Не знаю, наскільки активно обговорювали цю подію в офісах  та  кав’ярнях міста, але те, що вона буквально сколихнула ЗМІ та Інтернет – незаперечний факт. Численні інформагенції та веб-сайти повідомили про те, що голова ОДА Михайло Вишиванюк запровадив дрес-код для тих, хто заходить до приміщення облдержадміністрації. До такого кроку голова вдався після зустрічі в одному з коридорів “білого будинку” з суб’єктом в шортах та з ланцом на шиї, якого Михайло Васильович із властивим йому почуттям гумору нарік  Попандопалом. Ця здибанка так вразила очільника обласної виконавчої влади, що Вишиванюк розпорядився не пускати до адмінбудинку чоловіків у джинсах, майках, сандалях. Обмежено також доступ жінкам у надто відвертому вбранні. Причому, за даними джерел на Грушевського, 21,  нововведення стосується  не лише державних службовців, а поширюється також на відвідувачів владної будівлі. І хоч наразі це – лише усна вказівка (документально оформити своє ноу-хау Вишиванюк збирається найближчим часом), з 21 липня її вже почали виконувати.

16 липня на сесії обласної ради в Івано-Франківську відбулась подія, яка , як би цього декому не хотілося, стала предметом обговорення в місцевих тусовках. Народний депутат України І скликання Дмитро Захарук, безпосередньо причетний до прийняття Декларації про державний суверенітет України, публічно розірвав грамоту голів обласної ради та ОДА, якою він був  нагороджений з нагоди ювілею Декларації. Пан Дмитро заявив, що відмовляється приймати відзнаку “окупаційної влади”, зізнавшись, що ніколи не думав, що в 2010-му опинимося там, де були тоді, в 1990-му . У свою чергу очільник ОДА М. Вишиванюк   зазначив, що нікому не дозволено рвати грамоту, на якій зображено державні герб та прапор. Це видовище мали можливість  спостерігати багато наших краян – сесію наживо транслював телеканал “Галичина”.

Стежачи за перебігом політичного процесу в країні у цілому й області зокрема, все частіше ловиш себе на думці й погоджуєшся з словами Президента США Гаррі Трумена, який одного разу зауважив, що в «дитинстві хотів стати або «тапером» у борделі, або політиком – різниця ж, по правді кажучи, невелика». В сучасних реаліях політика все більше стає схожою на своєрідну гру, виставу, в якій кожен з учасників веде свою власну партію, демонструє власну п’єсу, намагаючись якомога більше сподобатися глядачу, яким виступає все суспільство.