За 19 років незалежності Україна розгубила свої політичні та національно-патріотичні здобутки і помітно переходить під російський протекторат. Протистояти цій критичній ситуації практично вже нема кому, бо численні політичні партії об’єдналися не навколо української національної ідеї, а навколо своїх лідерів. І найгірше те, що не маємо своєї єдиної національної помісної Церкви.

Під національною Церквою треба розуміти передусім релігійне об’єднання, свої духовенство та ієрархію, які беруть на себе відповідальність перед Богом і людьми за те, щоб дорогою Христа привести до Бога довірений їм український народ. І щоб він був таким, яким його сотворив і хоче бачити Бог, а не таким, яким хотіли зробити його окупанти України, часто — явні слуги сатани, що нині вільно приїжджають на українську землю і намагаються брехнею і навіть іменем Христа здійснити свій сатанинський задум — знову надіти на наш багатостраждальний народ імперське ярмо.

Як стверджує у своєму зверненні до ЗМІ голова фракції БЮТ в облраді Юрій Романюк, заяви Синоду Російської Православної Церкви, який уже вдруге проходить в Україні протягом останніх двох років за безпосередньої участі Патріарха Кирила (Гундяєва), стосовно створення т. зв. єдиного «руссково міра» на території всього колишнього СРСР, над яким буде верховним духовним поводирем виключно керована путінським Кремлем  РПЦ, «свідчить про стратегічно сформовану безкомпромісну мету: через духовно-релігійну експансію на свідомість десятків мільйонів віруючих усіх екс-республік СРСР, а головно на Україну, остаточно повернути ці народи під беззаперечний імперський вплив Росії».
Як вважає чільник бютівців в обласній раді, «з України розпочав свою передвиборчу президентську кампанію Путін з допомогою впливу «пастирського» вояжу Гундяєва». Путіну, Кремлю, Кірілові однаково вкрай необхідне покорення України задля поневолення України. Адже, за статистикою, кількість віруючих росіян, які прийняли безпосередню участь у Великодніх богослужіннях сягає менше семи відсотків населення Росії, а в Україні  таких понад 25%. А це втрачений контроль над безмежною — для російського сприйняття — чужою «касою» та втрачений для Кремля політичний вплив на українського виборця.