Чи не кожне місто, і не лише України, а й світу, має свої так звані місця любові: дерева, острови, мости, статуї, балкониѕ і звичайно, саме вони доповнюють традиційні світлини закоханих, здійснюють бажання, забезпечують вічне кохання чи щасливий шлюб та мають чимало подекуди чудернацьких і водночас надзвичайно романтичних легенд. Вони наче переконують, що кохання таки вічне і  має чимало втілень та облич. Івано-Франківськ серед міст, які мають символічні місця любові, не виняток.

Символ любові

2009 року в рамках міжнародного фестивалю «Свято ковалів» на пішохідній частині вулиці Незалежності «виросло» справжнісіньке «Дерево щастя» — спільна робота його учасників. Воно помітно прикрашає місто, іванофранківці його вже полюбили: від найменшого до найбільшого охоче випробовують на міцність металеву гойдалку, що є елементом дерева. А попрацювали ковалі на совість, адже витримує вона всіх.

Вона не нарікає на долю, не вважає, що та була надто жорстокою до неї. Навпаки, Марія з гордістю каже: «У мене був Сашко, є Іванка — хіба це не щастя?!». І лише Господь Бог знає, що пережила ця жінка. Жінка, про яку чоловік в одному з віршів написав: «Ангела-хранителя маю я, ангел-хранитель — дружина мояѕ»

Все починалося, як у всіх молодих людей, — з нібито випадкової зустрічі. Два юнаки довго не відходили від прилавка в магазині, за яким покупців обслуговувала симпатична невисокого зросту чорнявка. Між ними зав’язалась розмова, й відразу їй призначили побачення. Правда, Марії більше сподобався русявий високий юнак, але той поводився надто скромно, постійно відводив погляд. Однак на побачення з букетом квітів прийшов саме той русявий велетень — тоді він посоромився призначити побачення дівчині й саме про це довго впрошував свого друга у магазині.

Щороку напередодні 14 лютого — дня всіх закоханих точаться суперечки про те, що це свято є запозиченим з інших культур, тобто чужим, безглуздим за своєю суттю та надміру комерційним. А я пропоную поглянути на нього з іншої точки зору — з точки зору любові. Адже його основою є кохання, якого в нашому надто сучасному і матеріальному світі бракує. А присутній у ньому культ любові, привід, незважаючи на суєту буднів, згадати, що рушійною силою життя вона і є. Зробивши невелике опитування людей, які мене оточують, я з’ясовувала, що важливіше в нашому житті: кохання чи мода на святкування дня Валентина.

«Те, що потребує мотивації, не святе» (Умберто Еко)

Першою свої роздуми висловила моя колега Леся Тугай. «Новий для нас Валентинів день, як на мене, не набув особливого статусу, який він має в Європі, бо там усе творить присутність споконвічної традиції. Тому для більшості він є лише черговим приводом презентувати щось своїй половинці.