Верховна Рада з «легкої руки» Партії Регіонів ухвалила зміни до закону про місцеві вибори, прийнятий ж ними напередодні, усвідомивши врешті-решт, що закон не в повній мірі відповідає демократичним засадам та міжнародним стандартам. Повернувшись з Німеччини, Президент  ці зміни підписав, однак чи став закон демократичним і забезпечив рівні можливості для всіх учасників майбутніх виборів від всього лише двох найбільш значущих змін викликало чимало суперечок та породило значні дискусії.

Місцеві політики охоче коментували та давали оцінку новій редакції закону про місцеві вибори. Однак, що в принципі не дивно, в залежності від партійної приналежності та відношення до влади ставлення до закону варіювалося від підтримки до повної «профанації та окозамилювання».

Основоположною  подією усього тижня стало відзначення 19-ї річниці Незалежності України. Саме навколо Дня Незалежності та Дня Державного Прапора, що відзначався напередодні, розгорталося політичне життя в області.

     Віддати належне Галичині, її ролі в здобутті національної державності приїхав навіть колишній Президент Леонід Кучма. Разом із великим другом української незалежності Віктором Черномирдіним вони святкували річницю Незалежності на дачі Віктора Медведчука в Долинському районі.

     Безумовно, в історії будь-якої нації існують  дати, що яскравим чином характеризують процес її державотворення й навіки залишаються в пам'яті соціуму, формуючи національну свідомість. В  історії української нації однією з таких дат є День Незалежності. 24 серпня мало б стати символом національної єдності і водночас логічним завершенням стремлінь багатьох поколінь українців за свободу і незалежність своєї держави.

Монстрація… Незважаючи на те, що назва акції  «незгідних» за словами організаторів  немає жодного відношення до політики, даний термін певною мірою підходить для характеристики того, що нас очікує у найближчі місяці. Протягом передвиборчої кампанії спливе не лише море бруду та відвертої брехні, але й цілком можливо з’явиться низка місцевих політичних монстрів, образи яких з особливим натхненням «малюватимуть» один одному опоненти в суперництві за голоси виборців.

     Наразі  ж переважаюча частина місцевого політикуму, роз’їхавшись по курортах, набирається сил перед кампанією, яка багато в чому обіцяє визначити палітру політичного життя області на найближчі п’ять років. Ті ж кому не до відпочинку ведуть підготовчі роботи й намагаються хоча б чимось запам’ятатися виборцю...

Відверто кажучи, ювілейний, тридцятий підсумок, хотілося присвятити якимось приємним та веселим подіям. Однак, реалії сьогодення змушують міркувати про протилежне. Здавалось куди вже гірше... Навіть світло вечорами почали вимикати, що систематично траплялося востаннє ще здається за Кучми. Втім, чомусь постійно лапаєш себе на думці, що вже незабаром окрім черги за отриманням субсидії доведеться змінювати й церкву до якої ходиш…

Пора відпусток є традиційно політично «мертвим» сезоном не лише в області, але й загалом по Україні. Навіть Президент, та й той після напруженого року скористався визначеним йому правом й пішов на більш ніж місячний перепочинок (з 9 липня до 24 серпня), чим викликав певне здивування у зарубіжних експертів, зокрема представників міжнародної організації «Репортери без кордонів». Хоча дивного тут нічого немає. Україна готується до місцевих виборів. Відповідно, Президенту, як гаранту Конституції, необхідно добре відпочити напередодні, щоб вибори пройшли прозоро й без порушень. В тому ж, що вони будуть можна не сумніватися. А тому даний відносний спокій можна охарактеризувати скоріше як затишшя перед бурею.

Найбільше вогнище конфлікту спалахнуло між місцевим БЮТом, даруйте «Батьківщиною», та обласною державною адміністрацією в особі Михайла Вишиванюка. Варто зазначити, що з часу повернення Михайла Васильовича на посаду губернатора, «Батьківщина» вперше так яскраво виступила проти нової влади. Звичайно критичні нотки звучали регулярно, однак – вперше так системно.

Стежачи за перебігом політичного процесу в країні у цілому й області зокрема, все частіше ловиш себе на думці й погоджуєшся з словами Президента США Гаррі Трумена, який одного разу зауважив, що в «дитинстві хотів стати або «тапером» у борделі, або політиком – різниця ж, по правді кажучи, невелика». В сучасних реаліях політика все більше стає схожою на своєрідну гру, виставу, в якій кожен з учасників веде свою власну партію, демонструє власну п’єсу, намагаючись якомога більше сподобатися глядачу, яким виступає все суспільство.

