"Зарваницька ініціатива" в Івано-Франківську шукала відповідей на питання "Що сталося?" і "Що робити?"

Нинішня влада - це "чужинська орда", яка оголосила українцям війну й будує в Україні "рускій мір", вважає один із лідерів громадського руху "Зарваницька ініціатива" народний депутат України Тарас Стецьків. Сьогодні протиставити "орді" дієву політичну опозицію українці не можуть: опозиційні партії розбиті й роз'єднані. Протиставити антиукраїнському режиму можна тільки ефективну самоорганізацію: в кожному селі, містечку, місті "Зарваницька ініціатива" закликає створювати організації, які б займалися пропагандою національної культури, поширенням української преси, екологічними проблемами, залученням молоді до спорту, заохочували б кооперативний рух тощо. Мета - створити широкий громадянський базис, на якому згодом виросте справді проукраїнська політика.

В Івано-Франківському культурно-мистецькому центрі «Є» презентовано нову книжку Тараса Прохаська «Бо такЄ». Її видано завдяки фінансовій підтримці одного з банків, котрий уже фінансував вибране Юрія Андруховича — «Книгу відгуків» — чотиритисячним накладом для подарунків своїм найкращим клієнтам. П’ятитисячний тираж майже всіх творів Тараса Прохаська, на щастя, доступний у вільному продажу.

В Івано-Франківську прощалися з «совковим» мисленням

Напередодні Дня Незалежності, 23 серпня, активісти громадської організації «Нова Галичина» влаштували символічне дійство «Закатай совок!» До акції долучилися відомі письменники Тарас Прохасько та Юрій Андрухович, депутати обласної й міської рад, громадські діячі, журналісти, студенти.

Спершу учасники акції відбули короткий майстер-клас із користування віником від двірника з 18-річним стажем. Отримавши яскраві жилети і знаряддя праці - мітли й лопатки-«совки», волонтери заходилися підмітати бруківку вулиці Незалежності. Сміття зібрали в торбинки, а «совки» скинули в купу, яку під оплески й радісні вигуки присутніх переїхав катком голова «Нової Галичини», депутат Івано-Франківської обласної ради Павло Андрусяк. Радіатор катка символічно прикрашали наклейки «Galicia».

23 серпня івано-франківці намагалися позбутися радянського мислення.

Зокрема, на вулиці Незалежності молодь провела акцію видавив з себе совок.

Майже два десятки волонтерів, серед яких були відомі письменники та журналісти у вишиванках і спеціальній уніформі, прибрали вулицю міста від сміття, після чого зібрали в одну купу пластмасові лопатки для побутових відходів ("совки") і під оплески переїхали їх катком.

На думку організаторів акції, таким способом мешканці Івано-Франківська позбулися від "совкового" і радянського типу мислення.

Сьогодні, 23 серпня, в Івано-Франківську відбулася флеш-моб-акція «Закатай совок!». Відомі письменники, депутати обласної та міської рад та звичайні івано-франківці напередодні Дня незалежності символічно позбувалися радянського мислення.

Людина має достатньо багато підстав бути щасливою, переконаний Тарас Прохасько, івано-франківський письменник. Про це його якось навіть не випадає питати, тобто вимагати аргументів, бо він просто виглядає щасливим безсумнівно, безальтернативно й органічно. Мені так здається. Не всі знають, що зустріти письменника Прохаська можна в середмісті Івано-Франківська, де він живе вже 40 років, і що при зустрічі він, безперечно, справить на вас враження, яке словами передати непросто. Гадаю, в цьому допоможе розмова, яку ми мали на подвір’ї нашої редакції під виноградом одного погожого ранку наприкінці робочого тижня.

— Тарасе, знаєте з ким я вас асоціюю? із Сковородою. Ніхто вам такого не казав?

— Ну аж так — нєѕ Він мені дуже подобається, втім, так би мовити, на приватному рівні. Та, відверто кажучи, читати його я не зміг. Просто зрозумів, що взяв усе необхідне з кількох сторінок. Я сприймаю його дуже приватно, як когось свого, як приятеля.

Станіслав Вінценз, автор знаменитої епопеї «На високій полонині», був незвичайним і дивним письменником. Він був поляком, але його першою мовою була гуцульська, якою, зрештою, Вінценз думав, пишучи книгу про Гуцульщину, перекладаючи свої думки на польську. Він був філософом і культурологом, але половину свого життя прожив у наших горах - у Криворівні і Бистреці, серед наших людей. Карпатський космос був його космосом, на який, однак, він міг подивитися з точки зору всесвітньої історії.

Дивною і небаченою є і його книжка. Історії, спостереження, міфи і сюжети переплітаються в ній, утворюючи барвистий клубок, яким лише і може бути справжнє життя.

На осінь цього року заплановане видання повної версії «На високій полонині» Станіслава Вінценза в українському перекладі Тараса Прохаська.

В Івано-Франківську на Вічевому майдані пластуни виклали кількаметрову мозаїку із зображенням українських вояків різних епох. Композицію сформували з понад 130-и фігурних частин.

Проект «Вчимо історію разом!» — Всеукраїнська акція. Її завдання — у ігровій формі зацікавити звичайних перехожих, дітей до вивчення української історії, а зокрема славних українських військових традицій.

Цей масштабний захід розпочався саме з Івано-Франківська, адже тут діє один з найбільш потужних осередків Пласту.

Чомусь дуже небагато Тарасів в українській літературі. Але якщо вже стаються, то - вагомо: Тарас Шевченко, Тарас Мельничук, Тарас Прохасько. Отже, Тарас - про Тараса, слово - про слово.

- Як, на Вашу думку, змінилося ставлення до Шевченка протягом останніх десятиліть і років?

Зміни значні - і до самого Шевченка, і до стилістики вшанування його постаті.

У радянські часи Шевченко був просто символом - символом існування українського народу. І для тих, для кого питання України як такої було взагалі актуальним, Шевченко залишався постаттю номер один.

З іншого боку, той образ Шевченка включав багато речей, пов'язаних з комуністичною системою. Бо Шевченко - настільки потужний символ, що приховати його було неможливо. Тому система ніби «подарувала» Шевченка українцям, більше того, по-своєму його пропагувала. Але в цьому й була найгірша радянська неправда: після такої «пластичної» хірургії ми отримували дуже скаліченого, з «пересадженими органами» Шевченка. Зрозуміло, що радянський культ Кобзаря насправді відштовхував від справжнього вшанування Шевченка. Хоча для українців це не могло порушити образу чи значення Шевченка. Так виникла характерна для тих часів роздвоєність свідомості: з одного боку - «свій», домашній, підпільний, героїчний, іконний Шевченко (в доброму сенсі іконний, як вдома образок), а з іншого боку - якийсь чужий, оббреханий, якого виславляють не за те, що ми собі знаємо...

Час проведення — 14 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці.

Мета фестивалю — розвиток української культури, виховання в молоді доброго естетичного смаку, сприяння у просуванні молодих авторів.