 За таких умов все менше місця знаходиться для конструктивізму, натомість політична діяльність переповнюється штучно сконструйованими образами, пропагандистськими гаслами, пустослів’ям, взаємними образами та маніпулюванням громадською думкою. Одним словом, – театр абсурду.

Вода прийшла в липні. Сказати, що несподівано – доволі важко. Опади, які не вщухають, вже не перший тиждень, змушували громадськість мимоволі згадувати події дворічної давнини.

Однією з головних суспільно-політичних подій останнього тижня стала, як це не дивно, 55 сесія міської ради. Головне питання сесії, яке яскраво виокремлювалося серед інших, було призначення нового заступника Віктора Анушкевичуса. Хоча сесія й розпочалася із традиційним запізненням, однак цього разу на момент відкриття в залі був присутній аж 41 депутат із 60.

Варто зазначити, що сумнівів в тому, що мер таки отримає нового заступника, практично не виникало. В протилежному випадку Віктор Андрюсович отримав б ще одну чудову нагоду дорікати на те, що йому штучно створюють перепони й заважають працювати на благо мешканців міста, реалізовуючи свою програму. Супротивники мера б у такому випадку самі загнали б себе у кут.

Останній день минулого тижня ледь не завершився трагедією для обласного центру. Вибух газоповітряної суміші в підземних комунікаціях, що стався в мікрорайоні Пасічна, в разі більшої потужності міг б призвести й до летальних наслідків. На щастя, майже обійшлося, правда постраждалі все ж таки є, а відповідальних ще нема.

Громада міста могла вкотре пересвідчитись в якому стані перебуває сьогодні  комунальна сфера й гарантій того, що вибухи не сьогодні–завтра не стануться в якомусь іншому місці ніхто не дає. Звинувачувати когось у безвідповідальності сенсу немає, адже можна посилатися на прикру випадковість й одиничність даного випадку, правда батькам двох діток від цього не легше. Натомість, територія довкола місця вибуху майже тиждень була розрита й перекрита.

Так, значну частину минулого тижня Михайло Вишиванюк провів у столиці, де зустрічався з Миколою Азаровим та іншими високопосадовцями, а вже в четвер разом із Ігорем Олійником брав участь у новоствореній Раді регіонів у Львові. Варто зауважити, що Михайло Васильович порушив цілу низку важливих для області питань, на що отримав у відповідь обіцянки у сприянні їх вирішенню – загальні, шаблонні фрази, які тим не менше не дають наразі однозначної відповіді щодо налаштованості й конкретних кроків держави у вирішенні наболілих для області проблем.

Головною подією звітного тижня безсумнівно була чергова, п'ятдесят четверта, сесія міської ради.

«Сподіваюсь на консолідацію зусиль, на об'єднання, трохи більше любові один до одного», – саме такими словами закінчив свій виступ перед депутатами Віктор Анушкевичус, звітуючи на сесії міської ради про підсумки своєї роботи. І депутати таки продемонстрували меру всю «свою любов» й влаштували йому дійсно «теплий прийом». Черговий раз…

    Розпочалась сесія краще не придумаєш – окремих депутатів було нагороджено медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям ІІІ ступеня». Цікаво, що відзнаки отримали переважно ті народні обранці, які взяли «активну» участь у минулих сесіях й забезпечили «прийняття» звернення стосовно Чорноморського Флоту. Судячи з реакції окремих «депутатів-лауреатів», для них це було відвертою несподіванкою, причому такою приємною, що нагороди одразу ж знайшли своє місце на піджаках. Як показали подальші події, дана акція лише продемонструвала увесь конфуз, стала актом своєрідного насміхання та знущання над усією обласною радою…

    Однак, розпочати хотілося б з голів  РДА. Віктор Янукович нарешті таки видав укази, згідно яких одразу 13 голів РДА були відправлені у відставку. Гідний подарок за гідну роботу безпосередньо напередодні «дня трудящих»…

    Команда Михайла Вишиванюка набуває все  завершенішого й доволі прогнозованого вигляду. Схоже, що по переважній більшості кандидатур Вишиванюку таки вдалося домогтися бажаного, адже новопризначені голови – це в основному ті, хто вже колись або працював під його керівництвом, або входив до найближчого оточення губернатора. Це – перевірені кадри, з якими Вишиванюк пройшов «і воду, і вогонь, і мідні труби». Такий крок Президента можна розцінювати не лише як своєрідний вотум абсолютної довіри до губернатора, але й як певну винагороду за успішну діяльність та декларування відданості новій владі.

    Так і не зібравши в понеділок кворум через цілеспрямований процес забезпечення відсутності більшості у сесійній залі, депутати обласної ради знову не змогли ухвалити звернення щодо пролонгації перебування Чорноморського флоту в Криму. Депутати віддали перевагу посадам перед партійною дисципліною. В свою чергу це засвідчило, що головний колегіальний орган області більше не здатний ефективно функціонувати й відображати волю та інтереси громади. Натомість відбувається формування так званої технічної більшості, керувати якою має особисто Михайло Вишиванюк. Втім, співвідношення є мінімальним й найближча сесія, на якій б розглядали обласний бюджет, мала б продемонструвати розстановку сил в обласній раді та їх головного куратора.

    Варто зауважити, що Михайло Васильович протягом довгих років професійної діяльності на різних посадах здобув собі імідж типового господарника, який вдало поєднується з іміджем ефективного, хоч подекуди й жорсткого управлінця. Він звик тримати все під контролем, бути в курсі всіх справ й приймати однозначні, хоч подекуди й жорсткі рішення. До свого першого приходу на посаду губернатора у 1997 році М. Вишиванюк безпосередньо займався питаннями сільськогосподарської сфери.

    Протягом  тижня М. Вишиванюк здійсним чергові  кадрові назначення – було оприлюднено імена нових заступників, пліч-о-пліч з якими губернатор збиратиметься розбудовувати область в найближчому майбутньому. Певна інтрига зберігається лише навколо особи, на яку буде покладено відповідальність за гуманітарний блок. Невідомими залищаються наразі й імена нових голів районних державних адміністрацій та ще кілька чиновницьких місць. Однак, це лише питання часу… Сумнівів в тому, що у Михайла Васильовича й досі немає чіткого бачення власної команди практично немає, а чинні затримки пов'язані скоріш у зв'язку з технічною складністю та перебуванням на погодженні у вищестоячих інстанціях, аніж із веденням гострих торгів навколо посад.

Наразі  Михайло Васильович зайнятий формуванням  власної команди. Судячи із перших призначень, можна зробити висновок, що губернатор в першу чергу розраховує на перевірені кадри й до керівництва областю  поступово повертаються люди, з якими М. Вишиванюку доводилося працювати в минулому.

Розпочати варто з того, що одразу троє прикарпатців, представники Партії Регіонів, були зареєстровані ЦВК народними депутатати України: калушанин В. Личук, В. Келестин з Рогатина та голова обласних регіоналів В. Чуднов. Отримання депутатського мандату у Верховній Раді України практично зняло питання стосовно претензій Василя Чуднова на крісло голови ОДА. Звичайно, теоретично «вбити відразу двох зайців» було можливо, однак на такий подарунок від Президента можна було хіба що сподіватися.

Найбільш  резонансною подією цього тижня  можна вважати безумовно закінчення процесу формування нової коаліції у парламенті та обрання новим  Прем’єр-міністром України М. Азарова.

    Ключем  до завершення переговорного  процесу стало прийняття змін до регламенту Верховної Ради України, відповідно до яких до складу коаліції можуть входити не лише депутатські фракції, але й окремі депутати. За відповідний закон, що цікаво, проголосувало 235 народних обранців – саме стільки, скільки й увійшло вже у четвер до новосформованої коаліції.

    Прийняття нового формату утворення парламентської більшості є не лише неконституційним, але й суперечить рішенню Конституційного  Суду, який у 2008 році, відповідно до чинного  основного закону, постановив, що до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію. Тобто саме фракції народних депутатів, а не самі нардепи є первинним і єдиним джерелом формування коаліції.

    Відповідний Указ Президента України В. Ющенка, датований 20 січня, спричинив значний резонанс та неоднозначні оцінки як всередині країни, так і за кордоном. Оцінки ж були найрізноманітніші – від цілковитої підтримки до тихого мовчання й різкого обурення та засудження. Так, комуніст П. Симоненко, в міру рівня своєї культури, вдався до особистих образ, охарактеризувавши В. Ющенка як «негідника». Негативною була й реакція наших сусідів – Росії та Польщі. Європейський парламент 25 лютого ухвалив Резолюцію щодо ситуації в Україні, один пункт якої практично знівелював все позитивне значення цього документу для нашої держави. Так, у п.20 зазначається, що  Європейський парламент «глибоко сумує з приводу рішення Президента України Віктора Ющенка, що йде з посади, присвоїти посмертно Степану Бандері, лідеру ОУН, що співпрацював з нацистською Німеччиною, звання «Героя України», сподівається, що у цьому відношенні нове українське керівництво перегляне рішення і підтримуватиме свою відданість європейським цінностям».

У зв'язку з офіційним вступом В. Януковича на посаду Президента України все більшої актуальності набуває питання формування команди новообраного Президента. Віктор Федорович у перший ж день свого перебування на посаді, перейменувавши Секретаріат на Адміністрацію Президента (як це було за Л. Кучми), видав кілька інших указів, у яких зробив свої перші посадові призначення.

Для місцевих ж еліт чи не найбільш актуальним на даний момент часу є питання хто посяде крісло губернатора й очолить область, адже не секрет, що від цього у значній мірі залежатиме політичний, бізнесовий й інвестиційний мікроклімат у регіоні. І хоча попередніх кандидатур не так уже й багато – М. Палійчук, М. Вишиванок, В. Чуднов  – надзвичайно багато залежатиме від результатів коаліційних переговорів стосовно формування нової коаліції, попередня назва якої доволі символічна "Стабільність і реформи" (проведення реформ, а тим паче фундаментальних, є завжди болючим для суспільства й економіки, характеризується в першу чергу нестабільністю, тому вести мову можна хіба що про стабільність політичну).

Цілком ймовірно, що посада Губернатора на Прикарпатті стане одним із пунктів коаліційних домовленостей.

Хтось завжди в разі поразки має бути оголошений винним, завжди необхідно  знайти такого собі «цапа відбивайла», якого можна звинуватити в  усіх смертних гріхах. Такими, внаслідок другого туру виборів Президента України та оголошення офіційних результатів голосування ЦВК, поряд із наразі ще чинним Президентом Віктором Ющенком стали також й галичани (!!!).

Саме  на них вказав голова Народного Руху України Б. Тарасюк, який у цій кампанії активно відробляв на благо підвищення рейтингу Ю. Тимошенко, під час свого нещодавнього візиту до Львова. За словами Б. Тарасюка, «Віктор Ющенко зіграв деструктивну роль у виборах Президента України у 2010 році, коли він перед початком другого туру закликав українців не підтримувати жодного з кандидатів… Під час третього туру виборів у 2004 році на Львівщині проголосувало 1,7 млн. виборців, а під час другого туру виборів 2010 року – 1,3 млн., де ділися 400 тис. осіб? Така ж ситуація в інших галицьких областях. При розриві між двома кандидатами (не враховуючи фальсифікацій з боку В.Януковича) у 800 тис. голосів, ця неявка була критичною».

Останній  тиждень напередодні другого  туру президентських виборів став ще одним яскравим підтвердженням того, якою все таки брудною являється  наша політика. Кандидати, їх команди, представники політичних партій, громадські діячі не жаліли власних сил та голосових зв'язок у вигороджуванні одного з кандидатів й обливанню багном іншого. Нічого дивного в цьому немає – ціна перемоги надто висока, а публічна підтримка може стати приводом для призначення на чергові посади та забезпечення собі безхмарного майбутнього. Найбільш яскравим прикладом цього став М. Катеринчук, лідер Європейської партії України.

    Так і не завітав на Прикарпаття В. Янукович, базовий електорат якого, як відомо, знаходиться на сході країни. Натомість знову обласний центр відвідала Ю. Тимошенко, для якої Західна Україна, навпаки, являється важливим регіоном й вона намагається мобілізувати й залучити на свій бік електорат колишніх «помаранчевих» кандидатів.

Перший  тур виборів Президента України  став, безумовно, головною подією тижня, що минає. Обласні штаби кандидатів, їх керівники, довірені особи, представники громадських організацій 

    Не  хотілося б ще раз аналізувати  підсумки  голосування – про  них вже й так було сказано  доволі багато. Зазначу лише, що представники практично всіх кандидатів були єдиними  в тому, що вибори пройшли прозоро  й чесно, а спроби фальсифікацій, хоча й мали місце, однак були незначними й суттєво не вплинули на кінцевий результат. Головним «медіатором» й виборчим звітувачем став голова Івано-Франківського обласного Комітету виборців України Юрій Лесюк. Незаангажована думка фахівця завжди актуальна й не цитував його хіба що лінивий. Незважаючи на те, що голова обласного Комітету виборців лише виконував свій безпосередній обов´язок, така пильна увага до своєї персони з боку представників засобів масової інформації була п. Юрію відверто до вподоби.

    Перш  за все хотілося б відзначити те, що якихось значних фактів фальсифікацій  в регіоні, які б вплинули на результати голосування, виявлено не було, а тому є всі підстави стверджувати, що вибори відбулися, відбулися доволі чесно, прозоро і громадяни скористалися конституційним правом свободи вибору. З цим згідні як переважна більшість довірених осіб та штабів кандидатів у Президенти України, так і вітчизняні й іноземні фахівці, експерти та офіційні спостерігачі, які спостерігали за перебігом голосування. Звичайно, деякі з них звертають увагу на ті чи інші спроби фальсифікацій, однак в цілому погоджуються, що вони практично не вплинули на кінцевий результат.